Правова охорона нетрадиційних обєктів права інтелектуальної власності

     Умови ринкової економіки, в яких здійснюють свою діяльність виробничі одиниці різних організаційно-правових форм, є невизначеними й непередбачуваними. Це різко загострює проблему забезпечення безпеки підприємства. Одним з важливіших чинників, які забезпечують належний рівень економічної безпеки підприємства є захист комерційної таємниці. Становлення цивілізованої системи господарювання і пов’язаної з нею конкуренції між суб’єктами господарської діяльності створює нагальну потребу забезпечення захисту об’єктів права інтелектуальної власності, система яких базується на конфіденційності.

     Проблема  захисту комерційної таємниці має  багато аспектів, серед яких найважливішими є визначення правового положення  комерційної таємниці, юридичне закріплення  права на комерційну таємницю та створення  правових гарантій реалізації цього права, регулювання відносин, які виникають в сфері обігу комерційної таємниці[13].

     Ціллю цієї роботи є систематизація і аналіз  інформації щодо визначення поняття  комерційної таємниці, стану та напрямків  вдосконалення її законодавчого захисту в Україні.

     Юридичними  підставами реалізації права підприємства на комерційну таємницю та її захист є  положення Конституції України, Господарського кодексу України, «Про інформацію» від 2.10.1992р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р., «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.1993р., «Про господарські товариства» від 19.09.1991р., «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996р., «Про страхування» від 07.03.1996р та інші.

     Згідно  до законодавства України комерційна таємниця відноситься до об’єктів права інтелектуальної власності. Статтею 505 Цивільного кодексу України  надається наступне визначення комерційної  таємниці «інформація, яка є секретною в тому розумінні,  що  вона  в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та  не  є легкодоступною  для осіб,  які звичайно мають справу з видом інформації,  до якого вона належить, у зв'язку  з цим  має комерційну  цінність  та  була  предметом адекватних   існуючим   обставинам   заходів щодо  збереження  її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть  бути  відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці»[1].

     Проте, визначення комерційної таємниці як секретної інформації вносить певну  неузгодженість Цивільного кодексу  зі статтею 30 Закону України «Про інформацію», згідно до якої інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. При цьому комерційну таємницю, виходячи з цієї статті, в залежності від змісту відомостей, які вона містить, можна розглядати як конфіденційну інформацію, так і іншу передбачену законодавством таємницю, крім державної таємниці. Проте законом не встановлено поняття секретної інформації, що вимагає внесення до нього змін задля узгодженості з Цивільним кодексом України.

     Будучи  об'єктом інтелектуальної власності, комерційна таємниця має специфічні особливості. Важливою особливістю комерційної таємниці є, далі, її найбільша універсальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності. Якщо під винаходами, промисловими зразками, товарними знаками й іншими об'єктами інтелектуальної власності закон розуміє цілком визначені результати інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємця. При цьому комерційною таємницею можуть бути оголошені цілком потенційно патентоспроможні рішення, що правовласник з якихось причин не бажає обнародувати і запатентувати у встановленому порядку[9]. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до законодавства. Проте, слід зауважити, що постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 9.08.1993 р. «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» сьогодні не відповідає вимогам наведеної вище ст. 505 ЦК України, оскільки відомості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, повинні визначатися не підзаконним нормативно-правовим актом, а законом. Ця обставина створює істотну правову невизначеність у застосуванні юридичних норм та негативно позначається на здійсненні прав на комерційну таємницю та правовому захисту пов'язаних з нею законних інтересів особи.

     Законодавство України передбачає такі засоби захисту комерційної таємниці: цивільно-правова, адміністративна і кримінальна відповідальність.

     Цивільно-правова  відповідальність встановлена статтею 16, та статтею 432 Господарського Кодексу, які визначають, що кожна особа  має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності[1].

     Адміністративна відповідальність за порушення, пов’язані  з комерційною таємницею, установлюється за отримання, використання, розголошення комерційної таємниці  з метою  заподіяння шкоди діловій репутації  або майну іншого підприємця ч. З ст. 164-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Установлене для порушника покарання — штраф у розмірі від 9 до 18 нмдг[3].

     Законом України «Про захист від недобросовісної  конкуренції» передбачена відповідальність за неправомірний збір комерційної інформації (ст.16), розголошення комерційної таємниці (ст.17), схилення до розголошення комерційної таємниці (ст18.), неправомірне використання комерційної таємниці (ст.19). Цим же законом регулюється порядок подачі і розгляду заяв по зазначених правопорушеннях в Антимонопольний комітет України[6].

     Кримінальним  кодексом України передбачені наступні злочини зв’язані з порушенням вимог  охорони комерційної таємниці: ст.231за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, передбачає покарання у вигляді штрафу від 200 - до

 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на строк до 3 років; ст. 232. за умисне розголошення комерційної без згоди  її  власника  особою,  якій  ця таємниця відома у зв'язку з професійною   або   службовою  діяльністю,  якщо  воно  вчинене  з корисливих  чи  інших  особистих  мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності передбачає покарання у вигляді штрафу  від  200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з  позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк[13].

     У цей час Кримінальний кодекс України  не дозволяє в достатньому ступені  захистити інтереси підприємця в  сфері охорони комерційної таємниці. Адже не має встановлених на законодавчому  рівні чітких кордонів криміналізації незаконних дій щодо комерційної таємниці. При обігу за судовим захистом заявникові необхідно насамперед довести факт порушення режиму таємності комерційної інформації й наслідку цього порушення. А оскільки законодавчому порядку не регламентований розмір істотної шкоди, що є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених ст.231, 232 Кримінального Кодексу України, що робить їх фактично непридатними на практиці[6].

     Незважаючи  на настільки широке коло способів захисту прав, пов'язаних з комерційної таємницею, на даний момент в Україні існують труднощі забезпечення захисту інформації, що становить комерційну таємницю. Вони обумовлені рядом причин. Насамперед, необхідно відзначити, що рівень законодавчого захисту такого роду інформації не дуже високий і змушує бажати кращого. Це обумовлене нестабільністю законодавства про комерційну таємницю, яке перетерпіло кардинальних реформ із прийняттям Господарського кодексу й Цивільного кодексу, відсутністю спеціального нормативного акту, який регулював би відносини, що виникають із приводу комерційної таємниці, неповнота й протиріччя діючих нормативно-правових актів. Також важливою проблемою в сфері неправомірного збору, використання й розголошення комерційної таємниці є відсутність єдиного поняття комерційної таємниці в чиннім законодавстві. Наступної, не менш вагомою причиною труднощів забезпечення захисту комерційної таємниці є відсутність узагальненої практики розслідування злочинів даного виду[11;199].

     Отже, посилення правового захисту  прав на комерційну таємницю потребує удосконалення законодавства в цій області, усунення неузгодженостей та протиріч між існуючими правовими нормами та прийняття спеціального закону про комерційну таємницю  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

      Отже, дослідивши питання правової охорони нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності можна зробити висновок, що на данному етапі розвитку дане питання в нашій державі врегульоване не в повній мірі. Багато нормативних актів є застарілими. Необхідні зміни, які б забезпечували в повній мірі правовий захист нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності. Це може стимулювати до розвитку і збільшення кількості наукових відкриттів, що підвищуватиме рейтинг нашої країни на міжнародній арені.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література: 

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (із змінами від 16 жовтня 2011 р.). http://zakon.rada.gov.ua/
2. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997 р. (із змінами від 22 квітня 2003 р.). http://zakon.rada.gov.ua/
3. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин». від 2 листопада 2006 р (із змінами від 22 овтня 2010 р.). http://zakon.rada.gov.ua/
4. Закон України «Про племінну справу у тваринництві» від 21 грудня 1999 р. (із змінами від 17 листопада 2010р.). http://zakon.rada.gov.ua/ .
5. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року (із змінами від 07.07.2009 р.). http://zakon.rada.gov.ua/.
6. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. (із змінами від 25 червня 2003 р.). http://zakon.rada.gov.ua/ .
7. Про Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні: Указ Президента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92.
8. Андрощук Г. Раціоналізаторська діяльність за кордоном // Інтелектуальна власність.- 2002- № 4.
9. Святоцький О.Д., Крайнєв П.П., Прахов Б.Г. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію / За ред. О.Д. Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 128 с.
10. Андрощук Г. Раціоналізаторська пропозиція як об’єкт промислової власності: проблеми регулювання // Інтелектуальна власність.- 2006 - № 4.
11. Право інтелектуальної власності: Акад. курс: підруч. Для студ. Вищих навч. закладів/ О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік – Сіверський, Р.С. Дроб'язко [та ін.]; за ред.. О.А. Підопригори. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004
12. Харченко В. Право на раціоналізаторську пропозицію в системі забезпечення прав та свобод людини і громадянина // Інтелектуальна власність.- 2010- № 2
13. Князєв Сергій. Комерційна таємниця в Україні: особливоті організаційно-правового впровадження. Юстініан..№6.2006р. http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2305