Правова природа рішень Європейського суду з прав людини

Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2013 в 13:28, контрольная работа

Краткое описание

Слово «прецедент» у юридичному енциклопедичному словнику (від лат. praecedens, род. падіж praecedentis - попередній) тлумачиться як поводження в певній ситуації, що розглядається як зразок при аналогічних обставинах. Судовий прецедент - рішення по конкретній справі, що є обов'язковим для судів тої або нижчої інстанції при рішенні аналогічних справ або тлумачення, що служить зразковим образом, закону, що не має обов'язкової чинності.

Оглавление

1. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини……………3
2. Практичне завдання..........................................................................................8
Література............................................................................................................19

Файлы: 1 файл

Европейский суд.doc

— 106.50 Кб (Скачать)


 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА   

                                        ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

                       КАФЕДРА КОНСТИТУТАЦІЙНОГО ПРАВА

 

 

 

 

ЗВІТ ПО ПРАКТИЦІ

 

Варіант 11.

 

 

 

 

 

    виконав:

    студент   групи ЗЮП-42.

                                                                      Левицькиий А.А.

Викладач:

                                                          
                            

 

 

 

 

Харків – 2013

 

Зміст

 

1. Правова природа рішень Європейського  суду з прав людини……………3

2. Практичне завдання..........................................................................................8

Література............................................................................................................19

 

1. Правова природа рішень  Європейського суду з прав  людини. 
 

           Європейський суд по правах людини - це міжнародний інструмент захисту прав і воль громадян. З кожним роком кількість звернення до цього суду зростає й для цього є ряд причин.

За словами вповноваженої по правах людини в Україні Валерії  Лутковський, Україна посідає п'яте місце по кількості звернення громадян у Європейський суд по правах людини.

Безумовно, даний Суд є ефективним спосіб захисту прав і воль громадян, але на превеликий жаль і статистика це підтверджує з 100 поданих скарг у Суд усього 20 скарг суд приймає до свого розгляду.

Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод є міжнародним договором, прийнятим і відкритим для підписання 4 листопада 1950 року й вступили в чинність для 10 держав - членів Ради Європи 3 вересня 1953 року. З тих пор пройшло багато років, багато в чому змінилися політичні, економічні, правові й соціальні відносини. Звідси виникло найважливіше теоретичне й практичне питання про можливість «розвитку» «застарілої» Конвенції Європейського Суду по правах людини.

Слово «прецедент» у  юридичному енциклопедичному словнику (від лат. praecedens, род. падіж praecedentis - попередній) тлумачиться як поводження в певній ситуації, що розглядається як зразок при аналогічних обставинах. Судовий прецедент - рішення по конкретній справі, що є обов'язковим для судів тої або нижчої інстанції при рішенні аналогічних справ або тлумачення, що служить зразковим образом, закону, що не має обов'язкової чинності.[3]. У Тлумачному словнику російської мови оцінне поняття «прецедент» визначається як «випадок, службовець прикладом або виправданням для наступних випадків цього ж роду»; .[3]. «рішення суду або іншого органа державної влади, що стало образом для дозволу подібних питань на наступний час»[2].

Виходячи із закордонної  практики судів, етимології оцінного поняття  «прецедент» і наявної практики судів у Росії, П.А. Гук прийшов до наступного висновку: «Судовий прецедент - це судове рішення вищого органа судової влади по конкретній справі, винесена в рамках певної юридичної процедури, що містить правоположение, опубліковане в офіційних збірниках і служащее обов'язковому правилі застосування для аналогічних справ у майбутньому»[3].

Прецеденти тлумачення Європейського Суду по правах людини по трудових спорах у Росії публікуються в цілому ряді журналів, наприклад, в «Бюлетені Європейського Суду по правах людини», «Права людини», «Російський суддя», «Російська юстиція» і ін. Так, представляється досить характерним справа «Кормачева проти Російської Федерації». Заявник у справі на підставі статей 6 і 13 Конвенції скаржився на тривалість судового розгляду й на відсутність ефективних коштів правового захисту у зв'язку із цим. Європейський Суд відзначив, що позов заявника про стягнення заборгованості по відпускним, вихідній допомозі й виплаті заробітної плати, а також неналежному оформленні звільнення стосувався звичайної суперечки із трудових відносин. Отже, дане справа не була особливо складним. Відносно дій судових органів Європейський Суд по правах людини нагадав, що Високі Договірні сторони організують свої правові системи таким чином, щоб їхні суди кожному гарантували право на винесення остаточного рішення в розумний строк. Якщо держава допускає продовження судового розгляду поза межами «розумного строку», передбачених статтею 6 Конвенції, то воно відповідає за затримку. Трудові суперечки вимагають швидкого рішення. Беручи до уваги те, що справа розглядалася більше п'яти років, Європейський Суд дійшов висновку: справа заявника не було розглянуто в розумний строк. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Тема юридичної природи постанов Європейського суду по правах людини є важливою й актуальною в багатьох державах-учасниках Конвенції, точно також як важлива тема виконання постанов Суду державами. Адже недостатньо одного тільки винесення яким-небудь органом рішення, необхідно ще, щоб ці рішення виконувалися. Це представляє проблему, оскільки в міжнародному праві діє принцип суверенної рівності держав, тобто виконання постанов Суду представляє питання, що ставиться як до правового, так і до політичної сфери.

Крім того, за останнім часом перетерпіли істотні зміни Рада Європи і Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод. Змінилися й правові стандарти держав-членів Ради Європи.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конвенції «Високі Договірні  Сторони зобов'язуються дотримувати остаточних рішень Суду по справах, у яких вони є сторонами». З даного положення Конвенції явно треба, що рішення Суду мають обов'язковий характер. «У той же час, - пише М. Лобов1 , - постанови Суду кваліфікуються нерідко що як носять декларативний характер».

Констатація Європейським Судом порушення Конвенції накладає на державу - відповідач у чинність частини 1 статті 46 чіткі й певні зобов'язання. Держава, проти якого прийняте декларативна постанова про порушення прав людини, не тільки повинне виплатити певну компенсацію, вона повинне вжити відповідних заходів індивідуального характеру стосовно потерпілого міри (так звані міри індивідуального характеру), щоб «покласти кінець порушенню й усунути його наслідку з метою відновлення, наскільки це можливо, ситуації, що існувала до порушення»,2 і, якщо це необхідно, також міри загального характеру, здатні ефективно запобігти подальшим порушенням Конвенції, подібні тим, які були вже виявлені Судом.

Багато вчених говорять зараз про вплив постанов Європейського Суду на національні правові системи держав-членів Ради Європи. Висловлюються різні позиції - від рекомендаційного характеру й необов'язковості постанов Європейського суду до повного пріоритету над постановами локальних судових інстанцій.

У зв'язку із цим виникає питання про співвідношення міжнародного публічного й національного права, оскільки це є важливим для ефективності встановленою Конвенцією системи. Професор С.В. Черниченко із цього приводу відзначає: «Способи узгодження внутрішньодержавного й міжнародного права різні й залежать від права конкретної держави. Тут, щоправда, треба зробити одне застереження: держави можуть домовитися про використання певних способів узгодження. Але сутність цього процесу завжди однакове: приведення державою свого внутрішнього права у відповідність із міжнародним з метою забезпечити виконання приписань, дозволів і заборон, установлених останнім» [3] .

Англосаксонські й скандинавські  держави традиційно розділяли позицію  дуалізму, відповідно до якої міжнародне публічне право й національне право виявляють собою різні й незалежні правові системи. Однак, протягом останнього десятиліття скандинавські держави прийняли законодавчі акти, що додали Конвенції пряма дія на їхній території. У всіх східно-європейських державах Конвенція має пряму дію.

Нагадаємо, що з метою  поліпшення соціально-культурного  та політичного життя Європи, створення  єдиної європейської спільноти, що базується  на демократії, свободі, визнанні прав людини та верховенства закону, в 1949 р. була створена міжнародна організація — Рада Європи, яка в своїй діяльності спирається, крім іншого, на такий міжнародно-правовий документ, як Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Європейська конвенція). Ця Конвенція була прийнята в 1950 р. (а набула чинності в 1953 p.), і їй передувала Загальна декларація прав людини, якій відведено чільне місце в преамбулі Європейської конвенції. 
Як юридично обов’язковий договір для сторін, Європейська конвенція стала першим міжнародним правозахисним документом, який спрямований на захист широкого спектра громадянських та політичних прав фізичних осіб, і запровадила систему контролю за імплементацією прав на внутрішньодержавному рівні. Держави, що ратифікували Конвенцію, погодилися на контроль з боку Європейського суду з прав людини у випадках, коли ініціатором процесу виступає окрема особа, а не держава, і фізична особа має право на індивідуальну заяву до Європейського суду з прав людини.

Верховна Рада України 17.07.1997 р. ратифікувала Європейську  конвенцію (яка була підписана 09.11.1995 p.), створивши нову правову ситуацію в системі захисту прав людини в Україні та відкривши новий етап у розвитку вітчизняної юриспруденції у питаннях правового захисту фізичних осіб. З метою розширення прав, які не були включені до Конвенції, додатково прийняті Протоколи 1, 4, 6, 7, 11, які доповнюють Європейську конвенцію. Ці Протоколи визначають: № 1 — право на освіту, право на вільні вибори, право на вільне володіння своїм майном тощо; № 4 — свободу і особисту недоторканність та ін.; № 6 — право на життя та інше; № 7 — право на справедливий судовий розгляд, на повагу до приватного і сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції тощо.

Згідно з положеннями  частини першої ст. 9 Конституції  України Європейська конвенція  має такий самий статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України. її положення є нормами прямої дії, і вони мають пріоритет щодо тих норм національного законодавства, котрі суперечать положенням Європейської конвенції. Слід також зазначити, що значна частина положень Конвенції дістала відображення в другому розділі Конституції України, який присвячений правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина.

Необхідною умовою дійової  реалізації вимог Європейської конвенції  є адаптація нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування до вимог законодавства Європейського Союзу (ЄС), перегляд навчальних програм правової освіти з метою адаптації їх до стандартів ЄС, вивчення та дослідження правових процесів у державах-учасницях та кандидатах у члени ЄС, вивчення правових засад функціонування установ та структур ЄС. 
Законом України від 21.11.2002 р. схвалено Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. 
          Особливим пріоритетом загальнодержавної програми, як зазначено в розділі IV Концепції, є всебічний захист прав і свобод людини. Права і свободи, які гарантуються Європейською конвенцією, забезпечуються насамперед органами влади держав-учасників Конвенції, а діяльність Європейського суду (як контрольного механізму) має винятково субсидіарний характер.

З огляду на це головним завданням вітчизняного адміністративного  судочинства має бути захист прав і свобод громадян України від порушень з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб’єктів, які здійснюють владні функції відповідно до чинного законодавства.

З метою забезпечення застосування Конвенції, врахування її вимог — чи то шляхом її інкорпорування до законодавства України, чи то шляхом запровадження окремих правових актів — необхідно послідовно і всебічно аналізувати практику Європейського суду. Вона має досліджуватися не лише законодавцями, суддями і науковцями, а й службовцями органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, студентами юридичних закладів освіти.

 

2. Практичне  завдання:

До Вас звернулася особа, права якої було порушено, з  проханням представництва її інтересів  у Європейському Суді з прав людини. Обставини, які можуть стосуватися заяви, викладені у фабулі справи.

Проаналізуйте ситуацію, виходячи з  тексту Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини.

3. Складіть текст скарги  до Європейського Суду з прав людини від імені особи, чиї права були порушені. При складанні скарги необхідно використовувати офіційний формуляр скарги та аргументувати порушення Конвенції з посиланням на практику Суду.

7 січня 2004 року в день візиту до міста  Львів кандидата в Президенти України у місті розпочалися масові арешти активістів громадянської кампанії „ПОРА”. 18 січня ці затримання набули більшого розмаху.

18 січня 2004 року о  однієї з громадських організацій  міста приблизно о 22.00 годині  зателефонували представники громадської кампанії „ПОРА” з інформацією, що на квартирі одного з їхніх активістів проводять, на їх думку, протизаконний обшук. Біля згаданого будинку знаходилися  групи працівників міліції як у штатському, так і у формі. Загалом будинок було оточено з усіх боків. Було з’ясовано, що в активіста „ПОРИ” Б. на квартирі проводиться обшук по кримінальній справі. Також його колеги повідомили, що на їхніх очах під час обшуку в нього „знайшли” фальшиві українські гривні. До того вони повідомили, що представники МВС, усупереч вимогам Б., брутально порушуючи вимоги Кримінального процесуального кодексу України та Конституції України, не дають йому запросити адвоката. В процесі обшуку у квартирі Б. було знайдено вибухові пристрої невідомого походження.

 О 3 ранку  19 січня 2004 р. Б. було перевезено до Львівського міського відділу міліції, де продовжувалися слідчі дії. Він був затриманий за незаконне збереження вибухових речовин (частина перша статті 263 Кримінального Кодексу України), спочатку на 2 години, а потім на 10 діб.

 

У цьому випадку  було порушено стаття 6, 7 , та 10 Европейської конвенції «Про захист прав людини  та основоположних свобод»

 Стаття 6. Конвенції закріпляє права на справедливий суд « Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його  
справи  упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,  
встановленим  законом,  який  вирішить  спір  щодо  його  прав  та  
обов'язків  цивільного  характеру  або  встановить обґрунтованість  
будь-якого висунутого  проти  нього  кримінального  обвинувачення».  
«Кожен,  кого   обвинувачено   у   вчиненні   кримінального  
правопорушення,  вважається  невинуватим  доти,  доки його вину не  
буде доведено в законному порядку»

Информация о работе Правова природа рішень Європейського суду з прав людини