Особливості українського барокo

Література. Паралельно архітектурі відбуваються зміни в літературі. Риси бароккового стилю з'явилися в українській поезії й полемічній літературі на початку XVII століття. Борючися зі шляхетсько-католицькою експансією, українські письменники водночас запозичували у своїх противників-єзуїтів художньо-стильові засоби, бароккові за характером. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське барокко мало й власні джерела - національні, регіональні. Це, по-перше, давньоруські літературні витоки. По-друге, фольклорні елементи, особливо помітні у творах «низового», або «народного барокко», вертепна драма, жартівливо-пародійні різдвяні й великодні вірші, бурлескні твори.

Першим  письменником в Україні, творам якого  притаманні риси бароккового стилю, вважається Іван Вишенський, котрий більшу частину свого життя провів затвірником на Афоні (Греція), обстоюючи православ'я в гострій полеміці з уніатськими й католицькими авторами. Свідченням того, що це була неабияка постать в українській і слов'янській культурі, є, зокрема, той факт, що саме про нього Іван Франко написав поему, кілька статей, монографію («Іван Вишенський і його твори»). Підставою для того, щоб віднести гострополемічні твори І. Вишенського до бароккового стилю, слугує особлива поетика писання, сповнена величезної емоційності промовця чи навіть пророка. Завдяки ускладненій словесній архітектоніці, пара-лелізмам, сміливим антитезам його жива проза, звернена до конкретних особистостей, і в той же час до загальних болючих проблем віри, справедливості, захисту знедолених, набувала експресії й художньої виразності.

Із  середини XVII й останньої чверті XVIII століття бароко визначало художній стиль більшості українських письменників, проявляючись у різних літературних жанрах. Барокковий стиль притаманний поезії Лазаря Барановича, Іоанна Максимовича, Івана Величковського, Стефана Явор-ського, Григорія Сковороди. Серед прозових жанрів барокко досягло найбільшого розвитку в ораторській прозі, про що свідчать збірники проповідей «Меч духовний» і «Труб словес проповідних» Лазаря Барановича, «Ключ Розуміння» Іоаникія Галятовського, «Огородок Марії Богородиці» і «Вінець Христов» Антонія Радивиловського. Проступило воно й у полемічній літературі, в агіографії «Четьї Мінеї» Дмитра Туптала. Риси барокової історіографії властиві літописам Григорія Граб'янки, Самійла Величка.

Театр. Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр з’явився в ці часи під впливом польського та латинського театру. На Заході при початках театру стояли певні середньовічні народні та церковні традиції. На Україні церковних та народних традицій не було. Український театр цілком походить з барокової драми. Великою мірою - з театру єзуїтських шкіл, що досягнув чималої мистецької височини; але не треба забувати й про можливі впливи театру протестантського, бо й протестанти мали шкільний театр та писали численні п’єси.

Драма та початки комедії належать до найтиповіших ґатунків української барокової  літератури. В цій галузі автори працювали за чужими зразками, але  працювали самостійно. Мало того - український  бароковий театр мав чималий  вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.

Перші спроби українського театру могли бути латинськії та польські, та до того призначені для вузьких рамок шкільної вистави. Але незабаром театр переріс  межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки  маємо з початку 17-го століття. Це вірші Памви Беринди з 1616 р. Але  це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже  зародкову п’єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але  декламація їх уже досить суб’єктивно  забарвлена. Додано до цієї пасійної зародкової п’єси ще нетеатральний діалог на Воскресіння Христове. Але справжньою п’єсою є вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча дія проходить за сценою та про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають «побожні душі», що жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навіть почасти  схарактеризовані індивідуально.

Висновок 

Отже, підведемо підсумок всього вищесказаного. Бароко – це стилістичний напрям в  європейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії. Основні  його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. В Україні під впливом  козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку  воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є  використання традицій народного мистецтва  та широка демократизація сюжетів. Українське бароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі, скульптуі та театрі України того часу. Серед  того, що дійшло до нас у стилі  українського бароко, слід відзначити архітектуру Духовної академії у  Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу  в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря  у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б. Меретин); картини  художників І. Рутковича, Й. Кодзлевича, Г. Левицького, А. Голика, ікони та розписи  невідомих художників у церквах  та монастирях; літературні твори  К. Саковича, І. Величковського, М. Смотрицького, І. Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Т. Прокоповича, Д. Туптала, Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші. В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої  урочистості і одержує назву  „козацького бароко”. Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі  монастирів та церков. Так, наприклад, 1764 року у місті Ромни на кошти  кошового отамана М. Калнишевського було побудовано величну споруду  церкви Покрови, багато коштів запорожці  витрачали на розбудування Братського і Микільського монастирів у Києві, а також найбільш шанованого на Запоріжжі  Межигірського монастиря під  Києвом. Усі Гетьмани славного Війська  Запорізького, в першу чергу Іван Мазепа, були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. Серед цих монастирів Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський  та деякі інші. З ім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво  збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні  приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх  особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух  народу, дійшовши до нас, промовляє  про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також  про талант народу, що втілився в  галузі архітектури у високий  стиль козацького бароко.

Література 

1. Жолтовський П. Український живопис  XVII - XVIII ст.- К.: Наук. думка, 1978.- 327 с.

2. Енциклопедія Мистецтво Т.7 Ч.2 Архітектура,  малярство та декоративно-ужиткове  мистецтво XVII-XX століть/ За ред.  М.Д. Аксенова – 1999 – 656 с.

3. Івашко Ю. Перлини українського  бароко. - Будмайстер 2003 №1/2 C. 10-13

4. Історія української культури / За  загал. ред. І. Крип’якевича. —  4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. - C.513-524.

5. Макаров А. Світло українського  бароко.- К.: Мистецтво, 1994.- 288 с.: ілюстр.