Правовая охрана конфеденциальной информации (коммерческой тайны)

          Загальною підставою винекнення  обовязку дотримуватися конфіденційності  інформації є цивільно-правовий  правочин.  Субєктом обовязку  дотримуватися комерційної таємниці  є особа (фізична або юридична), яка отримала інформацію за  цивільно-правовим правочином на  умовах збереження її конфіденційності, або особа, яка вчинила делікт (тобто неправомірно отримала  у володіння конфіденційну інформацію).  Порушення комерційної таємниці  тягне за собою цивільно-правову  відповідальність особи – договірну  або деліктну.

    Відповідно  до ст. 431 ЦК України, порушення права  інтелектуальної власності тягне  за собою відповідальність встановлену  Цивільним кодексом, іншим законом  чи договором. Законодавством створюється  ціла система засобів захисту  прав на комерційну таємницю, у якій можна виділити засоби цивільного, кримінального, адміністративного, трудового  права.

      Підставами для цивільно-правової  відповідальності може бути порушення  договірного зобовязання або  позадоговірні порушення – вчинення  цивільно-правових деліктів. Договірні  порушення стосуються переважно  ліцензійних договорів – на  них поширюються всі загальні  правила про відповідальність  за порушення зобовязання. Позадоговірний  захист прав на комерційну  таємницю ґрунтується на загальних  положеннях про деліктну відповідальність  та особливостях правового режиму  комерційної таємниці як обєкт  інтелектуальної власності. Для  комерційної таємниці  як неформалізованого  результату інтелектуальної діяльності  власнивий принцип  свободи  використання і презумція добросовісності  користувача прав на комерційну  таємницю, якщо не буде доведеним   факт порушеного встановленого  законом режиму охорони.  Тоді як для об’єктів, наприклад, авторського права діє презумпція добросовісності   їх використання третіми особами – звідси відповідальність незалежно від вини. Натомість вина є обов’язковою умовою відповідальності за порушення прав на комерційну таємницю.  Не можливим є такий спосіб захисту для комерційної таємниці  як відновлення становища , яке існувало до порушення. Адже комерційна таємниця цінна лише тоді, коли нею володіє лише обмежене коло осіб, і коли втрачається не загальнодоступність, то вилучити ці відомості зі свідомості особи, яка незаконно з ними ознайомилася, неможливо. Захист може полягати лише у відшкодуванні збитків та забороні продовжувати порушення. Порушення, яке полягає в неправомірному використанні, що здійснюється порушником, слід розглядати як делікт, наслідком якого є як відшкодування збитків, так і заборона подальшого використання. Неправомірне розпорядження правом також являє собою  порушення, що тягне відшкодування збитків  право володільцю. Несанкціоноване проникнення в комерційну таємницю – якщо воно не супроводжувалось іншими порушеннями, наслідком буде компенсація лише моральної шкоди.

        Ст.. 231 КК України  передбачена   відповідальність за незаконне  збирання з метою використання  або використання відомостей, що  становлять комерційну таємницю. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років."

Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці. Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, – карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк..

         Вчинення дій, визначених Законом "Про захист від недобросовісної конкуренції" як недобросовісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством (ст. 23 Закону). Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 164-3) встановлено відповідальність за отримання, використання, розголошення комерційної таємниці метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця у вигляді накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення "господарюючими суб'єктами - юридичними особами та їх об'єднаннями" дій, визначених Законом "Про захист від недобросовісної конкуренції" як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до 3% виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Вчинення дій, визначених Законом "Про захист від недобросовісної конкуренції" як недобросовісна конкуренція, "юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями громадян, що не є господарюючими суб'єктами", тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

     Чинний Цивільний Кодекс України закріпив норму, щодо охорони комерційної таємниці органами державної влади, що проявляється в недопущенні недобросовісного комерційного використання такої інформації та її розголошення. Виключення становлять тільки випадки, коли таке розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або коли не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання (ст.. 507 ЦК України).  
 
 

                              

                                                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                  Висновок.

       У зв’язку з виникненням та  розвитком інформаційно-комунікаційних  технологій, електронного документообігу  та мережах технологій, поширенням  фактів протиправних дій з  використанням програмно-апаратних  засобів відносно конфіденційної  інформації як фізичних осіб, так і юридичних на сьогодні  набула актуальності охорона  інтересів осіб, що законно контролюють  конфіденційну інформацію. На жаль, положення у сфері охорони  конфіденційної інформації про  приватне життя фізичних осіб  не є досконалим. Доволі складним  є питання відносно правової  охорони такої інформації, як  конфіденційна інформація юридичної  особи. Це зумовлено не лише  відсутністю чіткого  розмежування  конфіденційної інформації та  комерційної таємниці, але й безсистемним  викладенням положень, які стосуються  інформації з обмеженим доступом, у тому числі і конфіденційної  інформації (комерційної таємниці). Існуюча система нормативно-правового  захисту конфіденційної інформації  фізичних та юридичних осіб  має структуру, що в певній  частині гарантує  та забезпечує  правовий захист суб’єктів відносин. Проте така система не є  досконалою.  Складність полягає  також і у особливій характеристиці  інформації, як об’єкту охорони  законодавством.

        Дослідивши  теоретичний матеріал  та нормативні акти, що забезпечують  правову охорону конфіденційної  інформації (комерційної таємниці) можна зробити висновок про  наступне:

- комерційна  таємниця і конфіденційна інформація  хоча поняття і схожі, проте  не одне і теж;

- комерційна  таємниця, на відміну від конфіденційної  інформації охороняється нормами  права інтелектуальної власності  та визнається його об’єктом;

- режим охорони  конфіденційної інформації менш  суворий, ніж режим комерційної  таємниці;

- відомості,  котрі можуть  складати комерційну  таємницю, можуть бути віднесені  до конфіденційної інформації, проте  якщо розголошення комерційної  таємниці є кримінально карним  діянням, то за розголошення  конфіденційної інформації  передбачена  лише адміністративно – правова  відповідальність – накладання  штрафу;

- практичне розподілення конфіденційної інформації та комерційної таємниці має ціллю окреслити межі відповідальності, що може настати за розголошення (незаконний збір) відповідних відомостей; визначити коло питань, котрі підприємство має право зберігати у секреті від тих або інших осіб.

         На  мою думку, було б доцільним   юридично закріпити право підприємства  на комерційну таємницю в статуті  підприємства, колективному договорі, та правилах внутрішнього трудового  розпорядку. Це, крім інших застосованих  підприємством заходів надасть  можливість психологічного впливу  на співробітників, та дозволить  знизити  рівень витоку інформації  (конфіденційної або таємної)  персоналом.  Крім того, персональні дані, відповідно до європейських стандартів, поділяються на дані загального характеру (прізвище, ім’я, громадянство, та ін..) та вразливі персональні дані (історія хвороби, етична належність, ставлення до релігії та ін..). Законом має заборонятися збирання, зберігання, використання та поширення без згоди суб’єкта даних саме вразливих персональних даних, а не взагалі всіх персональних даних. Персональна інформація  має бути захищена  за допомогою забезпечення такого рівня безпеки, який відповідає  вимогам чутливості інформації.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                        

                                                Література 

1. Конституція  України від 28.06.1996р. № 254к/96 – ВР;

2. Цивільний  кодекс України від 16.01.2003р.  № 435-ІV (з відповідними 

    змінами  станом на 13.01.2011р.);

3. Гражданский кодекс Украины: Комментарий. – Т.І. – Издание второе. – Х.:

    ООО «Одиссей», 2004. – 832с.

4. Господарський  кодекс України від 16.01.2003р.  № 436- ІV (з відповідними

    змінами  станом на 22.12.2010р.);

5. Кримінальний  кодекс України від 05.04.2001р.  № 2341- ІІІ (з відповідними 

    змінами  станом на 13.01.2011р.);

6. Кодекс України  про адміністративні правопорушення  від 07.12.1984р. № 

    8073-Х  (з відповідними змінами станом  на 13.01.2011р.);

7. Закон України  «Про інформацію» від 02.10.1992р.  № 2657-ХІІ (з 

    відповідними  змінами станом на  13.01.2011р.);

8.Закон України  «Про захист персональних даних»  від 01.06.2010р. № 2297-

    VІ;

9. Закон України  «Про захист від недобросовісної  конкуренції» від 07 червня 

    1996р.  № 236/96-ВР (з відповідними змінами  станом на 18.12.2008р.);

10. Закон України  «Про державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних 

     осіб - підприємців» від 15.05.2003р. №  755-ІV (з відповідними змінами

     станом  на 13.01.2011р.);

11.Закон України  «Про міліцію» від 20.12.1990р. №  565-ХІІ (з відповідними 

      змінами станом на 22.12.2010р.);

12. Закон України  «Про прокуратуру» від 05.11.1991р.  № 1789 – ХІІ (з 

      відповідними змінами станом  на 23.12.2010р.);

13. Закон України  «Про державну податкову службу  в Україні» від 

      04.12.1990р. № 509-ХІІ (з відповідними  змінами станом на 02.12.2010р.);

14. Закон України  «Про державну контрольно-ревізійну  службу в Україні» 

      від 26.01.1993р. № 2939-ХІІ (з відповідними  змінами станом на 

      23.12.2010р.);

15. Закон України  «Про державну таємницю» від  21.01.1994р. № 3855-ХІІ (з 

      відповідними змінами станом  на 07.10.2010р);

16. Постанова  Кабінету Міністрів України «Про  перелік відомостей, що не 

      становлять комерційної таємниці»  від 09.09.1993р. № 611;