Спадкування за заповітом. Загальні положення

3). Право заповісти  усе своє майно юридичній особі  або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.

4). Право на свій  розсуд заповісти усе майно державі Україна.

5). Право на свій  розсуд заповісти все своє  майно іноземним громадянам, іноземним  фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими  державами в стані війни.

6). Право на свій  розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину не заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковуватися на загальних умовах спадкування за заповітом.

7). На свій розсуд  позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого позбавлення, після якого спадкове майно стає виморочним і переходить у власність держави, або шляхом побічного позбавлення - заповідач ігноруючи спадкоємців за законом заповідач заповідає все майно одній особі.

8).  Заповідач має  право у будь-який час змінити  зміст заповіту. Зміна заповіту може проводитись лише заповідачем особисто шляхом складання тексту нового заповіту або подання нотаріусу заяви про зміну певних пунктів заповіту.

9). Право скасувати  заповіт шляхом складання нового заповіту, або поданням заяви нотаріусу.

10). Право на особливі  заповідальні розпорядження. 

 

3.  Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту. Особливі заповідальні розпорядження.

 

Відповідно до Цивільного кодексу  України кожний громадянин має право залишити все своє майно або частину свого майна ( включаючи предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку ) одній, чи кільком особам, які можуть бути як з кола спадкоємців за законом, так і з осіб, що не входять до кола спадкоємців за законом. Також можна заповісти все своє майно або частину його державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям ( стаття 543 Цивільного кодексу України ).

Таким чином заповіт  на користь далекого родича чи сторонньої особи буде дійсним і втому випадку,коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом ( наприклад діти, батьки, дружина та інші).

За заповітом заповідач  може залишити все своє майно або  його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які належать до першої черги спадкоємців за законом. Також заповідач може за заповітом залишити все своє майно або частину майна онуку, незважаючи на те, що син або дочка спадкодавця, тобто батьки онука чи онучки, є живими.

Вищенаведені приклади свідчать про те, що заповідач не зв’язаний  ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право  заповідати все своє майно або  його частину державі, або державним, кооперативним, та іншим громадським організаціям, незважаючи на те, що існують спадкоємці за законом.

За спадодавцем залишається  право розподілити майно між  спадкоємцями за законом або соронніми  особами в будь-яких частках. Наприклад одному спадкоємцю він може залишити 7% від спадкової маси, а іншому - 93% її. При чому все це стосуєься всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку ( стаття 543 Цивільного кодексу України).

Законодавством України  не передбачено особливого режиму для  хатнього майна при спадуванні за заповітом. Заповідач має право розпоряджатися ним так само, як і всім іншим майном. Це значить, що заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали з ним спільно більше року до його смерті.

     Правила  підпризначення спадкоємця регулюються  статтею 536 Цивільного кодексу України. Підпризначення спадкоємця ( або ж субституція ) - це особливе розпорядження спадкодавця за яким додатково призначається другий за чергою спадкоємець на випадок,

коли перший спадкоємець  не прийме спадщину внаслідок смерті до відкриття спадщини, або ж відмови  від спадщини. Кількість підпризначених спадкоємців необмежена.

Заповідальний відказ, або  ж легат, це розпорядження спадкодавця, за яким спадкоємцю дається доручення передати певну частину спадкового майна іншій особі, яка зазначена в заповіті. Склад легату: легатарій - відказоотримувач, відказник - спадкоємець, на якого покладено передачу певного майна. За Зхідно-Європейським правом легатарій може бути універсальним, сингулярним та партикулярним. Універсальний легатарій - передається все спадкове майно очищене від боргів. Сингулярний легатарій - це заповідальний відказ, за яким переходить лише певна частина майна. Партикулярний легатарій - передається лише певне право.

Змістом легату може бути зобов’язання спадкоємця передати відказоотримувачу  певні речі в межах спадкової  маси або ж зобов’язання сплатити певну суму грошей відказоотримувачу. Виконання легату може бути лише в межах спадкового майна. У разі смерті спадкоємця (після смерті спадкодавця, але до виконання легату ), зобов’язання по легату переходять до спадкоємців спадкоємця.

Покладання, як і легат, також є сингулярним правонаступництвом. Покладання - це особливе розпорядження спадкодавця за заповітом, за яким спадкоємець зобов’язується виконати певні дії на користь конкретної особи, або ж виконати дії для загальнокорисної мети. Це визначено в статтях 539 та 540 Цивільного кодексу України. Так, за статтею 539 Цивільного кодексу України заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житло, зобов’язання надати іншій особі довічне користування певним житлом або його частиною. Право користування зберігається навіть у випадку відчуження майна спадкоємцем і іншими особами в тому числі і за спадкуванням. В статті 540 Цивільного кодексу України зазначено, що заповідач може покласти на спадкоємця виконяння дій для загальнокорисної мети. Це також сингулярне спадкування, але на відміну від довічного користування дії здійснюються щодо невизначеного кола осіб, і строк може бути визначеним спадкодавцем. Прикладом покладення може бути покладення на спадкоємця обов’язку  надавати громадськості змогу користування приватною бібліотекою заповідача, його коллекцією, виставкою чи експозицією.

Виконання заповіту - це здійснення останньої волі заповідача призначеною особою-виконавцем. Виконавці не є представниками ні заповідача, ані спадкоємців, а виникають на підставі закону. Функцією виконавців є визначення кредиторів та дебіторів, і, власне, виконання останньої волі заповідача. Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним при охороні спадкового майна, і по управлінню цим майном. Ці витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець повинен представити спадко’ємцям за їх вимогою звіт.

        Відповідно до статті 564 Цивільного  кодексу України порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в  фінансово-кредитних установах, за спеціальними  вказівками вкладників визначається статутами  названих  кредитних  установ  і виданими в установленому порядку правилами. Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування .

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ    ΙΙ.  ЗАПОВІТ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА  НА СПАДКУВАННЯ

                                                        ЗА НИМ

                                          2.1. Свобода заповіту

 

      Одним із головних принципів спадкового права – принцип свободи заповіту, який знайшов своє законодавче закріплення в ст.1235 ЦК України. Принцип свободи заповіту є загальновизнаним як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Принцип свободи заповіту характерний для цивільного законодавства багатьох країн. Так, широкого наголосу набув випадок, коли громадянка США заповіла все своє майно радянським космонавтам Ю. Гагаріну і Г. Титову .

      Заповідач має право заповісти своє майно на свій розсуд. . Заповідач може призначити спадкоємцями за заповітом будь – яких осіб, які як входять в коло спадкоємців за законом, так і не є спадкоємцями за законом. Правонаступники спадкодавця також вільні в своєму виборі : вони можуть як прийняти спадщину, так і відмовитися від неї. Головне місце в будь – якому заповіті – призначення спадкоємців.

         Законом встановлено право кожної людини на складання заповіту. Заповіт є розпорядження особи на випадок її смерті. Заповіт складається за життя людини, а підлягає виконанню тільки після її смерті. Це обумовлює важливість точного та грамотного складання заповіту саме таким чином, щоб він мав в майбутньому єдине розуміння та тлумачення. Тому, згідно закону, заповіт вважається дійсним ( таким, що набув юридичної сили) тільки після його нотаріального посвідчення .

         Звертаємо увагу на те, що необхідно врахувати багато обставин, щоб в майбутньому процес спадкування відбувся саме так, як того бажав сам заповідач. На жаль, на практиці не всі нотаріуси вважають можливим витрачати свій час на консультації громадян. Тому особи, які мають право

складати заповіт, повинні відповідати таким вимогам:

- досягнення  повноліття;

- усвідомлення  значення наслідків своїх дій та можливість керувати ними ( дієздатність );

- наявність документу,  що посвідчує особу ( паспорт  громадянина України, а також  довідка державного податкового  органу про присвоєння ідентифікаційного  номера).

           Таким чином, право заповідати належне їм майно володіють тільки фізичні особи ( громадяни), які володіють повною цивільною дієздатністю. Це означає, що громадянин, який бажає скласти заповіт, повинен бути повнолітнім ( тобто досягти 18 – ти років). До винятків можна віднести наступні випадки:

         1) У випадку реєстрації шлюбу фізичною особою, яка не досягла повноліття; з моменту реєстрації шлюбу така особа набуває повної цивільної дієздатності. Тут слід роз'яснити, що у випадку розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття чи у випадку визнання шлюбу недійсним ( з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою даної особи ) – набута цією особою повна цивільна дієздатність зберігається.

       2) У випадку, коли фізична особа досягла 16 – річного віку та працює за трудовим договором.

       3) У випадку, коли фізична особа досягла 16 – річного віку та займається підприємницькою діяльністю.

       4) Якщо неповнолітня особа записана матір'ю чи батьком дитини .

Таким чином, у  ситуаціях пп. 2 – 4 вказаним категоріям громадян може надаватись повна цивільна дієздатність. За загальним правилом надання повної цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи на підставі письмової згоди батьків ( усиновителів / піклувальників), а у випадку відсутності такої згоди – можна звернутись до суду. І тоді на підставі винесеного рішення суду може бути надано повну цивільну дієздатність.

       Так, за наявності письмової згоди батьків ( усиновителів / піклувальників) або органу опіки та піклування особа, вказана у п. 3 , може бути зареєстрована приватним підприємцем. Власне повна цивільна дієздатність наступає з моменту її державної реєстрації приватним підприємцем.

           Звісно, у випадку припинення трудового договору, припинення занять підприємницькою діяльністю фізичною особою , набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

         Таким чином, у перерахованих випадках громадяни вправі заповідати належне їм майно до досягнення ними 18 років.

           Крім того, необхідно розуміти, що громадяни, визнані у судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними ( у випадку якщо громадянин страждає на психічний розлад та це суттєво впливає на його здатність розуміти значення своїх дій, контролювати свої дії, а також особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами тощо, які ставлять себе та членів своєї сім'ї у скрутне матеріальне становище ) не можуть складати заповіт.

         Діюче законодавство про нотаріат не допускає можливості посвідчення заповіту через представника ( тобто за довіреністю). Громадянин повинен особисто прийти до державної нотаріальної контори або звернутися до приватного нотаріуса чи у передбачених випадках звернутися до інших уповноважених посадових осіб для посвідчення заповіту та особисто його скласти .

          На практиці у більшості випадків заповіти складають на користь фізичних осіб. Фізичною особою є жива людина, в тому числі зачата заповідачем та народжена на момент складання заповіту. Вона може бути як громадянином України, так і громадянином іноземної держави, особою без громадянства. Бажано у заповіті вказувати місце проживання чи інші дані, на підставі яких в майбутньому можна буде розшукати спадкоємця ( наприклад місце роботи).

         І все ж таки слід пам'ятати, що заповіт може бути складено не тільки на користь фізичних осіб ( які можуть входити або не входити до кола спадкоємців за законом), але й на користь:

- підприємств,  організацій, що мають статус  юридичної особи;

- територіальні  громади;

- держави.

Пропонується вказувати у заповіті:

       Обов'язково вказувати фізичним особам: прізвище , ім'я, по батькові. Наприклад: „ Іванов Іван Іванович ”. Бажано вказувати : ступінь спорідненості, місце роботи. Наприклад: син; ВАТ „ Світоч ”, посада – інженер, м. Київ, вул.. Лагерна, 6.5.

       Обов'язково вказувати підприємствам, організаціям: повне найменування, включаючи організаційно – правову форму. Наприклад : Ват „ Світоч”.

Бажано вказувати: місцезнаходження, ідентифікаційний номер  юридичної особи. Наприклад: код  ЄДПРО 00123213, м. Київ . вул.. Лагерна .6.5.

       Обов'язково вказувати територіальним громадам: найменування громади. Наприклад: „ Оболонський район м. Києва”. До територіальних громад належать районні, міські, районні у м. Києві та Севастополі, обласні. Причому м. Київ та Оболонський район м. Києва – різні територіальні громади. Бажано вказувати: поштову адресу відповідної ради депутатів.