Легіон Українських Січових Стільців

   Дальша  історія Українського Січового Стрілецтва тільки збагатила лавровий вінок його слави й ще більше скріпила кровний зв’язок громадянства з Стрілецтвом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

   Перша світова війна мала загарбницький  характер із боку ворогуючих блоків, які  розгорнули боротьбу за світове панування. Українські землі були об’єктами  їх експансії. Від початку Першої світової війни українські землі  стали театром воєнних дій між російською армією та військами австро-німецького блоку, або прифронтовою зоною. Воєнне протистояння обох імперій, що супроводжувалось масовими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство а прибічників і противників війни як серед українців воюючих сторін, так і межах Російської та Австро-Угорської імперій. Відверто проавстрійську позицію зайняла утворена в 1914 році у Львові Головна Українська Рада (ГУР), з ініціативи якої у 1914 році було сформовано Легіон Українських Січових Стрільців кількістю 2,5 тис. осіб, що взяв участь у бойових діях роти російської армії.

    З вибухом війни, мобілізаційний заклик Головної Української Ради мав уже на чому опертися. Створена нею Українська Бойова Управа була еманацією молодого, хоч уже сильно угрунтованого стрілецького руху в краю. На спільний заклик Головної Української Ради й Бойової Управи, стануло протягом трьох тижнів мобілізації поверх 25 тисяч добровольців; з усіх сторін краю поплили жертви на Бойовий Фонд. Загроження Львова московськими військами примусило австрійську владу до його евакуації. Стрілецькі добровольці переїхали до Стрия, та тут, через інтриги наших політичних противників обмежено їх до 2.000 людей, а решту розпущено домів. З дальшим напором москалів на Галичину, перевезено Українських Січових Стрільців на Закарпаття. Тут вони, в селах Городні й Стрибачеві сформувалися в курені. Австрійська влада, втративши голову в мобілізаційній завірюсі, дуже довго не могла рішитися на якусь позитивну політику супроти Українського Січового Стрілецтва. Зразу обмежила його кількість а потім стягалася з доставкою стрільцям зброї, одностроїв та харчів. Та коли москалі загрозили переходом Карпат на Угорщину, вона кинула проти них зле озброєні й ще гірше одягнені стрілецькі сотні.

   Та безсмертну славу здобули собі стрільці в боях за гору Маківку, що велися від дня 29 квітня до 2 травня 1915 р. Тут москалі рішили сфорсувати свою переправу на Угорщину. Австрійські частини подавалися під московським напором крок за кроком. Москалі зайняли вже половину гори й, певні перемоги, перли вперед. Тоді виступило проти них півтори куреня Українських Січових Стрільців. Вже ранком 29 квітня, відбивши москалів, кинулися стрільці до протинаступу. По короткому рукопашному бою витиснули стрільці москалів аж до їхніх окопів. По бою на багнети в самих окопах, частина москалів піддалася, а частина пішла в розтіч, залишаючи на побоєвищі 200 вбитих та кілька скорострілів.

   Від Маківки  почався відворот московських військ з Галичини й дальший похід  Українських Січових Стрільців по наміченій маршруті Львів — Київ.

   А чим  було Стрілецтво в очах українського громадянства, про те свідчить відповідь  Загальної Української Ради на письмо зі стрілецьких окопів:

   «Ви дали доказ, що український народ не зрікся своїх прав до самостійного життя та має волю і силу вибороти, собі його кров’ю й залізом. Ви доказали, що столітня неволя не перемінила українського народу в покірного раба. Своїми кривавими слідами, світлими перемогами й безцінною саможертвою ви накреслили українському народові шлях у майбутнє. Кожне Ваше діло входить в історію України й тому душа українського народу з Вами, Ви найближчі й найдорожчі серцю українського народу».  
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Бурштук О.В. Історія України. – Х.:Країна мрій, 2003. – 248 с.
2. Котляр М. Ф.  Воєнні дії на території України 1915 – 1917 рр. // УІЖ. – 2002. – №2. – с. 135 – 137.
3. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до 21 століття. – Х.:ООО «Одіссей»,2001. – 480с.
4. Крип’якевич І., Гнатюк Б., Стефанів З. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х рр. XIX ст.). – Л.: Світ, 1996 – 409с.
5. Лазарович М. В. Українські січові стрільці в революційних подіях у листопаді 1918 р. в Східній Галичині // УІЖ. – 1998. – №5. – с. 45 – 46.
6. Мартинюк С. А. Довідник з історії України. – К.: Казка, 2004. – 456с.
7. Русіна О. В. Україна у першій світовій війні // УІЖ. – 2003. – №4. – с. 13 – 16.