Спадкування за заповітом. Загальні положення

          В діючому законодавстві знайшла підтримку висловлена в свій час окремими науковцями пропозиція, щодо спрощеного порядку скасування заповіту, які обґрунтовували її тим, що певні посадові особи ( наприклад, головний лікар ) мають право посвідчувати заповіт, чому вони позбавлені права приймати заяви, щодо скасування заповіту. Тобто, виникла досить парадоксальна ситуація: якщо особа в арктичній експедиції складала заповіт, який посвідчував начальник експедиції, то скасувати його вона могла лише звернувшись до нотаріуса, а не до особи, яка цей заповіт посвідчила. Тому в п.7 ст. 1254 ЦК України законодавець цілком обґрунтовано сформулював правило : „ Скасування заповіту, внесення до нього змін проводяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповітів” .

     2.3. Визнання заповіту недійсним.

        Відповідно до чинного законодавства заповіт може бути визнано недійсним :

1 ) якщо заповіт був складений недієздатним громадянином чи громадянином, який під час складання заповіту не міг розуміти значення своїх дій, керувати ними ;

2) якщо не була дотримана форма заповіту;

3 ) якщо заповіт не був посвідчено нотаріально ;

4 ) якщо заповіт був складений , наприклад , під погрозою насильства ( тобто заповіт не виражає справжню волю спадкодавця ) ;

5) якщо зміст заповіту суперечить закону ( наприклад порушені права обов'язкових спадкоємців ) .

       Так, у випадку визнання заповіту недійсним , спадкоємець за законом , позбавлений за цим заповітом можливості оформити свої спадкові права, здобуває право на спадкування за законом відповідно до встановленої законом черги прийняття спадщини.Варто звернути увагу на те, що питання про визнання заповіту недійсним у цілому чи частково вирішується у судовому порядку. Позов повинен бути пред'явлений зацікавленою стороною тільки після смерті спадкодавця.

        Крім того, визнання заповіту недійсним частково не призводить до недійсності всього заповіту ( тобто іншої частини заповіту ) .

                                        ВИСНОВОК

Підсумовуючи курсову  роботу можемо зробити наступні висновки-Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування — це один зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Тому інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни — один із найважливіших. Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів. Усі питання, пов’язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.

Державні нотаріальні  контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів. Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, і визначає частку померлого з них у спадковому майні. Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкодавців, які прийняли спадшину. Правовий аналіз найбільш поширених підстав звернення до цивільного судочинства зумовлений наступним збільшенням гарантій охорони прав спадкоємців, кредиторів та інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеної мети у дослідженні зосереджено увагу на вирішенні основних завдань. Також спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

Інститут спадкового права в усіх правових системах, як стародавніх так і сучасних, є одним із найважливіших. Його значимість обумовлюється також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності. Що залишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядку та обсязі - всі ці проблеми спадкового права з найдавніших часів і до нашого часу  залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інтересів. 

Отже, проаналізувавши всі вищенаведені факти, ми можемо дійти до висновку, що Україна потребує оновленого Цивільного кодексу, з оновленим інститутом спадкування. Новий Цивільний кодекс має відповідати всім вимогам нового суспільства, що стоїть на засадах ринкової економіки. Також хотілося б побажати щоб новий Цивільний кодекс був максимально наближений до сучасних Європейських та світових стандартів, що б сприяло швидшій інтеграції України з Європейською Спільнотою і всім розвиненим світом взагалі.