Легіон Українських Січових Стільців

  Вступ

  Актуальність: Українські Січові Стрільці – одне з найкращих військових об’єднань Армії УНР під час українських національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років. Він був створений з метою бойового захисту Української Національної Республіки. Ця тема є досить актуальною і цікавою й дотепер, адже необхідно знати власну історію, історію свого народу, бо як кажуть: «Без минулого – немає майбутнього» . Легіон УСС відіграв не останню роль в житті українського народу, зокрема на шляху до здобуття незалежності.

  Предмет дослідження: Легіон Українських Січових Стільців в 1914 – 1918 рр.

  Об’єкт  дослідження: УНР, громадські організації того періоду, Українська Галицька Армія, командування Легіону УСС.

  Хронологічні  межі дослідження:

  Нижня межа: 1914 р., тому що саме в цей період  був заснований Легіон УСС, 3 вересня 1914 року у місті Стрий вояки прийняли присягу перед відправкою на фронт.

  Верхня  межа: 1918 р., тому що саме в цей період на основі частин УСС була сформована Українська Галицька Армія (УГА) як регулярна армія ЗУНР, а Легіон припинив своє існування під власним іменем.

  Територіальні межі: майже вся територія України, зокрема Закарпаття, Галичина, де проходили бої.

  Мета  дослідження: дослідити умови створення та особливості формування Легіону Січових Стрільців, а також  його бойовий шлях.

  З огляду на визначену мету в роботі розкриваються  наступні наукові завдання:

• Причини створення УСС.
• Формування Легіону.
• Бойовий шлях.
• Головнокомандуючі загону.
• Бій на горі Маківка.
• Бої під Болеховим та за Галич.

  Розділ I. Передумови створення та особливості формування Легіону Українських Січових Стрільців.

  Відділи січових стрільців сформувалися ще перед Першою світовою війною при  громадських організаціях – «Січ», «Пласт» і «Сокіл» - спочатку у  Львові у березні 1913 р., потім – у Бориславі, Тустановичах, Сокалі і Яворові. На початок 1914 року на території Східної Галичини було 96 воєнізованих загонів У. С. С.

  Перші збори  цих загонів відбулися 28 червня 1914 року у Львові. 30 липня 1914 року для керівництва ними було утворено «Українську бойову управу». 1 серпня 1914 року представники західноукраїнських політичних партій Східної Галичини утворили Головну Українську Раду (ГУР). ГУР створила Центральну Бойову Раду, яка звернулася австро-угорського уряду з проханням організувати окрему українську військову частину. Так був створений легіон Українських січових стрільців (УСС), «усусів». Перший курінь УСС очолив підстаршина  Дмитро Вітовський. Усього про своє бажання вступити до Легіону УСС заявило 28 тисяч галичан, але уряд і польські політичні кола, побоюючись створення українського війська, обмежили чисельність Легіону 2,5 тисячами.

   Незабаром легіон УСС був перетворений на полк, а при ньому створений кіш – запасна частина, що займалась набором новобранців. У січових стрільців була своя бібліотека, хор.

   Австрійське командування не поспішало вводити «усусів» у бій, не будучи впевненим у їхній лояльності. У березні 1915 р. легіон було розділено на два курені, які вели бої проти царської армії в Закарпатті та Східній Галичині. Вперше бійці УСС вступили в оборонні дії з кубанськими козаками російської армії на Верецькому та Ужоцькому перевалах. Після цих боїв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами з закарпатських сіл. Австрійське командування завжди направляло «усусів» на найбільш важкі. У 1915 – 1917 рр. січові стрільці виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час «Брусиловського прориву», біля містечка Козова.

   На осінь 1917 р. особливий склад легіону налічував близько 600 стрільців, а всього за період боїв він втратив близько 800 чоловік, а ще 200 – потрапили в полон.

   Найбільших втрат УСС зазнали в битвах за гори Маківка і Лисоня. Запеклі бої проходили в Подільських степах. Після ряду поразок і репресій стрільці були переведені в тил і лише взимку 1917 р. повернулися на фронт.

   Коли австро-угорська армія разом з німецькою в лютому 1918 р. увійшла на територію України, в її складі були й «Українські січові стрільці». Вони брали участь у боях з Червоною Армією на півдні України. Восени 1918 р. їх було передислоковано на Буковину, а згодом – у Галичину. У 1918 р. на основі частин УСС була сформована Українська Галицька Армія (УГА) як регулярна армія ЗУНР.

   У лютому 1919 р. УСС складали бригаду з трьох куренів, що діяли в складі УГА. Влітку 1919 р. «січовики» вели бойові дії проти Червоної Армії і військ Денікіна. Є свідчення, що у вересні 1919 р. під Уманню відбулася зустріч командування бригади з представниками штабу Махна, де розглядалася пропозиція УСС про спільні дії проти частин Червоної Армії.

   Після завершення громадянської війни на Україні, частини УСС сконцентрувалися на західноукраїнських землях, які відійшли за Ризьким договором від 1921 р. до складу Польщі. Згідно з договором, РСФРР і Польща зобов’язалися не допускати на своїй території організацій і груп, «діяльність яких спрямована проти іншої сторони». На виконання цього договору Польща розформувала підрозділи «Українських січових стрільців».   
 
 
 
 
 
 

   Розділ  II. Бойовий шлях Легіону У.С.С.

1. Бій на горі Маківка.

   Січових Стрільців, що в 1914-1918 рр. промостили своїми багнетами шлях до відродження Української Державності.

   Першою  вийшла в поле дня 10 вересня 1914 р. сотня  Василя Дідушка. По ній, 17 вересня рушила сотня Осипа Семенюка. До і кінця вересня вийшла з імпровізованого коша в Горонді й Стрибачеві решта сотень. Огненний хрест приняли стрільці з сотні Семенюка під Сянками в ужоцькому перевалі Карпат, а з сотні Дідушка під селом Ботелка біля Веречок. Було це 27 вересня 1914 р. В звідомленню австрійського ген. штабу з дня 9 жовтня 1914 р. проголошено, і що Українські Січові Стрільці відзначилися при відкиненні ворога з Карпат. Так почався кривавий шлях слави Українського Січового Стрілецтва. В дальшому розвиткові воєнних подій стрільці все були в перших лініях австрійської армії. Особливо важкі були стрілецькі бої на горі Кобилі під Бориславом, на горі Ключ, а відтак бої за Дрогобич і Стрий.

   Та  безсмертну славу здобули собі стрільці в боях за гору Маківка, що велися від дня 29 квітня до 2 травня 1915 р. Тут москалі рішили сфорсувати свою переправу на Угорщину. Австрійські частини подавалися під московським напором крок за кроком. Москалі зайняли вже половину гори й, певні перемоги, перли вперед. Тоді виступило проти них півтори куреня Українських Січових Стрільців. Вже ранком 29 квітня, відбивши москалів, кинулися стрільці до протинаступу. По короткому рукопашному бою витиснули стрільці москалів аж до їхніх окопів. По бою на багнети в самих окопах, частина москалів піддалася, а частина пішла в розтіч, залишаючи на побоїщі 200 вбитих та кілька скорострілів.

   Чергового дня москалі повторили наступ на праве крило обсади Маківки. Стрілецький  протинаступ увінчався переломом ворожої лінії, здобуттям трьох скорострілів і 173 полонених.

   Третій і найзавзятіший бій за гору Маківку розгорівся дня 1 травня. Москалі кинули в бій свіжі сили. По довшій гарматній підготовці, на невеликий відтинок фронту, обсаджений двома стрілецькими сотнями (Будзиновськото і Мельника), рушив лавою цілий московський полк. Крісовий стрілецький огонь засівав московськими трупами передпілля окопів. Але наступу це не стримало. Зрезигновані сунули дальші сотні солдатів і підійшовши до стрілецьких окопів, засипали їх ручними гранатами. В грізний момент з’явився в окопах стрілецький курінь, що був дотепер у запасі. З розмаху відбив наступаючого ворога й кинувся вперед. Двічі подавалися московські лави під стрілецьким натиском й двічі вертали на опущену лінію. Щойно третій, рішучий натиск стрільців примусив москалів піти в безладну розтіч. Ворожий наступ дня 2 травня вже не змінив витвореної стрільцями ситуації.

   Зі  запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді хоробрі  сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих подвигів, та золотий лавровий листок в історії їхнього народу.

   Боротьба  була важка і вимагала жертв. Тим, що залишилися в живих, висловлюємо  нашу щиру подяку й наш подив. Героям, що поклали свої голови і віддали  останню краплину крови, тим, що не можуть уже радіти перемогою, присвячуємо на вічну пам’ять цю згадку.

   Перший  лавровий листок, вплетений Українськими Січовими Стрільцями у вінок слави  українського народу, коштував дорого — 42 убитих і 76 ранених, це як на якість частини дуже багато. В боях за гору Маківку вславилися — Свідерський, Гнаткевич, Мельник, Артимович, Каратницький, Яримович, хорунжі: Степанівна, Яремкевич, Коберський, десятник Радович та стрільці Саджениця, Петрів, Кривий, браття Зітинюки й багато, багато інших.

   Від Маківки  почався відворот московських військ з Галичини й дальший похід Українських Січових Стрільців по наміченій маршруті Львів — Київ.  
 

   2. Участь УСС у  боях за Галич  та бій під Болеховим.

    Світла, хоч кривава перемога Українських Січових Стрільців на горі Маківці, усталила їх славу «залізної бригади», яка не дивлячись на свою нечисельність, вивінчування й несистематичний вишкіл, спосібна до чудес. За цю славу довелося потім Стрільцям дорого платити. Висунуті все на чоло фронту, виконуючи найскладніші бойові завдання, рятуючи не раз ситуацію, що в розумінню австрійських військових «службовців» була не до врятування, Українські Січові Стрільці, засівали своїми кістками й полили своєю кров’ю далекий шлях від Карпат по золотоверхий Київ — матір городів українських.

   Рівночасно  з боями на горі Маківці, відзначилася «гуцульська сотня» УСС під проводом сота. Клима Гутковського в завзятій боротьбі під Зашковом. По кривавій боротьбі під Болеховом здобули УСС-и княжий город Галич (28 червня 1915). Вмашерувавши до Галича під проводом найулюбленішого з стрілецьких старшин, пізнішого військового міністра ЗУНР Дмитра Вітовського, стрільці підняли жовто-блакитний прапор на галицькій ратушевій вежі. З черги, проломивши московський фронт під Заваловом на Поділлю, три дні кривавилися стрілецькі сотні в боях під Семиківцями. Особливо кривавими буквами записалися в історії Стрілецтва бої на горі Лисоні й під Потуторами біля Бережан у вересні 1916 р. Два, декомплектовані попередніми боями стрілецькі курені, три дні й три ночі боролися з москалями й вирятували захитані вже становища австрійських військ від соромної здачі. Зате барабанний огонь московської артилерії викосив на Лисоні цвіт українського Стрілецтва. Німецькі старшини, що самі були завжди зразками військового обов’язку й лицарської саможертви, дивлячись на бравурні маневри Стрільців, говорили: «Гордий це народ, що має таких лицарських синів». Комендантами стрілецьких куренів у боях на горі Лисоні були сотники Омелян Лесняк та Сень Горук, що на довго до війни був відомий  як організатор стрілецьких товариств у лоні Сокола-Батька.

   В довгій позиційній війні на Поділлі довелося стрільцям, у вересні й жовтні 1917 р. відіграти знову роль найкращої фронтової частини в боях під Куропатниками й Конюхами. Там то витривали Стрільці 78 годин у безупинному барабанному огні, й заславши своїм трупом передпілля окопів, були остаточно оточені й переможені переважаючими силами ворога. Тут, під Конюхами, попали в московський полон майже всі фронтові частини Українських Січових Стрільців, а недобитки вернули до коша для доповнення й реорганізації.

   Коли  у березні 1918 р. центральні держави  заключили в Бересті мир з Українською Народною Республікою, Українські Січові Стрільці перейшли на Велику Україну. Дорогою через Кам’янець, Жмеринку, Вапнярку, Одесу, Херсон та Олександрівськ, добралися УСС-и до Києва, ліквідуючи розсипані по Україні більшовицькі банди. В Києві зустрілися з своїми товаришами, що полонені під Конюхами, вже в грудні 1917 р. створили в лоні армії УНР непереможний Галицький Курінь Січових Стрільців у Києві.

   В жовтні 1918 р. переїхав УСС з Великої України на Буковину, де й заскочив їх розвал Австрії та повстання Української Держави на приналежних до Австрії українських землях. Вже 2 листопада виїздить з Черновець у напрямі завороженого Львова перший відділ Стрільців, що автоматично ввійшов у склад і став «залізною бригадою» Української Галицької Армії.

    Дух, який панував у залізних рядах Українського Січового Стрілецтва, лякав ворогів а сповняв гордістю своїх, свідчить м. ін. дуже вимовно лист фронтових стрілецьких частин до Загальної Української Ради, датований днем 11 листопада 1915 р.

   «Ми пішли  в цю світову завірюху тільки тому, щоб наша Україна в часі цього всесвітнього, смертельного змаху могла проголосити, що є і хоче бути, хоче мати власне місце під сонцем. Коли що тривожить нас, то тільки думка, чи могили наших товаришів, найкращих синів України, які виростають слідом за нами, від далекого Закарпаття аж до подільських степів, приспішать зірвати з рук України ганебних кайданів неволі».

   А чим  було Стрілецтво в очах українського громадянства, про те свідчить відповідь Загальної Української Ради на письмо зі стрілецьких окопів:

   «Ви дали доказ, що український народ не зрікся своїх прав до самостійного життя  та має волю і силу вибороти, собі його кров’ю й залізом. Ви доказали, що столітня неволя не перемінила українського народу в покірного раба. Своїми кривавими слідами, світлими перемогами й безцінною саможертвою ви накреслили українському народові шлях у майбутнє. Кожне Ваше діло входить в історію України й тому душа українського народу з Вами, Ви найближчі й найдорожчі серцю українського народу».