Правова природа рішень Європейського суду з прав людини

«Кожний    обвинувачений    у    вчиненні     кримінального  
правопорушення має щонайменше такі права:

  a) бути  негайно   і  детально  поінформованим  зрозумілою для  
нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти  
нього;

  b) мати  час  і   можливості,  необхідні  для  підготовки свого  
захисту;  
              c) захищати  себе  особисто   чи   використовувати   юридичну  
допомогу захисника,  вибраного на власний розсуд,  або - за браком  
достатніх  коштів  для  оплати  юридичної  допомоги  захисника   -  
одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси  
правосуддя;»  
 Ані свідків, ані адвоката у обвинувачуваного Б. не було.

Стаття 7.Ніякого покарання без закону

              Нікого  не  може бути визнано винним у вчиненні будь-якого  
кримінального  правопорушення  на  підставі   будь-якої   дії   чи  
бездіяльності,  яка  на час її вчинення не становила кримінального  
правопорушення  згідно  з  національним  законом  або  міжнародним  
правом.  Також  не може бути призначене суворіше покарання ніж те,  
що  підлягало   застосуванню   на   час   вчинення   кримінального  
правопорушення.

Обвинувачений був затриманий на 10 діб, хоча його вина не була доказана.

Стаття 10. Свобода вираження поглядів. Ця стаття теж була порушена, тому, що фактично гр. Б арештували, тому що він виступав за кандидата від опозиції, а це порушення свободи вираження поглядів. Кожен громадянин  має право підтримувати того кандидата, якого він обрав. 

 

Тому, обвинувачений Борисов  О.В. подає скаргу до Европейського  суду. ( При цьому ми говоримо, що суди усіх попередніх інстанцій в Україні йому вже відмовили, тому, що такий порядок подачі скарги до Европейського суду, повинні бути випробувані усі законі можливості добитися правосуддя  в своїй країні)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ  

 

Страсбург, Франція 

 

ЗАЯВА

у відповідності до Статті 34 Європейської Конвенції з Прав Людини,

а також до Статей 45 та 47 Процедури Суду 

 

I.  СТОРОНИ

 

A.    ЗАЯВНИК

(Відомості про заявника, а також про його представника, якщо такий є)

1. Прізвище заявника:                          2.  Ім’я та по-батькові:

Борисов                                               Олег Володимирович

Стать: Чоловіча

3.  Громадянство:                                    4.   Рід занять:

України                                                       підприемець

5. Дата та місце  народження:

21 січня 1980 року м. Львів

6. Постійна адреса:

м. Львів Вул..Сагайдачного 4 д.5

7. Номер телефону:

+38093 307 8474

8. Теперішня адреса (якщо  відрізняється від п. 6.):

Не відрізняється від  пункту 6

9. Прізвище та ім’я представника:

Котик Андрій

10. Рід занять представника:

Адвокат

11. Адреса представника:

02140, Україна, м.Львів,  вул.Руденко 10, кв.51

12. Номер телефону:    + 380933078474                                     Номер факсу:   +38 044 545 6627

B.  ВИСОКА ДОГОВІРНА СТОРОНА

13.  Україна

II.

ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ

7 січня 2012 року в день візиту до міста Львів кандидата в Президенти України у місті розпочалися масові арешти активістів громадянської кампанії „ПОРА”. 18 січня ці затримання набули більшого розмаху.

18 січня 2012 року о однієї з громадських організацій міста приблизно о 22.00 годині зателефонували представники громадської кампанії „ПОРА” з інформацією, що на квартирі одного з їхніх активістів проводять, на їх думку, протизаконний обшук. Біля згаданого будинку знаходилися  групи працівників міліції як у штатському, так і у формі. Загалом будинок було оточено з усіх боків. Було з’ясовано, що в активіста „ПОРИ” Борисов Олег Володимировича на квартирі проводиться обшук по кримінальній справі. Також його колеги повідомили, що на їхніх очах під час обшуку в нього „знайшли” фальшиві українські гривні. До того вони повідомили, що представники МВС, усупереч вимогам Борисова, брутально порушуючи вимоги Кримінального процесуального кодексу України та Конституції України, не дають йому запросити адвоката. В процесі обшуку у квартирі Борисова. було знайдено вибухові пристрої невідомого походження.

 О 3 ранку 19 січня 2004 р. Б. було перевезено до Львівського міського відділу міліції, де продовжувалися слідчі дії. Він був затриманий за незаконне збереження вибухових речовин (частина перша статті 263 Кримінального Кодексу України), спочатку на 2 години, а потім на 10 діб.

Проти Борисова була возбуждена кримінальна справа по Статті 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Також у доповнення у процесі слідства була інкриминована 342 Стаття Кримінального кодексу «Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві».

          Після чого  адвокат позивача звернулась до суду з позовом до львівської прокуратури захист неправомірних обвинувачень. У своїх позовних вимогах позивач зазначає, що вважає відповідне обвинувачення  неправомірними вони   порушують права Борисова на чесне рас слідування справи.

  У зв’язку з  цим просив суд спростувати недостовірне обвинувачення і назначити прокурорське дослідження, а також порушити справу проти міліціонерів.

       12 лютого 2012 року Печерський  районний суд Львівській області прийняв рішення по даній справі, в якому в прокурорській  перевірці і відкриті у головної справи проти міліціонерів відмовлено. Свою відмову суд мотивував тим, що відповідно до статті 263 УК про «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» позивач є винним.

Не погоджуючись з Рішенням суду від 12 лютого 2013 року Позивач звернулась із апеляційною скаргою на Рішення суду до Апеляційного суду м. Львову.

Своєю ухвалою від 26 лютого 2012 року суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відхилив, вважаючи, що суд першої інстанції постановив рішення із додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Пізніше позивач двічі  12, 25 березня подавала касаційну скаргу до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, у якій зазначала, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими і просила про їх скасування та вирішення справи по суті.

Касаційна інстанція двічі відмовила, мотивуючи першу відмову від 12 лютого 2012 року тим, що «скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень», а другу відмову від 25 березня 2012 року тим, що по даній справі є ухвала про відхилення касаційної скарги.

III.

ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ТА ВІДПОВІДНА

АРГУМЕНТАЦІЯ

15. Скарги Борисова  О.В., відповідно до Конвенції, полягають в тому, що при розгляді її позовних вимог судовою системою в Україні, вона була позбавлена права на справедливий розгляд справи незалежним та безпристрасним судом, створеним на основі закону. Дане право передбачене статтею 6 Конвенції, при цьому Борисов О.В вважає що суди, при розгляді її справи не керувались законом або виносили рішення упереджено, оскільки:

1.Не було доказано, що вибуховий пристрій та фальшиві  гроші належали Борисов О.В   т.к. експертизи по визначенню  відбитків пальців не проводилося.

2.Не доказано збереження  та виготовлення зброї та грошей.

3. Мотиву злочину у  діях Борисов О.В не виявлено

4. Відсутність понятих  при обшуку. Обшук проводився  з порушенням процедури.

5. Борисов О.В. винним себе не визнав. 

 Європейський Суд  повторює, що істотною складовою  частиною гарантії проти довільної затримки й утримання під вартою, закріпленої підпунктом "з" пункту 1 статті 5 Конвенції, є "розумність" підозри, на якому засноване затримка. Наявність "розумної підозри" припускає наявність фактів або відомостей, які переконали б незалежного спостерігача, що відповідна особа могла зробити злочину (Постанова Європейського Суду в справі "K.-F. проти Німеччини" (K.-F. v. Germany) від 27 листопада 1997 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-VII, §57, і Постанова Європейського Суду в справі "Фокс, Кэмпбелл і Хартли проти З'єднаного Королівства" (Fox, Campbell and Hartley v. United Kingdom) від 30 серпня 1990 р., Series A, N 182, §32). У нашому випадку „розумність підозри не була доказана.

1. Суд першої інстанції не врахував недоказанність обвинувачення за статтею і 263 Кримінального Кодексу України так як. ніяких доказів, та свідків (окрім самих міліціонерів),  що вибуховий пристрій належить Борисову О.В. не було.
2. Суд не взяв до уваги докази, що свідчать про порушення милиціонерамі статті 365 КК «Перевишення  власті та службових повноважень», у якій зазначено, «тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян…», у даному випадку уліки обвинуваченому були підкинуту.

3. Суд касаційної інстанції не звернув увагу на всі ці докази необґрунтованості рішень першої та другої інстанції, та порушення ними норм матеріального та процесуального права, що є підставами для касаційного оскарження відповідно до п.2 ст.328. При цьому, при винесені першої ухвали від 12 лютого 2012 року з відмовою зробив помилку в ухвалі, оскільки послався в ній на п.5 ч.3 ст.328 Цивільного процесуального кодексу як на підставу для залишення справи без розгляду, при цьому в ст..328 Цивільному процесуальному кодексі відсутня норма п.5 ч.3.

Борисов О.В. апелює до положень Конвенції, зазначених в статті 6, відповідно до яких «кожна особа у випадку спору про його цивільні права та обов’язки має право на справедливий розгляд справи в розумний строк незалежним та безпристрасним судом». Не приймаючі до уваги та не аналізуючи всі надані до суду з боку Борисова О.В. докази суди виносили рішення порушуючи вимоги вказаної статті 6 Конвенції, саме тому Борисов О.В. вважає, що має передбачене Конвенцією право звернення до Європейського суду з прав людини.

IV. 

ЗАЯВА ЗГІДНО ЗІ СТАТТЕЮ 35 § 1 КОНВЕНЦІЇ

16. Остаточне внутрішнє  рішення (дата та юридична природа  рішення, орган, що його ухвалив  (судова чи інша інстанція)

Остаточним внутрішнім рішенням по справі є ухвала від 25 березня 2012 року «про відмовлення у відкриті справи у касаційному провадженні», винесена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

17. Інші рішення (в  хронологічному порядку, із зазначенням по кожному з них дати прийняття, юридичної природи, а також органу (судового чи іншого), який це рішення ухвалив

Ухвала від 12 березня 2012 року, «про відмову у відкритті касаційного провадження», винесена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Ухвала від 26 лютого 2012 року, «про відхилення апеляційної скарги 26 02 2012 та залишення рішення 12 лютого 2-12 р районного суду Печерського районного суду Львівській області без змін», винесена Апеляційним судом Львівської області.

18. Чи існують (існували) будь-які інші засоби внутрішнього  захисту, які Ви не використали?  Якщо так, поясніть, чому

Ніяких інших засобів  внутрішнього захисту не існує.

V. 

ВИКЛАДЕННЯ ПРЕДМЕТУ ЗАЯВИ

19. Від розгляду скарги Судом Борисов О.В. очікує поновлення його права на справедливий розгляд справи в розумний строк незалежним та безпристрасним судом, яке передбачене статтею 6 Конвенції та яке було порушено з боку держави Україна в особі судової системи, створеної відповідно до законодавства України.

VI. 

ЗАЯВА СТОСОВНО ПРОЦЕДУР У ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ІНСТАНЦІЯХ

20. Скарги, викладені вище  ні до яких міжнародних інстанцій  для розслідування або урегулювання  не подавалися.

VII. 

ПЕРЕЛІК ДОДАНИХ ДОКУМЕНТІВ

21.

1) Позовна заява до Печерського районного суду Львівській області від лютого 2012 року про прокурорську перевірку і відкриття карної справи  проти міліціонерів;

2) Апеляційна скарга  від 26 лютого 2012 року до суду апеляційної інстанції.

3) Касаційну скарги  від  12 та25 березня до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, у якій зазначала, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими і просила про їх скасування та вирішення справи по суті.

23) Довіреність Котику Андрію Володимировичу на представництво інтересів позивача в Європейському суді з прав людини.