Спадкування за заповітом. Загальні положення

      Обов'язково вказувати державам: назва держави Наприклад „ Росія ” або „ Україна ”. Бажано вказувати : адресу відповідного органу, який від імені

держави має  право приймати спадщину. В Україні  це Фонд державного майна України. Його адреса: 01133, м. Київ, вул.. Кутузова, 6.

Додаємо, що спадкоємцем  може бути будь – яка особа, незалежно  від її дієздатності або громадянства .

        Отже, заповідач вправі скласти заповіт на користь однієї чи кількох осіб. Він може також вказати у заповіті іншого спадкоємця на випадок, якщо вказаний ним у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме спадщини, чи буде усунений від прийняття спадщини ( тобто , під- призначення спадкоємця ).

       Щодо кола спадкоємців, слід звернути увагу на той факт, що вказувати спадкоємців необхідно точно, щоб в майбутньому не виникало ніяких сумнівів чи непорозумінь. Адже після смерті заповідача можливості уточнити що – небудь як такої не буде . Також бажано вказати, як можливо розшукати спадкоємця, оскільки можуть виникнути труднощі відносно запрошення його до нотаріуса для прийняття спадщини.

 Виникає питання, що можна заповісти ?

       За заповітом можуть передаватися як права, так і обов'язки, які належать громадянину та продовжують існувати після його смерті. Виняток складають права та обов'язки, які законом просто заборонено спадкувати. Прав – це, як правило, майно, а обов'язки – борги.

       Законом встановлено перелік критеріїв, за яким визначаються права та обов'язки, які не можуть бути успадковані. Зупинимось на деяких з них.

Звертаємо Вашу увагу на то, що за заповітом не можуть передаватися права та обов'язки, які  нерозривно пов'язані з особою спадкодавця ( наприклад , прав на аліменти, право  на відшкодування шкоди, завданої життю  чи здоров'ю ), а також права та обов'язки, перехід яких у в'язку з спадкуванням діючим законодавством не допускається.

           Вважаємо за необхідне зупинитися й на наслідках помилкового зазначення ( чи помилкового упущення ) у заповіті прав та обов'язків, які не можуть переходити за спадщиною. У цьому випадку зазначення у заповіті таких прав та ( або ) обов'язків, їх перехід до спадкоємців не відбувається. Крім того, будь – які бажання заповідача, які по своїй суті суперечать закону, не можуть бути реалізовані у заповіті. Тому зазначення у заповіті таких прав ( обов'язків) є просто недоречним .

          Інша ситуація : спадкодавець бажає включити у заповіт права та ( або) обов'язки. Не робить цього через сумніви у законності в казання таких об'єктів спадкування . Однак дані права та обов'язки будуть спадкуватися за законом , не дивлячись на те, що заповідач бажав би , щоб інші спадкоємці спадкували їх за заповітом.

         Враховуючи вище зазначене, краще все ж таки включити всі можливі права та обов'язки у заповіт. Остаточно визначиться можливість спадкування таких прав та обов'язків після смерті заповідача, в період відкриття спадщини та визнання кола спадкоємців. Слід розуміти, що неможливо сприймати права та обов'язки як окремі категорії, оскільки до спадкоємців, до яких перейшли права, автоматично переходять й обов'язки спадкодавця. Заповідач може у заповіті тільки перерозподілити свої обов'язки між тими спадкоємцями, яким передає свої права.

      Таким чином, осяг обов'язків заповідача, що передається за заповітом одному з спадкоємців, можуть бути лише меншими, ніж обсяг прав , що передається цьому спадкоємцю. Якщо ж спадкодавець одному з спадкоємців заповідає обсяг обов'язків більший, ніж обсяг прав, то такий спадкоємець буде змушений передати частину прав. Отриманих за заповітом, для погашення обсягу обов'язків за заповітом , та втрачає сенс у прийнятті спадщини. Слід врахувати, що спадкоємець в будь – якому випадку не відповідає за обов'язки заповідача власним майном .

          Якщо ж про свої обов'язки спадкодавець замовчав, тоді вони будуть успадковані у тій же частині, що й права. Тобто, якщо все майно заповідано у рівних частинах двом особам, тоді й борги вони будуть нести у рівних частинах. Якщо ж, наприклад, воно заповідано трьом особам у співвідношенні 25%, 25%, 50%, то й борги будуть розподілені на трьох відповідно по 25%, 25%, 50%. Якщо ж одному спадкоємцю була заповідана квартира, іншому – решта майна, то обов'язки спадкодавця вони виконують спільно у пропорційному співвідношенні, яке відповідало б співвідношенню вартості квартири та решти майна.

         Отже, в будь – якому випадку спадкоємці несуть відповідальність за обов'язками спадкодавця тільки майном та правами, що перейшли до них від спадкодавця за спадщиною. Тобто збитковим прийняття такого роду спадщини не може бути за своєю суттю. В найгіршому випадку все, що було отримано за спадщиною, буде передано для виконання обов'язків спадкодавця. Спадкоємець не зобов'язаний покривати своїм майном борги спадкодавця, хоча, якщо він бажає, то може це зробити .

        Доцільно виділити три варіанти формулювань щодо змісту заповіту, які найбільш часто зустрічаються у практиці.

     Перший - загальна форма, коли заповідається „ все майно, де б воно не знаходилося та у чому б не виявлялося ”.

     Другий - заповідається спадщина за видами майна : „ заповідаю автомобіль сину, квартиру – дружині ”.

      Третій - заповідаються окремі права та решта майна. Наприклад, „ автомобіль – сину, квартиру та решту свого майна – дружині ”.

        Перший варіант, безумовно самий простий, однак він має суттєвий недолік:

       спадкоємці разом з нотаріусом після смерті заповідача повинні визначити спадкове майно, що може знаходиться у третіх осіб.

         Другий варіант також має свій недолік. Він полягає у тому, що заповідач повинен змінювати заповіт у випадку набуття нового майна, оскільки пізніше набуте майно, яке не увійшло до складеного заповіту, буде успадковуватися за законом. А внесення змін у заповіт підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, що передбачає додаткові витрати.

        Третій варіант вважається самим оптимальним, оскільки він компенсує недоліки перших двох. У той же час він уточнює, де знаходиться майно, та не потребує доповнень у випадку набуття нового майна. Сам нотаріус не має права наполягати на одному з варіантів, хоча повинен роз'яснити їх наслідки та надати кваліфіковану пораду.

       На практиці у більшості громадян, які мають намір розпорядитися на випадок смерті належним їм майном, перед тим, як йти до нотаріуса для посвідчення заповіту досить часто виникає питання : чи необхідно надавати докази належності заповідачу заповіданого майна ?

        Відповідно до ст..56 Закону України „ Про нотаріат ” та п. 159 Інструкції „ Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ” при посвідченні заповітів від заповідачів не вимагається надання доказів, що підтверджують їх право власності на майно, що заповідається.

Це правило  можна пояснити тим, що громадянин, який заповів майно, залишається  його власником та вправі розпоряджатися даним майном на свій власний розсуд ( продати, подарувати, обміняти ). А  майно, що перейде до спадкоємців, визначається тільки на момент смерті заповідача ( тобто після відкриття спадщини ).

        Наприклад, якщо спадкодавець включив до заповіту неналежне йому майно, дана обставина не призведе , що виникнення у спадкоємців права власності на заповідане майно. У випадку виникнення спору про право власності на спірне майно, питання буде вирішуватися у судовому порядку .

Звертаємо Вашу увагу на наступне. При складанні  заповіту ( наприклад, за окремими видами майна ) важливо надати правильну  характеристику даному майну, оскільки багато речей та предметів протягом життя мають властивість змінювати свої ознаки .

    У зв'язку з цим рекомендовано вказувати наступну інформацію :

 Вид майна : необхідні дані про майно:

       1) Жилі будинки, квартири, Місцезнаходження ( повна адреса).

       2) Земельні ділянки . Місцезнаходження ( повна адреса)

можливо – кадастровий  номер або реквізити державного акту про право власності на земельну ділянку

       3) Садові будинки, дачі, Місцезнаходження (повна адреса)

Садові насадження. та найменування садівницького кооперативу, товариства, номер садової ділянки

      4) Вклади у банках, в інших Найменування банківської установи

кредитних установах. та номер рахунку.

      5) Авторське право та Назва твору, винаходу.

авторський гонорар.

     6 ) Зброя. Найменування, можливо – рік

випуску, реєстраційні дані.

     7 ) Частка статутного капіталу Найменування та місцезнаходження підприємства, господарського підприємства, номер ОКПО.

товариства.

      8) Акції. Найменування та місцезнаходження акціонерного товариства, номер та серія цінного паперу.

      9) Предмети домашньої Найменування, можливо, колір,

обстановки. Розмір, інші ознаки, які з часом не змінються.

        Так, коментуючи ст.1235 ЦК України О. С. Северова, вважає, що в деяких випадках можливе і не зазначення прізвища, ім'я, та по батькові спадкоємця, але воля заповідача повинна бути викладена чітко і недвозначно. Так, якщо майно заповідано „ внукам ” , то у такому випадку спадкоємцями за заповітом можуть стати і „ ті внуки ” які ще не народилися на момент складання такого заповіту .

           В коментованій же статі мова йде про можливість призначити спадкоємцем особу, як фізичну , так і юридичну, якої ще не існує в природі на момент складення заповіту. Ми вважаємо, що оскільки ніщо не може завадити заповідачу призначити в секретному заповіті спадкоємцем свого сина, онука, які ще не народилися і невідомо, коли народяться, то не повинно бути перешкод для призначення спадкоємцями осіб, які ще не існують в природі ( не народилися, не утворені ) і в звичайному заповіті.

Реалізація волі спадкодавця, яка висловлена в заповіті, має місце лише після його смерті, час якої, як правило, визначити заздалегідь  неможливо. Зміст заповіту є таємницею, тому посадовій особі, що його посвідчувала, заборонено розголошувати умови заповіту.

          Тобто, відсутні як зацікавлені особи, так і підстави для того, щоб визнавати таке заповідальне розпорядження недійсним. Тому, на нашу думку, якщо на момент смерті заповідача зазначена в заповіті юридична особа не утвориться або буде ліквідована без правонаступництва, фізична особа не народилася або померла, питання щодо можливості виконання такого розпорядження відпаде саме по собі, оскільки воно буде нездійсненим. Також хочемо зазначити, що у вітчизняній літературі в свій час висловлювалася думки про доцільність складання, так званих домашніх заповітів. Серед умов складання домашнього заповіту називалися наступні:

         1) спадкодавець із поважних причин позбавлений можливості посвідчувати заповіт у нотаріуса;

         2) є підстави припускати, що смерть спадкодавця настане до прибуття нотаріуса;

         3) спадкодавець підписує заповіт в присутності двох незацікавлених свідків, які засвідчують і підпис заповідача, і те, що він розуміє значення своїх дій, і обставини, які перешкоджають посвідчити заповіт у встановленому порядку;

        4) заповідач помре не пізніше трьох місяців з дня складання такого заповіту.

Більшість вітчизняних  цивілістів критично поставилися до такої пропозиції.                     

          Так, С. Н. Ландкоф підкреслював, що домашні заповіти, викликатимуть на практиці багато спорів і допущення їх навряд чи є доцільним .

       

 2.2. Зміни і скасування заповіту.

 

Необхідно знати, що заповідач у будь – який час  вправі :

- скасувати складений ним заповіт ;

- змінити заповіт;

- скласти новий  заповіт.

         Як уже зазначалося, при житті заповідача заповіт не створю для його спадкоємців ніяких прав на заповідане майно.

Заповідач вправі скасувати складений ним заповіт, не складаючи нового. У даному випадку спадкування буде відбуватися за законом, заповідач вправі скасувати складений ним заповіт шляхом, наприклад, складанням нового заповіту. Так, заповіт, що був скасований пізніше складеним заповітом, не відновлюється, навіть якщо пізніше складений заповіт згодом був визнаний недійсним. Однак, щодо даного правила, законодавець встановив ряд винятків .          Відповідно до частини 3 ст. 1254 ЦК України, вступ в силу заповіту, складеного раніше , є можливим у випадку, якщо пізніше складений заповіт був визнаний недійсним в силу :

         1) ст.. 225 ЦК України, якщо заповіт був складений дієздатною особою, яка у момент його складання не розуміла значення своїх дій та або не могла ними керувати ;

         2) ст.. 231 ЦК України, якщо заповіт був складений заповідачем під погрозою насильства.

         Розглянемо наступну ситуацію : громадянин Іванов у лютому 2004 року склав заповіт на все належне йому майно на користь громадянина Петрова. У травні 2004 року ним також складений заповіт на все майно на користь громадянина Дідова. У жовтні 2004 року заповіт, складений на користь громадянина Дідова, було визнано недійсним на підставі ст.. 230 ЦК України ( в силу складання заповіту під впливом обману ) .

         У даному випадку заповіт, складений на користь громадянина Петрова, не вважається таким , що знову вступив у силу . Він був безповоротно скасований складеним заповітом на користь громадянина Дідова ( хоча пізніше даний заповіт був визнаний недійсним ) .У цій ситуації до спадкування будуть закликані спадкоємці громадянина Іванова за законом, а при відсутності таких – держава.