Правовая охрана конфеденциальной информации (коммерческой тайны)

        Іншим засобом захисту конфіденційної  інформації, як вже зазначалося  вище, слугує прийняття юридичною  особою відповідних локальних  нормативних актів. Це захист  без звернення до суду або  іншого органу, що здійснює захист  цивільних прав. По оцінках українських  та закордонних фахівців головним  джерелом витоку конфіденційної  інформації, є персонаал підприємства. Саме тому, на мою думку не  менш важливими у захисті конфіденційної  інформації виступають локальні  нормативно-правові акти. Підприємство приймає Положення про конфіденційну інформацію, комерційну таємницю підприємства. В ньому визначається перелік інформації, що становить комерційну таємницю, та належить до режиму «конфіденційно». Встановлюється режим комерційної таємниці та конфіденційної інформації. Зазначаються заходи, щодо забезпечення охорони конфіденційної інформації, прийняті підприємством: у рамках трудових відносин, цивільно-правових.  Також зазначаються права підприємства щодо інформації, яка становить комерційну таємницю або конфіденційну інформацію, та відповідальність за порушення  вимог щодо охорони комерційної таємниці та конфіденційної інформації. Тобто керівництвом юридичної особи повинно бути розроблено міри матеріального і морального стимулювання  співробітників, які дотримуються порядку захисту цінної інформації, і міри відповідальності персоналу за розголошення конфіденційної інформації.

       Ще одним засобом охорони конфіденційної  інформації є  проставляння  на відповідних документах грифу  «конфіденційно», або, якщо це  комерційна таємниця – «комерційна  таємниця». Закріплення конфіденційних  відомостей за конкретними документами  дозволяє  виключити можливість  безпідставного видання документів  або включення в них надмірних  даних. Може вестися перелік   документів підприємства, що підлягають  захисту і мають відповідний  гриф обмеження доступу. Під  конфіденційним документом, тобто  документом, до якого обмежений  доступ персоналу, треба розуміти  необхідним чином оформлений  носій цінної задокументованої  інформації. Особливість конфіденційного  документу в тому, що він представляє  собою одночасно: масовий носій  захищеної інформації, основне джерело  накопичення та розповсюдження  цієї інформації, в тому числі  її розголошення, і обов’язків  об’єкт захисту. Конфіденційний  характер включеної в документ  інформації позначається грифом  обмеження доступу до документа,  який ініціює виділення його  з загального потоку і обробку  в спеціальному автономному режимі, а також поширює на документ  захисні та ін.. Документи, віднесені  до підприємницької таємниці  мають декілька рівнів грифів  обмеження доступу, відповідних  різним ступеням конфіденційності  інформації. Зміна грифу конфіденційності  документу  провадиться при  зміні ступеню конфіденційності  відомостей, що містяться в ньому.  Після зняття грифу, документ  передається до служби відкритої   документації підприємства. Про  зміни або зняття грифу робиться  відмітка на самому документі,  яка посвідчується підписом керівника,  який підписав або затвердив  цей документ.  Про внесення  в документ такої відмітки  повідомляється зацікавленим особам  та підприємствам.  Конфіденційна  інформація може міститися не  лише на паперових носіях але  й на технічних носіях (магнітних,  фото плівкових), електронні документи.  Збільшення кількості каналів  розповсюдження  інформації породжує  все більше способів несанкціонованого  доступу до неї. Тому, головним  напрямом захисту документованої  інформації  від всіх видів  загроз є формування захищеного  документообігу і використання  в обробці і зберіганні документів  технологічної системи, що забезпечує  безпеку інформації на будь-якому  типі носія. Окрім загальних  для документообігу принципів,  захищений документообіг базується  на ряді додаткових принципів:персональної  відповідальності співробітників  за збереження носія і таємницю  інформації; операційному обліку  документів контролю за їх  збереженням у процесі руху, розгляду, виконання і використання; жорсткій  регламентації порядку роботи  з документами, справами і базами  даних для всіх категорій персоналу.  Можуть формуватися самостійні, ізольовані потоки конфіденційних  документів. Зазвичай їх дрібнять  на додаткові ізольовані потоки  у відповідності з рівнем конфіденційності  документів, що переміщуються. Альтернативно можуть бути організовані самостійні підрозділи конфіденційної документації, або підрозділи, що входять у склад служби безпеки юридичної особи. Однак такі заходи є доцільними у великих підприємницьких структурах.  

             3. Комерційна таємниця, та її правова  охорона. 

         Ст. 505 ЦК України надає поняття  комерційної таємниці – це  інформація,  що являється таємною  у тому розумінні, що вона  в цілому або у визначеній  формі і сукупності її складових  частин невідома і не являється  легкодоступною для осіб, котрі  зазвичай мають справу з видом  інформації, до котрого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну  цінність та була предметом  адекватних існуючим обставинам  заходів щодо збереження її  секретності, вжитих особою, що  законно контролює цю інформацію. Комерційна таємниця віднесена  ЦК України  до об’єктів  права інтелектуальної власності.  Права на комерційну таємницю  є різновидом прав інтелектуальної  власності (виключних прав). Інформацію, у тому числі комерційну таємницю  не можна віднести до об’єктів  речового права власності, у  зв’язку зі специфікою об’єкту.  Інформація не є матеріальною. Лише її форма закріплення  може бути матеріальною. Право  ж власності закріплює абсолютне   право на речі. Цей правовий  режим не можливо поширити  на нематеріальні об’єкти, оскільки  матеріальний об’єкт обмежений  у просторі, тобто його використання  пов’язане з фактичним володінням. Володіння на нематеріальний  об’єкт існувати не може. Розпорядження  нематеріальним об’єктом може  поєднуватися з обмеженням права  на використання за першоволодільцем та наділенням правом використання кількох осіб. Це ж визначення стосується власне і конфіденційної інформації фізичної особи і юридичної особи. Стосовно комерційної таємниці, то тут вступає в дію інститут інтелектуальної власності, котрий закріплює абсолютні права на нематеріальні результати інтелектуальної діяльності, аналогічних прав власності за функціями, але відмінних за юридичним змістом. Цим відрізняються такі поняття як конфіденційна інформація та комерційна таємниця. Конфіденційна інформація  не включається у комерційний обіг. Здебільшого вона прив’язується до особи та тих особистих нематеріальних прав, що може зачіпати така інформація. Тому, її регулювання та правова природа, а також, звісно, і правова охорона ґрунтується на дещо інших аспектах, ніж комерційна таємниця. Хоча ці поняття доволі схожі. Комерційна таємниця має відповідну цінність та використовується у комерційному обігу. Це зумовлює необхідність  застосування інших правових  інструментів охорони такої інформації. Інститут інтелектуальної власності є дієвим у цьому випадку. Він визнає комерційну таємницю своїм об’єктом охорони. Тому, враховуючи що законодавством комерційну таємницю віднесено до інституту права інтелектуальної власності, тобто сукупності виключних прав на нематеріальні об’єкти, що є результатом інтелектуальної діяльності, у тому числі творчих, та прирівняних до них об’єктів, то для означення самого правового режиму  слід вживати термін «виключні права на комерційну таємницю». Слід зазначити, що захист комерційної таємниці відбувається і положеннями інших нормативних актів, а також положеннями, що стосуються захисту від недобросовісної конкуренції. При цьому до дій, що являють собою недобросовісну конкуренцію, відносять неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. «Але  в контексті характеристики режиму комерційної таємниці захист від недобросовісної конкуренції слід розглядати лише як один із способів захисту прав на комерційну таємницю, що не змінює її сутності». [24]

Для початку  виділимо загальні ознаки комерційної  таємниці. Д.Котляр у своїй праці  «Правова природа та підходи до регулювання  комерційної  таємниці» пропонує виділити три групи, на які поділяються всі ознаки:

1. Ті, що  стосуються властивостей самого  об’єкту;

2. Ті, що  відносяться до умов його правової  охорони;

3. Інші  ознаки.

1.1. Нематеріальність. Подібна властивість передбачає  можливість одночасного використання  необмеженим колом осіб як  комерційної таємниці, так і конфіденційної  інформації.

1.2. Основна  увага зосереджується на інформації, відомостях, що становлять комерційну  таємницю, а не на формі їх  зовнішнього представлення. «Тобто  комерційна таємниця є об’єктом  виключних прав, для якого визначальним  є сутність результату інтелектуальної  діяльності». Відповідно, об’єкт, який  має цінність у силу своєї  сутності, а не форми, може бути  створений повторно, незалежно від  першого творця, іншою особою.

1.3. Результат  інтелектуальної діяльності. Особливість  у тому, що інформація, яка становить  комерційну таємницю не повинна  являти собою обов’язково результат  творчої діяльності, як це необхідно  для винаходу. Ця ознака є специфічною  для комерційної таємниці і  не відноситься до конфіденційної  інформації фізичної особи та  юридичної особи. 

1.4. Конфіденційність  інформації, що становить комерційну  таємницю. Інформація, на яку правомірно  поширено режим комерційної таємниці, є різновидом конфіденційної  інформації (інформація, з обмеженим  доступом).

Закон України «Про інформацію» визначає, що інформація з обмеженим доступом поділяється на: конфіденційну, таємну та службову. Аналізуючи поняття «конфіденційної  інформації» та «таємної інформації»  можна дійти до висновку, що відомості, які становлять комерційну таємницю, можуть бути віднесені до обох різновидів «інформації з обмеженим доступом». Тому комерційна таємниця може бути конфіденційною інформацією.

2.1. Відсутність  загальновідомості. Тобто мова  йде про те, що інформацією  (комерційною таємницею) володіє  обмежене коло осіб. Власне осіб  може бути декілька, проте принциповим  є  обмеження кола та його  визначеність. Ця ознака загальна  для конфіденційності. Саме не  загальновідомість є вихідною  для встановлення охорони змістовного  об’єкту, яким є комерційна  таємниця, за відсутності його  спеціальної реєстрації. Ця ознака  передбачає множинність право  володільців на один і той  же об’єкт нематеріального характеру.  Проте жоден з суб’єктів не  має права авторства, яке як  абсолютне право може належати  лише одній особі. «Відповідно,  підставою закріплення первинних  майнових прав на об’єкт охорони  (права на використання відомостей та розпорядження правом) є не авторство, але належність ресурсів, завдяки яким було отримано результат, тобто ці виключні права закріплюються за суб’єктом, в особисту сферу якого входить цей матеріальний, кадровий, організаційний та інший ресурс». Так як творчість не є обов’язковою ознакою цього об’єкту, то первинним володільцем майнових прав на комерційну таємницю може бути не лише фізична, але й юридична особа.

2.2. Відсутність  загальнодоступності означає, що  комерційна таємниця знаходиться  під режимом конфіденційності  тобто  відсутнім є вільний  доступ до неї на законній  підставі. Не загальнодоступність  вимагає від право володільця, мається на увазі володільця  виключних прав на інформацію, яка становить комерційну таємницю, вживати заходів для збереження  секретності, конфіденційності інформації. Подібні вимоги розглядалися  у попередніх пунктах плану. 

2.3. Особливою  ознакою є оборотоздатність.  Адже на відміну від конфіденційної  інформації, комерційна таємниця  має комерційну цінність, тобто  можливість отримання економічної  вигоди від введення цього  об’єкту в оборот – корисність  інформації. Якщо конфіденційна  становить загрозу лише особистим  немайновим правам як фізичної  так і юридичної особи, то  комерційна таємниця, перш за  все, завдає шкоди майновим  інтересам особи. У відповідності  з тим, що комерційна таємниця  має комерційну цінність, то суб’єктами  права інтелектуальної власності  на комерційну таємницю виступають  особи, котрі займаються підприємницькою  діяльністю -  юридичні та фізичні  особи, зареєстровані як суб’єкти  підприємницької діяльності.  Конфіденційна  інформація ж, може належати  як фізичній особі, так і  державі. 

2.4. Відсутність  потреби реєстрації об’єкту.   Інформація, яка становить комерційну  таємницю, не потребує офіційного  визнання її охороно здатності,  реєстрації чи дотримання інших  формальних процедур для поширення  на неї правової охорони. Однак,  у випадку спору для використання  у якості засобу доведення  існує потреба фіксації нематеріального  результату інтелектуальної діяльності  на матеріальному носієві. 

3.1. Строк.  Строк її охорони є необмеженим.  Право інтелектуальної власності  на комерційну таємницю діє  до тих пір, доки зберігається  фактична монополія на інформацію, котра її складає, а також  існують встановлені законом  умови її охорони. 

Ч. 2  ст. 505 ЦК України визначає відомості, які можуть бути віднесені до комерційної  таємниці: технічного, організаційного, комерційного, виробничого, та ін.. характеру, за виключенням тих, котрі у відповідності  з законом не можуть бути віднесені  до комерційної таємниці. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів  України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.09.1993р. № 611 комерційної таємниці не становлять:

- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

    Підприємства  зобов’язані подавати перелічені у  цій постанові відомості органам  державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим  юридичним особам відповідно до чинного  законодавства, за їх вимогою. З однієї сторони, держава спеціально встановлює перелік відомочтей, котрі не можуть складати комерційної таємниці і повідомляти котрі контролюючим огранам підприємство зобовязано, щоб законодавчо обмежити випадки недобросовісного державного втручання у справи господарюючого субєкту. Однак з іншої сторони, законодавством встановлений ряд виключень. Так, відповідно п.17 ч.1 ст. 11 Закона України «Про міліцію» для виконання покладених на неї обовязків надається право безперешкодного та безоплатного отримання від підприємств, установ, організацій та обєднань громадян на письмовий запит відомостей (в тому числі і тих, котрі складають комерційну та банківську таємницю), необхідні по справам про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Ст. 20 Закона України «Про прокуратуру» говорить, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право отримувати доступдо документів і матеріалам, необхідним для проведення перевірки, у тому числі до тих, котрі містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію.  Подібні норми закріплюються у Законах України «Про державну податкову службу в Україні», «Про припинення та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Однак, поряд з виключеннями, держава в той же час зобовязує посадових осіб не розголошувати конфіденційну інформацію, котра стала відома їм у звязку зі здійсненням своїх функцій. За розголошення, посадові особи можуть понести належну відповідальність.