Пояснення сторін

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП	3
Розділ 1. Поняття доказів в цивільно-процесуальному законодавстві України	5
1.1. Загальні засади доказів в цивільному процесі	5
1.2. Основні проблеми  інституту доказів в цивільному  процесі	10
1.3. Доказ як основна засада змагальності сторін в судовому процесі	15
Розділ 2. Дослідження пояснень сторін та третіх осіб як вид доказування в цивільному процесі	20
2.1. Пояснення сторін як докази в цивільному процесі	20
2.2. Процесуальний порядок отримання та дослідження пояснень сторін та третіх осіб	25
ВИСНОВКИ	30
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	32

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Здобуття Україною незалежності та демократизація суспільства викликали необхідність реформування законодавства і приведення його у відповідність до потреб часу та міжнародних стандартів, які властиві країнам розвиненої демократії. Поряд із позитивними політичними, економічними та соціальними змінами, демократичний режим характеризується реальними гарантіями захисту прав, свобод та інтересів - у разі їх порушення, оспорювання чи невизнання - в суді.

Змагальність судового процесу як одна з основних конституційних засад судочинства - це важливий показник демократичності правосуддя, бо його реалізація й ефективність передбачає послідовне проведення в життя передусім рівності сторін, створення реальної можливості для ефективного відстоювання кожній стороні процесу своїх прав та законних інтересів. Розгляд і вирішення справ у судах України здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Водночас кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на власний розсуд. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких, наприклад, подано позов, за винятком тих, які не мають відповідної процесуальної дієздатності.

Слід зазначити, що пояснення сторін, а також їх представників як доказів мають специфіку порівняно з іншими доказами (в т.ч. і показаннями свідків), оскільки вони подаються суду особами, заінтересованими у вирішенні справи. Дана обставина викликала різні погляди у науковців на це питання.

Пояснення сторін і третіх осіб - це повідомлення суду відомих  їм відомостей про факти, що мають  значення для справи. Цей засіб  доказування особливо цінний для  суду, тому що сторони і треті особи краще інших учасників знають обставини справи, оскільки вони є учасниками допроцесуальних відносин. Однак при оцінці їх пояснень суд повинен враховувати, що вони особисто зацікавлені у справі (позивач, відповідач, третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору) чи у результаті справи (треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору).

Тому тема курсової роботи в даний час є актуальна.

Метою курсової роботи є висвітлення проблеми пояснення сторін та третіх осіб як доказів в цивільному процесі.

Для досягнення поставленої мети, необхідно виконати наступні завдання:

• вивчити загальні засади доказів в цивільному процесі;
• дослідити основні проблеми інституту доказів в цивільному процесі;
• охарактеризувати доказ як основну засаду змагальності сторін в судовому процесі;
• проаналізувати пояснення сторін як докази в цивільному процесі;
• визначити процесуальний порядок отримання та дослідження пояснень сторін та третіх осіб.

Структура та зміст даної роботи зумовлена  поставленими метою та задачами.

Структура роботи включає: вступ та два розділи.

Завершують дану курсову роботу висновки та список використаних джерел.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДОКАЗІВ  В ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ  УКРАЇНИ

1.1. Загальні засади доказів в цивільному процесі

Виконання завдань цивільного судочинства  залежить від встановлення судом  у справі об'єктивної істини та правильного  застосування норм матеріального і  процесуального права. Для цього  ст. 15 ЦПК України покладає на суд обов'язок, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи [2, с. 492].

Така діяльність відбувається в  процесі судового розгляду справи в  результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі, доказування  і пізнання в установленому цивільному процесуальному порядку. Виходячи з діалектичного розуміння пізнання як процесу відбиття в свідомості людини об'єктивної реальності, зовнішнього світу, природи і суспільства, пізнання в цивільному судочинстві - процес відбиття в свідомості суддів і осіб, які беруть участь у справі, обставин конкретної справи і доказів, що їх підтверджують та існують в об'єктивному світі. Пізнання складається з діалектичної єдності розумової і процесуальної діяльності суду і осіб, які беруть участь у справі, та яка відбувається в процесі подання, витребування, дослідження і оцінки матеріалів цивільної справи. Пізнавальна процесуальна діяльність складається з чотирьох частин (видів): доказування фактичних обставин, які з'ясовуються під час розгляду справи; встановлення судом деяких фактичних обставин під час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерігання суддями в судовому засіданні; пізнання судом спірних правовідносин, прав і обов'язків сторін; пізнання, яке здійснюється вищестоящими суддями в процесі перевірки законності і обґрунтованості судового рішення у цивільній справі.

Об'єктом пізнання в цивільному судочинстві є матеріали справи, її обставини - фактичні і юридичні - та докази, на підставі яких вони встановлюються; метою пізнання - встановлення об'єктивної істини у справі; засобами пізнання - доказування і докази; процесуальна форма пізнання - судовий розгляд. А пізнавальна процесуальна діяльність (процес пізнання) виступає методом встановлення об'єктивної істини у справі, її фактичного і юридичного складу.

Об'єкт пізнання формується поступово. При прийнятті судом матеріалів справи до свого провадження вимальовуються тільки загальні контури, які в процесі розвитку судочинства розширюються і поглиблюються. Обставини і докази можуть носити суперечливий характер, взаємно виключати і доповнювати один одного, але важливо те, щоб по кожній обставині, яка підлягає доказуванню, було достатньо необхідних доказів для її всебічного, повного і об'єктивного з'ясування.

Поняття і основні ознаки доказів в цивільному судочинстві можна визначити з ст. 27 ЦПК України, за якою доказами (instrumental в цивільній справі є будь-які фактичні дані, що вміщують інформацію про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування (probatio), одержання цієї інформації судом здійснюється в порядку, визначеному законом. Отже, відповідно до зазначеної статті доказами в справах у цивільному судочинстві будуть одержані з передбачених законом і допустимих ним засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи [9, с. 315].

Наявні в теорії цивільного процесу погляди, що доказами в цивільних  справах виступають тільки фактичні дані, відривають докази від їх процесуальної  форми - засобів доказування, без яких вони не можуть бути залучені в цивільний процес. Визнання доказами як фактів об'єктивної дійсності (фактичних даних), а також засобів встановлення цих даних (джерел інформації про факти) не повністю відповідає ст. 27 ЦПК України. Докази в цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким виступають фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; процесуальною формою, в якій закладена така інформація - засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування)

Зміст доказів - сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти - дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть виступати в безпосередній і опосередкованій формі - прямого або побічного доказу.

Процесуальна форма  доказів - засоби доказування виступають джерелами інформації про фактичні дані. Статтею 27 ЦПК України (ч. 2) встановлено п'ять процесуальних форм одержання фактичних даних: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів. Але в процесуально-правовому становищі сторін перебувають заявники й заінтересовані особи в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження, а також інші особи, які беруть участь у справі. Вони подають докази (ст. 30 ЦПК), дають письмові і усні пояснення суду (ст. 180 ЦПК), в яких вміщується інформація про фактичні дані, одержані в результаті особистого спостерігання або від інших осіб, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому пояснення таких осіб є засобом доказування [2, с. 492].

В судовій практиці в цивільних справах допускається розширення кола засобів доказування. В разі необхідності судами можуть бути прийняті як письмові докази документи, одержані за допомогою електронно-обчислювальної техніки. А з врахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, суд може також досліджувати подані звуко, -відеозаписи.

Одержання і дослідження  доказової інформації і засобів  доказування (змісту і процесуальної  форми доказів) повинно здійснюватися  в установленому законом процесуальному порядку (статті 28-61, 180-190 ЦПК України), який виступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного пізнання дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Тому порушення процесуального порядку одержання і дослідження доказів знецінює їх, веде до втрати ними властивостей і значення доказів.

Для виявлення особливостей окремих доказів вони класифікуються за видами. За характером зв'язку фактичних  даних (змісту доказів) з фактами, які  підлягають встановленню (з фактами, які підлягають доказуванню), докази поділяються на прямі і побічні. Прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Побічні - характеризуються численністю зв'язків з фактами, які підлягають встановленню, тому в процесі пізнання дають можливість зробити декілька вірогідних висновків про них. Отже, в доказовій діяльності, в процесі пізнання істини вони спричинюють труднощі.

За процесом формування даних про факти (характерами  створення доказів) докази класифікуються також за двома видами - первинні і похідні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джерела доказів). Похідні (опосередковані, копії) - відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення цієї класифікації в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим саме сприяє правильному веденню їх дослідження і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи [4, с. 211].

В юридичній літературі обґрунтовується також третя  підстава для класифікації доказів - за джерелом, за допомогою якого суд їх одержує: на особисті і речові, і за цими ж підставами на первинні і похідні3; на особисті, речові і змішані. Такий поділ доказів за однією підставою на три різні види зводить нанівець саму ідею класифікації. До складу особистих доказів включається не тільки пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків і висновки експертів, а й різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб. Дійсно, пояснення сторін є особистим доказом і воно не перестає бути таким незалежно від того, чи буде воно одержано в усній або письмовій формі (ст. 180 ЦПК). Експерт дає висновок виходячи з своїх спеціальних пізнань, тому його висновок стосується не змішаних, а особистих доказів [2, с. 492].

Отже, носіями даних  про факти виступають особи і  речі (предмети), які можуть відтворити закріплену і збережену в них інформацію про відомі обставини, що мають значення для справи. В особистих доказах носієм інформації про факти завжди виступає людина, яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберегти їх в пам'яті і відтворити (давати пояснення, показання - статті 40, 42 ЦПК). Особисті докази носять суб'єктивний характер, тому в пізнавальній діяльності необхідно враховувати психологію особи, наявність матеріально-правової заінтересованості у справі та особливих стосунків з сторонами.

 

 

 

1.2. Основні проблеми інституту доказів в цивільному процесі

Згідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК  України фактичні дані в цивільній  справі встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів[2, с. 492].

Виходячи з цього, перше  й головне місце серед засобів  доказування посідають пояснення  сторін, третіх осіб та представників, надані у формі свідоцьких показань. Поява такого доказу стала результатом поєднання двох різних за своєю сутністю засобів доказування - пояснень основних учасників процесу та показань свідків. Подібне правове явище знайшло своє відображення у вітчизняному законодавстві вперше. Чинне законодавство (ЦПК 1963р.) чітко визначало, що, поряд з іншими, як докази в цивільній справі досліджуються пояснення сторін і третіх осіб, а також як окремий доказ - показання свідка, який не є особою, що бере участь у справі. Такий законодавчий підхід забезпечував індивідуалізацію кожного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин та виконання ним окремої функції, спрямованої на досягнення спільної мети - встановлення істини в цивільній справі.