Медики жінки під час Кримської Війни

1 листопада 1939 року позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР та возз'єднання з УРСР.

Під час фашистської окупації України в роки Великої Вітчизняної війни на її території припинили свою діяльність медичні школи, а їх майно було пограбоване.

Після вигнання фашистів з України уряд проводив важливі заходи щодо охорони здоров'я населення, в тому числі й щодо відновлення та розвитку середньої медичної освіти взагалі та медсестринської зокрема.

Після Великої Вітчизняної війни Радянський уряд приділив велику увагу відновленню мережі середніх медичних навчальних закладів та відкриттю нових. З 1947 року загальне методичне керівництво середніми спеціальними навчальними закладами почало здійснювати Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Воно розглядало та затверджувало переліки спеціальностей та навчальні плани підготовки фахівців.

У 1948 році підготовка фельдшерів-акушерок була пере­ведена на 4-річний термін, навчання медичних сестер для дитячих установ збільшилося з 2 до 3 років.

У 1952 році для осіб, які не мали закінченої середньої медичної освіти, а працювали в установах охорони здоров'я, були відкриті при медичних школах вечірні відділення з метою надання можливості такій категорії працівників отримати середню медичну освіту без відриву від виробництва.

Транспортування поранених і хворих

Через Великий Токмак проходила одна з найголовніших магістральних доріг на Крим 40 – давній Муравський шлях. 1854 року по осінньому та зимовому бездоріжжю ним почали вивозити бричками поранених. Степовi тракти, якщо вони не були побитi ямами, вважалися в суху погоду зручними для пересування, але ставали майже непроїзними в непогоду: „чудова дорога по твердому, глинистому грунту 41, якiй тiльки весною i восени, та ще лiтом пiд час дощiв розчиняється в непролазну, липку грязюку”.У Токмаку пораненим можливо було надати хоч якусь допомогу, поховати померлих. Частина солдат, певно, привозились вже мертвими, не витримавши важкої дороги, але не виключено, що померлих в окремих випадках не завжди везли, а могли й прикопувати десь по дорозі.Конечно, были приняты меры к оказанию перевозимым больным удобств и покоя во время пути. Но бывали случаи, что сопровождавшие их офицеры бросали умерших, не сказав имени, фамилии ни вероисповедания, и даже тяжелораненых, не довезя их до госпиталя.” Офіцер французького штабу Шарль Боше зазначив, що „россіяни повинні були втратити узимку на їхніх крижаних незліченних дорогах безліч людей!Страшно було дивитись на знівечені кінцівки, чути крики та стогін цих бідолах, жахливі страждання яких посилювались під час тряски на вибоїстій дорозі” – писав в армiї союзникiв під Севастополем протестантський священик Макс Рейхард .Крайне безобразное состояне дорог, недостаток корма и громадное количество разного рода обозов вызвали то, что по всем дорогам, ведшим к Симферополю и Севастополю, возле вагенбурга, даже по столбовой дороге и даже в самом Симферополе, валялось много трупов палых животных. Губернатор и главнокомандующий обратили на это внимание еще в декабре 1854 г. и требовали глубоко закапывать в землю эти трупы, а не стаскивать их лишь в кучи вправо и влево от дороги. Падали было огромное количество. Кое-где валялись и тела умерших в пути погонцев 42. Исправление дорог и уборка трупов были поручены, кроме полиции, инженеру штабс-капитану Шишко, но он, за неимением робочих, не сделал ровно ничего.Дорога з Сімферополя до Севастополя була так розбита, нестача фуражу була такою, що ні візники, ні кулаки, навіть за скажені ціни не наважувалися взяти на себе перевіз чогось до обложеного міста. На пiдводи вантажили по 7-8 пудiв .

У груднi 1854 р. пiдвозка хлiба в армiю внаслiдок бездорiжжя повнiстю припинилася .У вiдповiдності до цього можна зробити висновок, що припинився i вивiз поранених.  Росcійський журнал „Соврємєннік” 43 повідомляв, що 1858 року в Петербурзі на виставці демонструвалася картина художника Філіппова „Велика дорога між Сімферополем і Севастополем у 1855 році”, де зображені солдати, татари і татарки, доктори, що роблять перев’язки, сестри милосердя, нахилені до пораненого, вози, верблюди і коні.

Щоб полегшити пораненим шлях до Перекопу, Херсона, Миколаєва і далі, транспортні потяги з 100 і більше возів стали супроводжувати сестри-жалібниці. У великих чоботях і в баранячих кожухах вони тягнулися пішки по глибокій багнюці за мужицькими возами, битком набитими хворими і пораненими; вони піклувалися, наскільки було можливо, про страждальників і ночували з ними в брудних, холодних етапних хатах.Подводы под своз больных большей частью оставлялись открытые, неудобные, ветхие и без всякой подстилки – и это в начале февраля, время холодное и мокрое. С другой стороны, приходившие подводы не находили часто в госпиталях списков больных, готовых к отправлению, даже никого из должностных лиц, и ожидали более полусуток. .... отправлялись трудно больные, которые умирали в пути, что сопровождавшие их офицеры и комиссары не довольствовали их горячею пищею, надеясь на жителей..., а медики не перевязывали в пути ран и вообще не оказывали должного попечения. Бывали случаи, когда при транспортах вовсе не было начальствующих лиц. Бывали случаи побегов в пути возчиков с мажарами и волами.

У лютому 1855 р. був випадок, коли вiзники простояли 11 днiв за 16 верст вiд Сiмферополя через надзвичайне бездоріжжя.У березнi 1855 p. транспорти йшли кожнi 5 днiв. „Жители мест, где были ночлеги больных и остановки для обеда, кормили, насколько могли, больных от себя”. Iнколи хворих в швидких транспортах возили дуже швидкою риссю, щоб зробити 70 верст в день, їх не встигали нагодувати i дати лiкiв. За маршрутом транспорт iшов по 40 верст 44 в день.Беспорядки при перевозке больных продолжались; пищи не хватало, и она была плохая, не было досок на гроба для умирающих в пути. Погонщики производили буйства, кражу сена на пути и не слушались офицеров.Транспорты выступали поздно, иногда в 12 часов дня, в самую жару и не накормленные горячим. Умирающие оставлялись без денег на погребение у татар (поручик Яголковский не соглашался на просьбы Кузьменка о погребении по христианскому обряду умершего в пути больного.Только в конце августа 1855 г. дело с перевозкой раненых было упорядочено. Этапы вверены особым смотрителям от госпитального ведомства и особым дистанционным офицерам”.Дороги прийшли в жахливий стан, не вистачало транспорту через падіж худоби i велику пiдводну повинність. Із Сiмферополя не було можливостi вiдправляти i вилiкуваних солдат.

Тиловi шпиталi

Поранених було дуже багато вже з самого початку бойових дiй: пiсля битв на Альмi та бiля Iнкерману. Пораненi, скаліченi люди голосили вiд болю, i їх довгими годинами, а декотрих навiть днями, не встигали перев’язати та надати їм яку-небудь допомогу. Операцiї робились без анестезуючих засобiв, а засобiв дезинфiкуючих ще не було, i операцiї приводили тут i там до смертi пiсля нелюдських i зовсiм зайвих страждань. У жовтні, коли почалося бомбардування Севастополя, поранених спочатку вивозили до Сiмферополя. Там скупчилось більше 5000 чоловік хворих. Приміщень не вистачало і їх розміщували в приватних будинках. Така ж картина була і в армії союзників. Усі міста, села, навіть ферми перетворені на шпиталі” – писав капітан французької армії Анрі Луазьйон 24-го вересня 1854 р. головнокомандуючий князь А.С. Меншиков розпорядився вiдправити із Сiмферополя до Перекопа i Херсона хворих i поранених нижчих чинiв, для цього треба було 120 пiдвід. Евакуацiя почалася 2-го жовтня, коли було вiдправлено бiля 500 чоловiк нижчих чинiв, потiм 8-го - 250 до Перекопа, 13-го - 700 до Карасубазара 45 i далi до Феодосiї, 17-го - 800 до Херсона. На початку листопада 1520 чоловiк - в Молочанськi колонiї, до Херсона-22,листопада-475чол.

У кінці жовтня з Москви до Криму виїхав хірург М.І. Пірогов. У Сімферополі він застав величезну кількість поранених після битв на Альмі, біля Інкерману та першого обстрілу Севастополя. „Нещасні, що наповнювали будинки, були позбавлені майже всякого догляду. Багато хто валявся без матраців, у найбруднішій білизні, на брудній підлозі, без жодного розбору та нагляду. Повітря було жахливо зіпсоване, рани смердючі й запалені. Не вистачало ні розумів, ні рук, щоб хоч трохи привести весь цей неймовірний хаос до відома та в порядок”, – писав він. А кожного дня привозили все нових поранених.

Наприкiнцi жовтня 1854 р. князь Меншиков дав згоду на переведення легкохворих із Сiмферополя в колонiї. „Колонисты согласились принять по одному больному на каждые 100 душ мужского пола, всего на меннонитский округ 81 больного и на колонистский 46 51, для которых были наняты удобные дома на собственный счет колонистов в Пришибе и Гальбштадте, где имелись и доктора. При этом колонисты обещали давать больным постели и улучшенную пищу. 6 ноября прибыло в колонии вместо 132 человек 1481 47. И все они были размещены – 712 в колонистском округе и 769 в меннонитском. Колонисты и меннониты согласились принять их на свое попечение и продовольствие. На 17 листопада в сiмферопольському шпиталi та його вiддiленнях знаходились поранених офiцерiв 192 та нижчих чинiв 2307. У грудні в Сімферополі було 4 тис. поранених і хворих, у Севастополі – 3 тис., в Карасубазарі – 700, у Феодосії – 1500.

У кiнцi грудня вiдправка транспортiв з пораненими була припинена з причини холодiв до потеплiння . Поранені розміщувались у селах Білозірка, Михайлівка та Василівка. Вiдсутнi вiдомостi про те, чи був якийсь шпиталь в Александровську .У Мелітополі в кінці 1854 р. розмістили більше 100 поранених. „В середине 1855 г. число больных в Мелитополе дошло до 200, квартир не хватало, и больные были помещены в разбросанных по всему городу домах крайне скверно... 9 октября было в Мелитополе 249 человек больных, из них в больнице 180. Врачей было всего три, но они не были подчинены друг другу и действовали несогласно; белья было мало. (Нужен был временный госпиталь человек на 500, о чем шла переписка). Больные с квартир не являлись на перевязки и укрывались по выздоровлении от выписки. Пища приготовлялась на двух кухнях. Некоторым больным приходилось нести ее версты за полторы. Члены медицинского совета, занятые своей службой, не уделяли должного внимания наблюдениям за больными.

На початку березня 1855 р. молочанськi колонiсти згодились знову прийняти 1000 чоловiк взамiн вилiкуваних i вiдправили в Севастополь значну партiю сухарiв. Для перевезення поранених використовувались найчастіше колонiстськi пiдводи, якi привозили в Сiмферополь провiант та фуражнi запаси .На початку квiтня 1855 р. в молочанскi колонiї знов вiдправлено 1200 чоловiк. 21.04.55 р. в молочанськi колонiї - 315 чол., з них 109 поранених.На початку травня у Сiмферополi було до 9000 поранених i хворих. 28.11.55 р. спроваджено в молочанськi колонiї 269 поранених i хворих. 13.12.55 р. в Гальбштадт - 425 хворих.

У груднi 1855 р. вийшов iмператорський указ про збiльшення шпитальних примiщень у мiсцевостях, що межують з Кримом, який зокрема передбачав влаштування в Большой та Малой Знаменках баракiв на 4000 чоловiк. Туди повиннi були постiйно вивозити поранених i хворих. Весною 1856 р. тимчасовий шпиталь у наметах був розмiщений поблизу Мелiтополя, де зупинялися на 10-денний вiдпочинок вiйська, якi виходили з Криму. У Большому Токмаку згідно цього указу влаштований шпиталь на 450 чоловiк. Цi вiдомостi вiдносяться скорiше вже до початку 1856 року, тобто пiсля припинення бойових дiй. Характер його органiзацiї невiдомий, вiрогiдно, що вiн складався з шпитальних наметiв. Ранiше ж пораненi розмiщувалися лише у приватних будинках. На користь цього свiдчить i згадка про безоплатний характер шпиталiв. Збереглася усна народна традиція про існування вiйськового шпиталю на території містечка. Оповіді про це зібрала краєзнавець Л.Я. Таран. За переказами, шпиталь нібито був розташований десь в районі вiд центрального ринку до сучасної школи №2, музичної школи та будинку друкарні. На той час в Б.Токмаку діяла одна церква – Успенська (відкрита 1795 року). Метричні книги за 1854, 1855, 1856 роки містять дані про поховання воїнів на приходському кладовищі. За нашими підрахунками в Б.Токмаку було поховано протягом цих трьох років близько 281 захисників Севастополя. Стан шпиталів був жахливий. Академік Є.В. Тарлє писав, „що россійські солдати, які аніскільки не боялися найкривавіших боїв, боялися шпиталів, і вони були цілком праві”. Не кращою була ситуація i в супротивника. У своїх мемуарах священик з армії союзників згадує: „Шпиталі були переповнені пораненими, і з якими ранами! Ці нещасні, у більшості знівечені та спотворені, помирали або, покладені щільними рядами майже впритул один до одного, чекали приходу хірурга.

До великих втрат як в росcійській, так і в армії союзників призвели епідемії. На початку другої зими кримської кампанії госпіталі та бараки не вміщали поранених і хворих тифом, лихоманкою і кривавими поносами (дизентерiєю). Ось опис тифозного намету в таборі союзників: „Такий хворий гадає, що одужав, збирає речі, скачує ковдру, скинувши її на плечі, йде до виходу з намету, де падає мертвим. Інший, який щойно проходжувався вздовж та впоперек намету, присідає на хвилинку відпочити і більше вже не відкриває очей. Здебільшого ці хворі перебувають у стані, близькому до летаргії. Ми бачили як уночі під час сну вони не відчувають, що щури гризуть їх пальці на руках та ногах. Один помираючий, як розповідали пошепки солдати, так був об’їдений щурами, що став невпізнаним. Тиф, що призводить до наглої смерті та супроводжується загальним занепадом духу, до того ж надзвичайно заразний, є однією з найжахливіших епідемій, які тільки можуть уразити армію.

Під час облоги Севастополя в армії союзників померли від хвороб 75 тис. людей. Наведемо опис кладовища в Сімферополі: „В ямы, вырытые длиной от 5 и шириной до 3 аршин, кладут 40 тел, так что телами занимается третья часть могилы, а потому впоследствии, когда начнется гниение, земля обвалится, а от дождя вода с гор будет стекать на кладбище, отчого заражение воздуха неизбежно; перевозка тел на кладбище производится очень медленно, и в настоящее время сарай, устроенный возле госпиталя, весь уложен трупами (в госпитальном сарае было обыкновенно до 80-90 трупов).

Огляд літератури

1) В історіографії темою Кримської війни займалися Є.В. Тарле (у книзі "Кримська війна"), К.М. Базілі, А.М., Зайончковський та ін

2) Євген Вікторович Тарле (1874 - 1955) - російський радянський історик, академік АН СРСР.

3) Базілі Костянтин Михайлович (1809 - 1884) - видатний російський сходознавець, дипломат, письменник та історик.

4) Андрій Медардовіч Зайончковський (1862 - 1926) - російський і радянський воєначальник, військовий історик.

5) Для підготовки цієї роботи я використовувала книги:

6) "Російський імператорський дім" - для отримання інформації про значення Кримської війни для Росії

7) "Радянський Енциклопедичний словник" - з цієї книзі взято опис Кримської війни і деякі загальні відомості з цього питання

8) Андрєєв А.Р. "Історія Криму" - дану літературу я використовувала для опису загальної історії війни 1853-1856 рр..

9) Тарле Є.В. "Кримська війна" - інформація про військові дії і значення Кримської війни

10) Зайончковський А.М. "Східна війна 1853-1856" - для отримання відомостей про події, що передували війні і про початок військових дій проти Туреччини.

16