Правові режими майна подружжя: Україна, країни континентального та прецедентного права

    Говорячи  про майно, набуте на підставі договору дарування, треба розрізняти майно, подароване подружжю, й те, що подароване одному з них. Наприклад, речі (за винятком речей індивідуального користування), подаровані нареченій і нареченому з нагоди весілля, належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

    А відповідно до ч. 2 ст. 57 СК речі індивідуального  користування, в тому числі коштовності, є особистою приватною власністю  дружини та чоловіка навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок їх спільних коштів.

    Згідно  з ч. З ст. 57 СК особистою приватною  власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Водночас другий абзац ч. З ст. 57 СК передбачає, що суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Роздільною приватною власністю  дружини, чоловіка є також кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування за заподіяну  їй, йому моральну шкоду. Однак відповідно до положення ч. 2 ст. 60 СК той з  подружжя, хто вимагає, щоб кошти, одержані як відшкодування за заподіяну  йому майнову шкоду, були визнані  його роздільною приватною власністю, має довести, що шкоду було заподіяно  речі, яка належала йому на праві  цієї власності.

    Частина 5 ст. 57 С К передбачає, що особистою  приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним  за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.

    Відповідно  до ч. 6 ст. 57 СК суд може визнати особистою  приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним  припиненням шлюбних відносин. Роздільним майном подружжя треба також визнати  приватизовану на ім'я одного з  них квартиру. Частина 7 ст. 57 СК також  передбачає, що якщо у придбання  майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, його частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою  приватною власністю цієї особи.

    Зазначене положення сформульоване також  у третьому абзаці п. 9 постанови  Пленуму Верховного Суду України "Про  застосування судами деяких норм Кодексу  про шлюб та сім'ю України", згідно з яким якщо хтось із подружжя зробив вкладення у придбання спільного  майна за рахунок майна, яке належало йому до вступу у шлюб або було одержане ним за час шлюбу як дарунок, у  порядку спадкування, придбано на кошти, що належали цій особі до шлюбу, або  іншого роздільного майна, ці вкладення  мають враховуватись при визначенні часток подружжя у їх спільній сумісній власності.

    Роздільним  майном подружжя можуть бути не тільки речі, а й майнові зобов'язальні  права, наприклад, право на пай у  кооперативі, якщо його внесено до шлюбу  чи у період шлюбу, але за рахунок  особистих коштів одного з подружжя, або вклад до банківської (кредитної) установи, якщо його зроблено до шлюбу, отримано у спадщину чи внесено за рахунок особистих коштів одного з подружжя. До складу роздільного  майна можуть входити і майнові  обов'язки дружини, чоловіка, наприклад, обов'язок відшкодування майнової шкоди  або сплати особистого боргу.

    Таким чином, треба розмежовувати поняття "роздільна приватна власність" та "роздільне майно" кожного  з подружжя. До складу останнього входять  не тільки речі, що належать дружині  або чоловіку на праві роздільної приватної власності, а й їх майнові  права та обов'язки.

    Так, п. 2 ч. 1 цієї статті до особистої приватної  власності подружжя відносить майно, набуте дружиною, чоловіком за час  шлюбу в порядку спадкування. Однак до складу успадкованого майна можуть входити не тільки речі, що належать особі на праві приватної власності, а й майнові права та обов'язки спадкодавця. До складу майна, набутого кожним із подружжя до шлюбу, можуть також входити не тільки речі, що належать особі на праві приватної власності, а й, як зазначалося, майнові права та обов'язки.

    Таким чином, незважаючи на те, що ст. 57 СК має  назву "Майно, що є особистою приватною  власністю дружини, чоловіка", з  її змісту випливає, що вона передбачає можливість володіння кожним із подружжя на праві приватної власності  не тільки речами. Дружина, чоловік  можуть набувати зо­бов'язальних майнових прав та обов'язків. 

1.2. Договірний режим майна подружжя

    Сучасне сімейне законодавство допускає, поряд з імперативним методом  регулювання майнових відносин подружжя, їхнє диспозитивне регулювання. Тепер  йому надана можливість самостійно визначати  свої майнові права й обов'язки в період шлюбу і після його розірвання. Укладаючи шлюбний договір, подружжя саме встановлює правовий режим  володіння, користування і розпорядження  майном.

    Сімейний  кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 р., питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги. Новий  Кодекс присвятив питанню порядку  укладення, змісту та форми договору цілу 10 главу, яка визначає окремий  порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права  на утримання.

    Шлюбний договір — це насамперед угода  про вирішення спірних питань життя сім'ї, укладена між особами, які вступають у шлюб, або подружжям.

    Однією  з найпринциповіших новел в Сімейному  кодексі України є положення  про право подружжя укласти шлюбний  договір (укладачі вирішили відмовитися  від терміну "шлюбний контракт") як до реєстрації шлюбу, так і під  час перебування в шлюбі з  правом внесення за взаємною згодою змін до шлюбного контракту. Так зазначає ст. 92 глава 10 Сімейного кодексу України.

    Ст. 93 Сімейного кодексу України  передбачено, що шлюбним договором  регулюються лише майнові відносини  між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також майнові права і обов'язки подружжя як батьків.

    Згідно  з ч. 3 ст. 93 Сімейного кодексу України  шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також  особисті відносини між ними та дітьми.

    Важливою  умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини (ст.93 Сімейного  кодексу України), встановлених цим  Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне  для нього матеріальне становище.

    Крім  того, п. 5 ст. 93 Сімейного кодексу  України визначено, що за шлюбним  договором не може передаватися у  власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке  підлягає державній реєстрації.

    Найважливішою особливістю шлюбного договору є  те, що ним майнові права й обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами  сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час  шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено  на розсуд подружжя розмір часток у  праві власності на майно, що буде нажите у період шлюбу; може бути передбачено  умови поділу спільного майна  у разі розірвання шлюбу, а також  порядок погашення боргів кожного  з подружжя за рахунок спільного  чи роздільного майна. Шлюбний договір  може містити також положення  про непоширення на майно, набуте подружжям за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність  і тоді це майно буде вважатися  спільною частковою власністю або  особистою приватною власністю  кожного з них.

    У шлюбному договорі сторони можуть передбачити  використання належного їм обом або  одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших  осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов'язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них чи дітей, народжених не у спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

    Проте на практиці шлюбний договір насамперед застосовується не для регулювання  спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних  відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі  і після розірвання шлюбу. Це випливає з ст. 97 Сімейного кодексу України. У цьому випадку при розлученні можна уникнути довготривалих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

    Слід  виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу України  визначено, що той з подружжя, хто  є власником майна, визначає режим  володіння та користування ним з  урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм  майном дружина, чоловік зобов'язані  враховувати інтереси дитини, інших  членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

    Щодо  зміни умов шлюбного договору, про  що зазначено у ст.100 Сімейного  кодексу України, то особи можуть включити до його тексту положення, які  будуть регулювати порядок внесення змін, а також загальний строк  дії шлюбного договору в цілому або  тривалість окремих прав та обов'язків. Можна також встановлювати умови  чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.

    Якщо  шлюбний договір не містить положень про порядок внесення змін до нього, то подружжя може змінити положення  договору за взаємною згодою шляхом укладання  відповідного договору, який також  підлягає нотаріальному посвідченню. У односторонньому порядку зміна  умов шлюбного договору не допускається. Проте, якщо згоди не досягнуто, то шлюбний  договір на вимогу одного з подружжя за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, у тому числі повнолітніх  непрацездатних, що мають істотне  значення.

    Стаття 101 Сімейного кодексу України  надає право подружжю за взаємною згодою відмовитися від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса  заяви про це. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються у день подання до нотаріуса  такої заяви.

    Крім  того Сімейний кодекс передбачив ще таку підставу для розірвання шлюбного договору, як неможливість його виконання. У цьому  випадку на вимогу одного з подружжя шлюбний договір розривається в  судовому порядку.

    Шлюбний договір може бути також визнано  недійсним. Статтею 103 Сімейного кодексу  України встановлено, що шлюбний  договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених Цивільним  кодексом України.

    Отже, у Сімейному Кодексі України  міститься чимало новел щодо шлюбного договору. Він є конче необхідним під час переходу суспільства  до ринкових відносин. Але життєздатним повною мірою цей інститут сімейного  права буде тільки тоді, коли він  стане основою вільного вибору подружжям  принципів врегулювання певних відносин сімейного життя. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ  МАЙНА ПОДРУЖЖЯ КРАЇН  КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ТА ПРЕЦЕДЕНТНОГО ПРАВА 

    У правових системах країн континентального та прецедентного права тільки належне оформлення шлюбу породжує новий правовий та соціальний статус подружжя та відповідні цьому статусу подружні права та обов’язки. Подружні права та обов’язки по своїй природі різноманітні – одна їх частина носить немайновий характер, а інша – майновий характер.

    У розвинених зарубіжних країнах у  законодавстві теж закріплений  законний (легальний) режим майна  подружжя, який може бути за їх бажанням замінений договірним режимом шляхом укладення шлюбного договору. 

    1.2. Договірний режим  майна подружжя

    Договірний  режим майна виникає у результаті укладання подружжям шлюбного договору (marital contract, Ehevertrag, contrat de mariage). Практика оформлення шлюбних контрактів існує, як правило, у дуже заможніш сім’ях. У договорі встановлюються положення відносно права власності на майно чоловіка та дружини, яке належить їм до шлюбу, нажите під час шлюбу, а також інколи передбачається майнові санкції на випадок розірвання шлюбу. При виникненні спору між подружжям суд буде виходити не з приписів закону, а з положень шлюбного договору.

    В самих нормах законодавства містяться  варіанти регулювання найбільш важливих умов, які сторони договору мають  право обирати. Особливе місце займають питання, пов’язані з правовим режимом  майна. У відповідності з ст. 1497 Французького Цивільного Кодексу (ФЦК) подружжя у їх шлюбному договорі можуть передбачити наступні правові режими: