Правова охорона нетрадиційних обєктів права інтелектуальної власності

   Згідно  з чинним законодавством України  результат раціоналізаторської  діяльності – раціоналізаторську пропозицію, віднесено до об’єктів інтелектуально   ї власності.

   За  джерелом [9;128] раціоналізаторська пропозиція – особливий об’єкт інтелектуальної власності, який має новизну в межах того підприємства, на якому воно подано, є корисним (комерційно цінним для підприємства, дозволяє отримати економічний, технічний або інший позитивний ефект) результатом особистої творчої праці заявника.

   За  чинним цивільним законодавством України  раціоналізаторська пропозиція - визнана  юридичною особою пропозиція, яка  містить технологічне (технічне) або  організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ч. 1 ст. 481). Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. вказуючи на ознаки раціоналіза­торської пропозиції, законодавець визначає, що вона має містити технологічне, технічне або організаційне рішення завдання, конкретний шлях (засіб) досягнення певної мети і корисного результату в будь-якій сфері діяльності певної юридичної особи. Раціоналізаторська пропозиція також повинна бути новою для певного підприємства, установи чи організації (юридичної особи), в якій вона подана, і за умови, що вона не була в ній відома раніше.

   Російський  вчений О. Сергеев у своїй праці  «Право интеллектуальной собственности  в Российской Федерации» аналізує правову  охорону раціоналізаторських пропозицій у розділі «Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності». Але слід зазначити, що раціоналізаторську пропозицію як об'єкт інтелектуальної власності у більшості російських підручників з права інтелектуальної власності просто проігноровано.  Підопригора О.А. визначає, що право на раціоналізаторські пропозиції є об’єктами інтелектуальної діяльності і відносить їх до нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності [11;168].

   Сьогодні  мало хто з українських дослідників  й практиків знайомий з напрацюваннями ВОІВ, викладених у частині V Типового закону ВОІВ про винаходи для країн, що розвиваються (1980 р.). Ці напрацювання можуть бути основою для створення спеціального закону щодо охорони прав на раціоналізаторські пропозиції. В частині V «Раціоналізаціі» йдеться, що впровадження та адаптація технології у країнах, шо розвиваються, вимагають співпраці всіх наявних людських ресурсів. Ідеальним середовищем для такого впровадження та адаптації є середовище у межах самого промислового підприємства, коли його працівники, усвідомлюючи  конкретні технологічні проблеми підприємства, можуть проявити свої новаторські здібності для вирішення цих проблем. Це дійсно так, особливо, коли передбачено стимулювання для заохочення згаданих здібностей працівників. Таким чином, дуже бажаним є запровадження системи заохочення працівників підприємств у країнах, шо розвиваються, незалежно від економічної системи країни. У розділі 501 «Визначення» зазначається, що «рацпропозиція» деяким чином відповідає визначенню «винахід», яке міститься у розділі 112. Так, обидва визначення об'єднує посилання на те, що винахід або рацпропозиція повинні належати до галузі технології. Хоча  рішення проблем, які стосуються управління менеджменту та інших подібних сфер діяльності, запропоновані працівником, мають не менше значення, ніж рішення у галузі технології, вони все-таки не охоплюються Положеннями Частини V, оскільки Типовий закон стосується лише технологій.

   Визначення  «рацпропозиція» містить умову, згідно з якою рішення має бути запропоноване працівником підприємства для використання лише на цьому підприємстві, тоді рацпропозиція стосується конкретної проблеми на цьому підприємстві і лише його працівники (ніякі інші особи) можуть вносити рацпропозиції [10;112].

   Харченко  В. визначає, що суб'єктами  права  на раціоналізаторську пропозицію є дві групи осіб. З одного боку, фізична особа — автор раціоналізаторської пропозиції, який на момент створення або подання чи впровадження раціоналізаторської пропозиції уклав трудову угоду, за якою він зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку. З іншого боку, суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є власник підприємства, установа, організація, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, або уповноважені ними орган чи фізична особа, а також фізична особа-підприємець, яка здійснює підприємницьку діяльність із залученням найманої праці або спільно з іншими особами [12;78].

   Отже, на підставі викладеного можна зробити  такі висновки, що право на раціоналізаторську пропозицію належить як до об’єктів інтелектуальної власності. З точки зору авторів ця група об’єктів інтелектуальної власності відноситься до нетрадиційних. Слід також додати, що необхідне удосконалення правової охорони раціоналізаторських пропозицій шляхом прийняття спеціалізованого закону. При підготовці закону щодо охорони прав на раціоналізаторські пропозиції слід врахувати зарубіжний досвід, у тому числі Положення частини V Типового закону ВОІВ. 
 
 

4.  Сорти рослин і породи тварин

 

     Правова охорона селекційних досягнень  здійснюється Законами України “Про охорону прав на сорти рослин”  в редакцій' від 17 січня 2002 р. і “Про племінне тваринництво” в редакції від 21 грудня 1999 р.

    Селекційним досягненням слід вважати результат науково-практичної діяльності, в результаті якої створюються сорти і гібриди рослин і породи тварин із заданими ознаками.

        Об'єкти селекційних досягнень  у рослинництві. Об'єктом права  на сорт є селекційне досягнення  в рослинництві, одержане штучним  шляхом або шляхом відбору, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів, залучає великі колективи висококваліфікованих фахівців. Саме цим пояснюється, що в Україні виведення нових сортів не можна вважати успішним. За рядом показників Україна істотно відстає від країн із розвиненою ринковою економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях з'являються нові зарубіжні технології (які значно випереджають наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

        Отже, об'єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт. Відповідно до Закону про охорону прав на сорти рослин сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:

   - може бути визначена ступенем  прояву ознак, що є результатом  діяльності даного генотипу або  комбінації генотипів;

   - може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

   - може розглядатися як єдине  ціле з точки зору її придатності  для відтворення в незмінному  вигляді цілих рослин сорту.

    За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється від вищенаведеного визначення селекційного досягнення в рослинництві. Важливо, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздатності.

    Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним [3].

        Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

   а) на території України —  за рік до цієї дати;

   б) на території іншої держави  — щодо деревних та чагарникових  культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

    Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до вищезазначених пунктами "а" і "б" дат:

   - із зловживанням на шкоду  заявнику;

   - на виконання договору про передачу права на подання заявки;

   - на виконання договору про  розмноження відтворювального матеріалу  сорту і його випробування, за  умови що зібраний внаслідок  цього матеріал передавався лише  заявникові і не використовувався  для виробництва іншого сорту;

   - на виконання визначених законодавством  заходів, зокрема щодо біологічної  безпеки чи формування Реєстру  сортів;

   - як побічний або відхідний  продукт, отриманий під час  створення чи поліпшення сорту,  без посилань на сорт і лише для споживання.

        Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак  він чітко відрізняється від  будь-якого іншого сорту, загальновідомого  до дати, на яку заявка вважається  поданою.

        Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

   - він поширений на певній території  в будь-якій державі;

   - відомості про прояви його  ознак стали загальнодоступними  у світі, зокрема шляхом їх  опису в будь-якій оприлюдненій  публікації;

   - він представлений зразком у  загальнодоступній колекції;

   - йому надана правова охорона  і/або він внесений до офіційного  реєстру сортів в будь-якій  державі, при цьому він вважається  загальновідомим від дати подання  заявки на надання права чи  внесення до реєстру.

        Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

        Сорт вважається стабільним, якщо  його основні ознаки, відзначені  в описі сорту, залишаються  незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

    Сорт вважається охороноздатним, коли всі наведені умови будуть наявними у сукупності [3].

        Об'єкти селекційного досягнення  у тваринництві. Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості — досить копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяльності в галузі тваринництва стають товаром, який користується великим попитом і здатний дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про племінне тваринництво”. Ці Закони визначають загальні правові, економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці.

        Селекційним досягненням у тваринництві  вважається створена в результаті  цілеспрямованої творчої діяльності  група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам.

        Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

    Об'єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі — тварини).

        Результати племінної діяльності  стають об'єктами правової охорони  лише на підставі державної  реєстрації, об'єктами якої є племінні  тварини і племінні стада.

        Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державної книги племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру. Наведене дає підставу зробити висновок, що єдиного державного реестра селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Закон про племінне тваринництво не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва. Не передбачається видача охоронного документа на селекційне досягнення, не визначається суб'єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов'язки. Закон лише надає право суб'єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Закон не визначає суб'єкта виключного права на селекційне досягнення, — воно є ніби нічиїм[11;189].

    Суб'єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сертифікат). Проте призначення цього документа інше. За цим свідоцтвом володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яй-цекліток. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених Законом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Комерційна  таємниця

 

 

     В процесі підприємницької діяльності виникають насичені найрізноманітнішими  відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху[10;86].