План Маршала - план поднятия Америки

Джордж К. Маршалл став ініціатором програми відновлення  Європи, покликаної підняти зруйновану війною економіку Європи. У наступні місяці було розроблено план, який був  би прийнятним для народів Європи й для американського народу. Ідеї цього плану знайшли відбиття в знаменитому виступі Марашлла на випускній церемонії вручення дипломів в Гарвардському університеті 5 червня 1947 року.

Промова Маршалла ("План Маршалла"): Я глибоко вдячний керівництву  Гарвардського університету й вражений повагою, честю й визнанням, які надали мені сьогодні зранку. Мене дійсно переповняють почуття, і я боююся, що не зможу виправдати таку високу довіру. Перебувати в цьому прекрасному історичному місці, у цей чудесний день і на цих чудових зборах, - усе це неймовірно вражає людину мого становища.

Говорячи про необхідність відновлення  Європи, ми можемо точно оцінити  масштаби людських втрат, очевидне руйнування міст, заводів, шахт і залізниць , однак  за останні місяці стало зрозуміло, що це очевидне руйнування, імовірно, носить менш серйозний характер, ніж зрушення в самій структурі європейської економіки. Умови останніх десяти років були найвищою мірою ненормальними. Підготовка до війни й зусилля по веденню війни поглинули всі ресурси національних економік. Устаткування стало непридатним або повністю застаріло. Під деспотичним і руйнівним правлінням нацистів практично всі підприємства були залучені в німецьку військову машину.

Давні комерційні зв'язки, приватні організації, банки, страхові й транспортні компанії зникли через втрату капіталу, поглинання в ході націоналізації або просто були знищені. У багатьох країнах серйозно похитнулася довіра до місцевої валюти. Економічна система Європи за час війни була повністю зруйнована. Відновлення було сильно вповільнене через те, що через два роки після припинення воєнних дій умови миру з Німеччиною й Австрією усе ще не погоджені. Але навіть при більш швидкому рішенні цих складних проблем відновлення економічної структури Європи, очевидно, займе набагато більше часу й зусиль, ніж очікувалося

Тому уряди змушені використовувати  наявну іноземну валюту й кредити, щоб  імпортувати товари першої необхідності з-за кордону. Це виснажує фінансові  ресурси, настійно необхідні для  відновлення. У результаті швидко розвивається надзвичайно серйозна ситуація, яка не обіцяє світу нічого гарного. Сучасна система поділу праці, на якій заснований обмін продукцією, перебуває під загрозою повного руйнування.

Правда полягає в тому, що на найближчі три або чотири роки потреби Європи в іноземному продовольстві  й інших необхідних товарах - в основному з Америки - настільки перевищують її нинішню платоспроможність, що їй необхідна буде значна додаткова допомога, або вона зіштовхнеться з досить серйозним загостренням ситуації в економічній, соціальній і політичної сферах.

Рішення проблеми полягає в тому, щоб розірвати порочне коло й  відновити впевненість європейських народів в економічному майбутньому  їхніх країн і Європи в цілому. Необхідно створити широкий простір, де промисловці й селяни будуть мати можливість і бажання обмінювати свою продукцію на гроші, вартість яких у довгостроковій перспективі не підлягає сумніву.

Крім деморалізуючого ефекту для  світу в цілому й можливості безладу, викликаного розпачем народів, що бідують, усім повинні бути очевидні наслідки для економіки Сполучених Штатів. Зрозуміло, що Сполучені Штати повинні зробити все можливе, щоб надати допомогу в оздоровленні світової економіки, без чого не може бути ні політичної стабільності, ні гарантій миру.

Наша політика спрямована не проти якої-небудь країни або доктрини, а проти голоду, убогості, розпачу й хаосу. Її метою повинне бути відродження працюючої світової економіки, щоб забезпечити поява політичних і соціальних умов, у яких можуть існувати незалежні суспільні інститути. Я впевнений, таку допомогу не слід робити вроздріб у міру розвитку різних криз. Будь-яка допомога, яку буде надавати наш уряд, повинна бути рішенням проблеми. Я впевнений, що уряд будь-якої країни, що бажає брати участь у відновленні, знайде повне розуміння з боку уряду Сполучених Штатів. Ніякий уряд, що маневрує з метою заблокувати відновлення інших країн, не може очікувати на допомогу від нас. Більше того, уряди, політичні партії або групи, які намагаються увічнити людську вбогість для того, щоб одержати політичні або інші дивіденди, зіштовхнуться із протидією Сполучених Штатів.

Уже очевидно, що до того, як уряд Сполучених Штатів зможе спрямувати свої подальші зусилля, на поліпшення ситуації й допоможе європейському  світу встати на шлях відновлення, країни Європи повинні досягтися деякої згоди із приводу вимог ситуації й участі, яку самі ці країни приймуть у цьому процесі, щоб дії, які може розгорнути наш уряд, дали належний ефект.

Наш уряд не має можливостей  і не може ефективно в однобічному  порядку взяти на себе відповідальність за розробку програми, спрямованої на те, щоб поставити на ноги економіку Європи. Це справа європейців. Я думаю, ініціатива повинна виходити з Європи. Роль нашої країни повинна проявитися в дружній допомозі в складанні європейської програми й наступній підтримці цієї програми, настільки, наскільки це може бути для нас доцільно. Програма повинна бути спільною, схваленою декількома, якщо не всіма, європейськими країнами

Важливою умовою будь-яких успішних дій з боку Сполучених Штатів є розуміння народом Америки сутності проблеми й необхідних засобів її вирішення. Тут немає місця політичним пристрастям і упередженням. За умови далекоглядності й готовності нашого народу витримати величезну відповідальність, яку історія, мабуть, поклала на нашу країну, труднощі, які я описав, можуть бути й будуть переборені.

Я шкодую, що щораз , коли я говорив привселюдно про  нашу міжнародну ситуацію, обставини  змушували мене вдаватися до досить спеціальної дискусії. Але, на мою  думку, дуже важливо, щоб наш народ  прийшов до деякого загального розуміння існуючих реальних проблем, а не реагував, виходячи з почуттів, упереджень або швидкоплинного настрою. Як я тільки що сказав більш формально, ми перебуваємо вдалині від місця цих нещасть.

На такій відстані практично неможливо, просто читаючи або слухаючи або навіть бачачи фотографії або фільми, усвідомити всю серйозність сформованої обстановки. Більше того, від правильного рішення залежить майбутнє всього миру. Я думаю, у значній мірі воно залежить від усвідомлення американським народом того, які в дійсності найважливіші фактори існуючої ситуації. Як реагують народи? Які мотиви цих реакцій? Які страждання? Які потреби? Що можна зробити найкраще? Що необхідно зробити?

Отже, результатом виступу  в Гарвардському університеті була розробка в 1948 році Програми відновлення Європи. Згідно із цією програмою була створена Адміністрація економічного співробітництва, що надала західним країнам - учасницям 13.3 мільярда доларів [3, с.73].

Для того, щоб підготувати  офіційне клопотання про надання допомоги, 16 європейських країн майже безперервно проводили наради в Парижу. Делегати 16 країн зібралися 12 липня в паризькому Гран-палі. Цей форум надалі одержав назву Комітету з європейського економічного співробітництва (КЄЕС). Перед ним було поставлено монументальне завдання визначити за шість тижнів "наявні в Європи ресурси і її потреби" на 1948—1951 рр. Доповідь КЄЕС був підписано 22 вересня 1947 р. [3, с.74].

У ній містилося попередження, що без американської допомоги Європу настигне катастрофа. Після цього 2 квітня 1948 р. Конгрес переважною більшістю голосів прийняв Закон про європейське відновлення. Наступного дня президент Трумен з гордістю підписав його, після чого на остаточному голосуванні в Сенаті законопроект про затвердження плану Маршалла був прийнятий при співвідношенні голосів 69 до 17. На голосуванні в Палаті представників законопроект був затверджений із ще більшим (у відсотковому відношенні) перевагою: 329 голосів проти 71. У квітні 1948 р. для проведення в життя плану була створена постійно діюча Організація по європейському економічному співробітництву (пізніше вона стала називатися Організацією економічного співробітництва й розвитку — ОЕСР). Ця організація здійснювала контроль над розподілом засобів і умовами їхні використання. ОЕСР, як і план Маршалла, у цілому виконувала завдання "стримування комунізму на економічному рівні, тоді як утворення Північноатлантичного договору (НАТО) покликано було вирішити це завдання на військово-політичному рівні" [3, с.74-75].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Сутність та завдання „Плану Маршалла”. Учасники „Плану Маршалла”

„План Маршалла” –  це програма широкомасштабної економічної  допомоги країнам Європи, розореним  Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним  експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. [4, с.57].

Попередницею „Плану Маршалла” була „Доктрина Трумена”, прийнята у березні 1947 року, котра  передбачала надання економічної допомоги Туреччині, Греції та пізніше Італії. „Доктрина Трумена” стала відповіддю на прихід до влади комуністів у Східній Європі. Греція, у якій шла громадянська війна, і Туреччина також були під тиском СРСР, але після отримання допомоги, комуністи у цих країнах програли вибори [4, с.58].

У червні 1947 року Маршалл  оприлюднив свій план, що викликав бурхливе погодження європейців, але неоднозначну реакцію в США. Критики стверджували, що реалізація подібного проекту  негативно відзначиться на економіці США. Прихильники, головним з яких був Трумен, доказували, що США багаторазово виграє у результаті реалізації цього плану, особливо за рахунок пожвавлення міжнародної торгівлі та інвестицій [5, с.134].

Частково реалізації „Плану Маршалла” сприяв Радянський Союз. У 1947 році пройшли переговори, присвячені цій програмі, у яких взяли участь США, Франція Великобританія та СРСР. Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла. Але міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов демонстративно залишив тоді зал засідань. Якби він прийняв пропозицію, то вплив США у Європі зріс би у значно менше, а відновлення господарства СРСР пройшло б набагато швидше. Але керівництво СРСР (Сталін і Молотов) зробили грубу політичну помилку, на яку американські політики, до речі, сильно розраховували, і втягнули країну у 45- річне протистояння з економічно сильнішим опонентом [4, с.59].

Слідом за СРСР відмовилися  брати участь у „Плані Маршалла”  і країни Східної Європи. У лютому 1948 року чехословацькі комуністи  здійснили державний переворот, підтриманий СРСР. У результаті законодавці США вирішили, що прихід до влади комуністів у Західній Європі – більше зло, ніж можливі економічні втрати США, отже, у квітні 1948 року Конгрес США затвердив проект – був підписаний Акт Економічного Співробітництва. Вперше у світовій історії держава-переможниця (США) не стягувала з переможених держав репарації, а надавала їм крупномаштабну економічну допомогу. Крім того, революційність стратегії заключалась у тому, що європейським країнам пропонувалося виходити з кризи спільними зусиллями, а не самотужки.

Учасниками „Плану Маршалла”  стали практично усі держави  Західної Європи, що знаходилися поза зоною радянського впливу. Виключення становили Іспанія та Західна  Германія (вона приєдналася до плану в 1949 році, коли отримала нову державність). В Германії було створене особливе міністерство, яке займалося виключно реалізацією „Плану Маршалла” [4, с.59].

Суть „Плану Маршалла”  заключалась не тільки і не стільки  у здійсненні гуманітарних проектів. Частина коштів надавалась без поверненння, частина – у довгостроковий кредит з низькою відсотковою ставкою. До плану входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері.

У число п’яти основних задач, окрім надання прямої допомоги нужденним, були включені: підвищення продуктивності праці і виробничої спроможності промисловості і сільського господарства, досягнення міжнародної фінансової стабільності, розвиток торгівлі і розвиток європейського економічного співробітництва [7, с.262].

 

 

 

 

 

Розділ 3. План Маршалла: погляд із сьогодення

Післявоєнний досвід Західної Європи заслуговує уваги як з позицій відновлення господарства, оздоровлення фінансів і грошей, налагодження економічного співробітництва країн, так і з погляду стратегії промислового розвитку, що забезпечує створення матеріальних передумов для могутнього технологічного прогресу в різних сферах виробництва. Післявоєнна західноєвропейська економіка характеризувалася мілітаризованою системою виробництва, ерозією керованості, розривом багаторічних зв'язків в промисловості, фінансах, торгівлі. Були потрібні значні капітальні вкладення в устаткування, не вистачало найнеобхідніших продуктів. Темпи інфляції, нестійкість європейських валют були такі високі, що підривалася зацікавленість сільського господарства в обміні своїх продуктів на гроші [8, с.156].

Оцінюючи положення  в економіці західноєвропейських  країн, спеціально створена при Президентові США комісія з аналізу допомоги європейським державам відзначала в своїй доповіді, що:

1) Об'єм виробництва  в цих країнах значно нижчий  за довоєнного з критичним  рівнем здобичі вугілля

2) Європа втратила  крупне джерело іноземної валюти  у формі платежів за послуги

3) Потреба в імпорті  дуже висока

4) Відбулося сильне  зрушення в співвідношенні цін між промисловістю і сільським господарством на користь останнього

5) Спостерігалося руйнування  єдиної системи торгівлі в  цих країнах, як внутрішньої,  так і зовнішньої [4, с.61].