План.
Вступ
стор. 3
1. Поняття, та
правова природа
конфіденційної
інформації.
стор. 4-6
2. Загальні особливості
правової охорони
конфіденційної
інформації фізичної особи.
стор. 7-10
3. Загальні особливості
правової охорони
конфіденційної
інформації юридичної особи.
стор. 11-17
4. Специфічність
правової охорони
комерційної
таємниця. Відмінність
«комерційної
таємниці» від інших видів
конфіденційної
інформації.
стор. 18-24
Висновок
стор. 25-26
Література
стор. 27-28
Вступ
Інформація надає людині нові
можливості пошуку, отримання та
розповсюдження відомостей, які
її цікавлять, тим самим людина
підвищує рівень своєї професійної
культури. Таким чином, підтверджується
та закріплюється пріоритет прав
та інтересів людини, що складає
основу системи відносин у
суспільстві, та є головним
орієнтиром державної політики
України. Право людини вільно
отримувати, шукати, передавати та
розповсюджувати інформацію займає
вирішальне місце серед її
прав і свобод. У наш час
суттєво збільшується вплив інформаційної
сфери на життя суспільства.
Інформація одночасно визначає
матеріальне буття людини, виступаючи
у ролі інноваційних технологій,
комп’ютерних програм та ін..,
а також соціокультурне життя
людини, та слугує основним засобом
між особистих відносин. Термін
«інформація» є доволі широким
та загальним. Тому в даній
курсові роботі основна увага
приділяється правовому положенню
інформації з обмеженим доступом
та особливостям правової охорони
конфіденційної інформації юридичної
особи. Звертається увага на
відмінності правових засобів
забезпечення охорони конфіденційної
інформації фізичної особи та
юридичної особи, у зв’язку
із відмінністю суб’єктивного
складу. Об’єктом дослідження
виступають норми Цивільного
права, що регулюють інформацію
як особливий об’єкт інтелектуальної
власності, норми господарського
права, що попереджують неправомірне
використання комерційної таємниці
суб’єкта господарювання, положення
інших нормативно-правових актів,
що регулюють інформаційні відносини.
Ціллю курсової роботи є аналіз
існуючих правових норм, теоретичних
положень, що регулюють відносини,
пов’язані з обігом інформації
та правових засобів, що надаються
законодавцем для охорони конфіденційності
інформації; виявлення спільних
рис та відмінностей між правовою
охороною комерційної таємниці
та інших видів конфіденційної
інформації. Для досягнення даної
цілі аналізується сутність поняття
«інформація», що закріплюється
у різних законодавчих актах
України, виявлення співвідносин
та взаємозв’язку різних видів конфіденційної
інформації, визначення їх правових режимів,
розглядається комерційна таємниця у
якості особливого об’єкту виключних
прав інтелектуальної власності.
1. Поняття, та правова природа
конфіденційної інформації.
Згідно Закону України «Про
інформацію» від 2 жовтня 1992р.
2657-ХІІ, інформацією є будь-які
відомості та/або дані, які можуть
бути збережені на матеріальних
носіях або відображені в електронному
вигляді. Деталізоване визначення
поняття «інформація» викладене
у іншому законі – Законі
України «Про захист економічної
конкуренції» - це відомості у
будь-які формі й вигляді та
збережені на будь-яких носіях
(у тому числі листування, книги,
помітки, ілюстрації (карти, діаграми,
органіграми, малюнки, схеми тощо), фонографії,
голограми, кіно - , відео - , мікрофільми,
звукові записи, бази даних комп’ютерних
систем або повне чи часткове відтворення
їх елементів, пояснення осіб та будь-які
інші публічно оголошені чи документовані
відомості. Цивільний кодекс України,
(ч. 1 ст. 200) вважає інформацією документовані
або публічно оголошені відомості про
події та явища, що мали або мають місце
у суспільстві, державі та навколишньому
середовищі.
Як видно із наведених визначень, чіткого
тлумачення одного й того ж терміну немає.
А чітке визначення важливе в першу чергу
для розуміння самого предмету законодавчого
регулювання з метою подальшого встановлення
правових основ - одержання, використання,
поширення, зберігання та охорони. Інформація,
як широке поняття, регулюється таким
же широким колом норм. Це і норми цивільного
права, окремого інституту цивільного
права – права інтелектуальної власності,
господарського права, та нормами інших
законів України, що мають більш обмежений,
специфічний об’єкт регулювання інформаційних
відносин.
Законом України «Про інформацію»
закріплюється право кожного
на інформацію. Тобто особа має
можливість вільно одержувати, використовувати,
поширювати та зберігати інформацію,
яка є необхідною для реалізації
своїх прав, свобод та законних
інтересів. Держава гарантує всім
суб’єктам інформаційних відносин
рівні права та можливості
доступу до інформації. Відкритість,
доступність інформації та свобода
обміну інформацією є одним
з головних принципів інформаційних
відносин. Ст. 21 Конституції України
говорить, що усі люди вільні
та рівні у своїй гідності
та правах. Разом з тим, ст. 32
Конституції України передбачає,
що ніхто не може піддаватися
втручанню в його особисте
та сімейне життя, крім випадків,
передбачених Конституцією. Тобто
особі гарантована таємниця особистого
життя, як особисте немайнове
право. Крім того «кожен зобов’язаний
неухильно дотримуватися Конституції
України, не зазіхати на права
та свободи, честь та гідність
інших людей» (ст.. 68 Конституції
України). Тому, звичайно, право на
інформацію не може бути цілковитим,
та повинно бути узгоджене
з правами та свободами інших
осіб. Задля збереження рівноваги
законодавець передбачає можливість
обмеження законом права особи
на інформацію. Ст. 6 вищезгаданого
закону містить вичерпний перелік
підстав, з яких таке право може бути обмежене:
в інтересах національної безпеки, територіальної
цілісності або громадського порядку,
з метою запобігання заворушенням чи злочинам,
для охорони здоров’я населення, для захисту
репутації або прав інших людей, для
запобігання розголошення інформації,
одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя.
Тобто обмеження доступу до інформації
здійснюється виключно в інтересах національної
безпеки або охорони прав людини. Однією
з гарантій забезпечення правомірного
обмеження у цьому праві є встановлення
різного режиму доступу до інформації.
Згідно ст. 20 Закону України «Про
інформацію» за порядком доступу
інформація поділяється на відкриту
інформацію та інформацію з
обмеженим доступом. Інформація
з обмеженим доступом – це
інформація, доступ до якої має
лише обмежене коло осіб і
оприлюднення якої заборонено
законом.
Будь-яка
інша інформація є відкритою і
отримати доступ до неї мають всі
громадяни України, незалежно від
того, чи стосується ця інформація їх безпосередньо,
чи ні.
До інформації
з обмеженим доступом належить:
- конфіденційна;
- службова;
- таємна
інформація.
Конфіденційною
є інформація про фізичну особу,
а також інформація, доступ до
якої обмежено фізичною або юридичною
особою, крім суб’єктів владних
повноважень. Конфіденційна інформація
може поширюватися за бажанням (згодою)
відповідної особи у визначеному
нею порядку відповідно до передбачених
нею умов, а також в інших
випадках, визначених законом. Тобто
відповідно до змісту ч.2 ст. 21 Закону України
«Про інформацію» конфіденційною інформацією
з волі фізичної чи юридичної особи,
може бути визнана будь яка інформація,
доступ до якої уповноважена особа
обмежить за власним бажанням. Це
могло б призвести до необґрунтованого
віднесення відомостей до конфіденційної
інформації. До внесення змін ч. 4 ст.. 28
Закону України «Про інформацію»
передбачала, що не підлягає необґрунтоване
віднесення інформації до конфіденційної.
У нинішній редакції цього застереження
немає. Однак, натомість, законодавець
у ч. 4 ст. 21 вищезгаданого закону
певною мірою стабілізує надані широкі
межі визначення інформації з обмеженим
доступом уповноваженою особою, встановленням
переліку відомостей, які не можуть
бути віднесені до такої інформації.
До інформації з обмеженим доступом
не можуть бути віднесені такі відомості:
- про
стан довкілля, якість харчових
продуктів і предметів побуту;
- про
аварії, катастрофи, небезпечні природні
явища та інші надзвичайні
ситуації, що сталися або можуть
статися і загрожують безпеці
людей;
- про
стан здоров’я населення, його
життєвий рівень, включаючи харчування,
одяг, житло, медичне обслуговування
та соціальне забезпечення, а
також про соціально-демографічні
показники, стан правопорядку, освіти
і культури населення;
- про
факти порушення прав і свобод
людини і громадянина;
- про
незаконні дії органів державної
влади, органів місцевого самоврядування,
їх посадових та службових
осіб;
- інші
відомості, доступ по яких не
може бути обмежено відповідно
до законів та міжнародних
договорів України, згода на
обов’язковість яких надана Верховною
Радою України.
Встановлення вичерпності переліку
видів конфіденційної інформації,
було б у даному випадку
навряд чи доцільно у зв’язку
зі змістом цього інституту,
оскільки власник, згідно закону,
уповноважений відносити до категорії
конфіденційної будь-яку інформацію
за власним бажанням, крім встановлених
законом обмежень. А встановлення
окремих видів конфіденційної
інформації та характеру відомостей,
що до них належать, з метою
визначення порядку її обігу
та функціонування, було б
порушенням диспозитивності норм Закону.
Тому, на мою думку, саме закріплення відомостей,
що не можуть бути віднесені до інформації
з обмеженим доступом найбільш відповідає
встановленим принципам інформаційних
відносин. Такими коректними засобами
законодавець дотримується змісту цього
інституту та встановлює загальні принципи
віднесення інформації до категорії «з
обмеженим доступом».
Відносини, пов’язані з правовим
режимом конфіденційної інформації,
регулюються законом. Порядок
віднесення інформації до таємної
або службової, а також порядок
доступу до неї також регулюються
законом. Як видно, Закон України
«Про інформацію» встановлює
більш імперативний характер
віднесення інформації до таємної
або службової, в свою чергу
надаючи фізичним та юридичним
особам диспозитивності у віднесенні
інформації до складу конфіденційної.
Закон охороняє як таємну так і конфіденційну
інформацію. Однак слід зазначити, що суб’єкти
встановлення режиму обмеженого доступу
до цих категорій інформації є різними.
Належність інформації до категорії конфіденційної
встановлюють фізичні та юридичні
особи з метою захисту власних інтересів.
Тобто ця інформація за загальним правилом
є відкритою, і може такою залишатися,
але фізичним та юридичним особам в межах
їх компетенції надано право обмежувати
доступ до такої інформації. У той же час
визнання інформації таємною являє собою
безпосереднє виключення з права на інформацію,
передбаченого чинним законом та Конституцією.
Виходячи зі змісту поняття
«конфіденційна інформація»
розглянемо два її види, що
різняться за суб’єктами:
- конфіденційна
інформація про фізичну особу;
- конфіденційна
інформація про юридичну особу.
2. Загальні особливості
правової охорони конфіденційної
інформації
фізичної
особи.
Ст. 10 Закону України «Про інформацію»
визначає, що одним з видів
інформації за змістом є інформація
про фізичну особу (персональні
данні). Це відомості чи сукупність
відомостей про фізичну особу,
яка ідентифікована або може
бути конкретно ідентифікована.
«Первинними джерелами відомостей
про фізичну особу є: видані
на її ім’я до документи;
відомості які особа надає
про себе». (ч.4 ст. 6 Закону України
«Про захист персональних даних»).
Ст. 9 Закону України «Про інформацію»
встановлює основні види інформаційної
діяльності, до яких власне належать:
створення, збирання, одержання,
зберігання, використання, поширення,
охорона та захист інформації.
Особа ( яка законно контролює
інформацію), як зазначалося вище
може обмежити доступ до інформації,
яку вважає конфіденційною. Тобто
забезпечити її захист від
втручання не уповноважених осіб.
Втручання, крім власне ознайомлення
не уповноваженої особи з інформацією,
яку особа не бажає розголошувати
та надавати для ознайомлення
іншим особам, може являти собою
також збирання, одержання, зберігання,
використання та поширення
інформації. Такі дії є неправомірними
та порушують інтереси осіб, що
законно контролюють інформацію.
Законодавством закріплюється можливість
захисту інформації від протиправних
посягань. Згідно ст.. 1 Закону
України «Про інформацію» захистом
інформації визнається сукупність
правових, адміністративних, організаційних,
технічних та інших заходів,
що забезпечують збереження, цілісність
інформації та належний порядок
доступу до неї.
Враховуючи те, що конфіденційна
інформація про фізичну особу
доволі широке поняття, та охоплюється
значним колом нормативно-правових
актів, слід зазначити межі
тих відомостей, що охоплюються
цим поняттям. «До конфіденційної
інформації про фізичну особу
належать, зокрема, дані про її
національність, освіту, сімейний стан,
релігійні переконання, стан здоров’я,
а також адреса, дата і місце
народження». (ст.. 11 Закону України
«Про інформацію»). Такі персональні
дані тісно переплітаються з
особистими немайновими правами,
закріпленими у Цивільному Кодексі
України – правами, пов’язаними
з інформацією про приватне
життя особи (особиста, сімейна
таємниця, складовими яких є таємниця
листування, телефонних переговорів,
телеграфних та інших повідомлень,
поштових відправлень, таємниця
голосування та персональні дані).
Тому, якщо розглядати конфіденційну
інформацію про фізичну особу,
як інформацію про її приватне
життя, то можна зробити висновок,
що першочергове значення в
механізмі правової охорони інформації
з обмеженим доступом, в тому
числі конфіденційної інформації
про фізичну особу, належить
цивільному праву, що за допомогою
власного специфічного методу, на
принципах диспозитивності і рівності
сторін упорядковує особисті немайнові
та майнові відносини. Цивільне законодавство
України закріплює право кожної особи
на збереження у таємниці деяких відомостей
щодо сфери її приватного життя. Це право
на таємницю особистого життя (ст.. 301 ЦК
України), право на таємницю особистих
паперів (ст. 303 ЦК України), на таємницю
кореспонденції (ст.. 306 ЦК України),
право на недоторканність житла (включає
в себе не тільки заборону проникнення
в нього, але й можливість зберегти
у таємниці інформацію, яка стосується
того, що відбувається у домі) та ін..
«Не допускається збирання, зберігання,
використання та поширення конфіденційної
інформації про особу без її згоди, крім
випадків, визначених законом, і лише в
інтересах національної безпеки, економічного
добробуту та захисту прав людини». (ст..
11 Закону України «Про інформацію»).