Контрольная работа по "Истории"

 

  1. Причини, характер, рушійні сили і періодизація

національно-визвольної боротьби 

 Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях,насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні: 

  Соціальні причини. 

До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо

пов’язувалися з  нещадною експлуатацією селян. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині і на Волині досягла 5–6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Свавілля і влада

польських магнатів і шляхти були безмежними – вони могли будь-кого з селян продати, обміняти і навіть убити. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності (чинш по 20–30 грошів з „диму”, церковну десятину та ін.) та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня

національно-визвольна  війна мала досить широку соціальну  базу. 

  Національно-політичні причини. 

Відсутність власної  державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний

суб’єкт український  народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися. 
 

  Релігійні причини.  

Політика національного  і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів. 

  Суб’єктивні причини. 

 Особиста образа  і бажання помститися за розорений

польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім’ю  самого Богдана Хмельницького. 
 

  Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об’єктивні умови. 

 По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну.

 

По-друге, існування  Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.  

По-третє, на цей  період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій. 

Тобто до 1648 р. в  Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови. 

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна  боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійнепротистояння (католицизм – православ’я). 

Рушійними силами революції виступали усі верстви  українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від

свавілля польських  магнатів. 

Стосовно хронологічних  рамок, типології та періодизації

національно-визвольної боротьби, що розпочалася в 1648 р. під проводом Богдана Хмельницького, то, на жаль, серед істориків ще й сьогодні немає єдиної думки. У висвітлені цього періоду нашої історії найчастіше вживаються терміни: „війна” (національно-визвольна, визвольна, козацька, селянська і т. д.), „повстання” (народне, козацьке, селянське, українське), „революція” (українська, національна, національно-визвольна

тощо). Немає єдиної думки й у визначенні періодів і хронологічних рамок, особливо закінчення національно-визвольної боротьби. Найчастіше називається 1654, 1657, 1676 та ін. роки. На нашу думку, найобґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова, а

також історика О.Д.Бойка, які вважають, що це була українська національна революція, яка розпочалася в 1648р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди: 

 I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини. 

 II період (вересень 1657 – червень 1663 р.)- громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну. 

 III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. 

Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну

війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в  суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію. 

З огляду на це „національна революція” є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргументами на користь терміна „національна революція” є ті революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства

в другій половині XVII ст.: 

– утворення та розбудова Української національної держави; 

– встановлення нових  кордонів та поступове формування державної території; 

– радикальні зміни  станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; 

– скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої  свободи; 

– ліквідація великої  земельної власності польських  та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; 

– визволення українських  міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; 

– втягнення в  орбіту соціальних змін абсолютної більшості  населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях. 

На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом  Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу. 

Не менш важливо  і те, що в даний історичний момент з’явився такий лідер, який зумів використати наявні можливості, очолити цей всенародний рух за національне і соціальне визволення, спрямувати його у правильне русло.

Ним був Богдан Хмельницький – високоосвічений, розумний, досвідчений та загартований воєначальник і політик, авторитетний козацький ватажок. 

  

2. Початок і основні події революції у 1648- 1653 рр. 

Початком української  національної революції вважають захопленняповстанцями  в січні 1648 р. Запорізької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Богдана Хмельницького. 

Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595–1657) – гетьман  України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері – з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській

єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років – на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню

політику, прагнув  зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві. 

Перший період національно-визвольної боротьби під  проводом Б.Хмельницького (1648–1657 рр.) можна умовно розділити на 4–5 етапів: 

• І648–1649 рр. –  розгортання національно-визвольної боротьби,формування основних сил революції, перші перемоги над поляками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, трансформація автономіських поглядів Б.Хмельницького, підписання Зборівського договору, початок розбудови незалежної Української держави; 

• 1650–1653 – продовження  кровопролитних боїв з перемінним успіхом: поразка українських військ під Берестечком (липень 1651 р.) в результаті – невигідна Білоцерківська угода та блискучі перемоги під Батогом (травень 1652) і Жванцем (вересень 1653 р.), відновлення умов Зборівського договору; 

• 1654–1655 рр. –  укладення Переяславсько-Московського договору і спільна українсько-російська боротьба з Польщею; 

• 1656–1657 рр. –  пошуки нового союзника в боротьбі проти Польщі та інші передсмертні плани Б. Хмельницького. 

Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього

моменту Запорізька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум’я великого повстання. Намагаючись „якнайшвидше придушити козацьке свавілля” у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже в ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмельницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки застосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога частинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці). 

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною  мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосував абсолютно нову її модель, у якії зовнішньополітичний чинник був одним із центральних. 

Переговори з  Кримським ханством були надзвичайно  важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно

протистояти польській. Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад 3 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм. 

Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.