Правові режими майна подружжя: Україна, країни континентального та прецедентного права

 
 
 
 
 

Реферат на тему:

«Правові  режими майна подружжя: Україна, країни континентального та прецедентного  права» 
 
 
 
 
 

. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ПЛАН

    Вступ

    Розділ 1.Правовий режим майна подружжя за сімейним законодавством України

    1.1. Законний правовий режим майна  подружжя

    1.2. Договірний режим майна подружжя

    Розділ 2. Правовий режим майна подружжя країн континентального та прецедентного права.

    2.1. Договірний режим майна подружжя 

    2.2. Законний режим майна подружжя

    Висновки

    Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 

    Майнові відносини подружжя утворюють «матеріальний  базис» сім'ї і є тією сферою, де «юридичний елемент необхідний і  доцільний»

      Нині в шлюбно-сімейному законодавстві  України продовжують зберігатися  норми про право спільної власності  подружжя, сформовані ще в радянський  період. При цьому значну їх  частину закріплено в новому  цивільному та сімейному законодавстві.

      Звичайно, що на сучасному законодавстві  про майнові відносини між  подружжям не могли не позначитися  досвід та досягнення світової  юриспруденції. Загальновідома роль  римського приватного права у  становленні правових систем  усіх країнах світу. Однак,  заради справедливості слід зазначити,  що право Стародавнього Риму  і Стародавньої Греції не давало  перевагу регулюванню особистих,  а не майнових між подружжям,  зокрема утриманню чоловіком  дружини, укладенню угод дарування.  Тому можна констатувати, що правове  врегулювання майнових відносин  між подружжям, порівняно з  іншими інститутами, відбулося  з певним запізненням. Україна  протягом багатьох століть булла  залежною і економічно і політично  від Росії. Відповідно і правова  система України була багато  в чому підпорядкована правовій  системі Росії, яка мала свою  певну історію. Нормативне врегулювання  майнових відносин подружжя набуло  юридичної визначеності лише  у ХVІІІ ст., а до цього дружина  була повністю підвладна чоловіку  і не мала особистої і майнової  самостійності. І лише у Зводі  законів Російської імперії був  закріплений принцип роздільності  майна подружжя. Придане дружини,  майно, придбане нею за угодами  на своє ім’я, в порядку спадкування  визнавалося її роздільною власністю.  Водночас спільно створене в  період шлюбу подружжям майно  за умов надання відповідних  доказів могло бути їх спільною  власністю.

    Подружжя  може бути суб'єктом майнових відносин, у тому числі - відносин власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на підставі спеціальних умов, спричинених фактом перебування їх у шлюбі. При цьому найбільш істотно виявляються особливості тих майнових відносин подружжя, які складаються між ними (внутрішні відносини). Ці особливості визначаються переважно нормами сімейного законодавства, а зовнішні (відносини подружжя з третіми особами) — переважно нормами цивільного законодавства. Таким чином, правове регулювання майнових відносин подружжя ускладнене і переобтяжене характером особистих стосунків між чоловіком і дружиною, що, в свою чергу, і вимагає окремого глибокого їх дослідження.

    Правовий  режим майна членів сім'ї становить  собою відносно самостійний комплекс правових засобів, які визначають правові  засади регулювання майнових відносин між особами, що мають сімейно-правовий статус. Якщо ж коло членів сім'ї  обмежити лише подружжям, то правовий режим їх майна можна визначити  як відносно самостійний комплекс правових засобів, які становлять засади правового  регулювання відносин щодо спільного  і роздільного майна подружжя та захисту їх порушених прав.

    Законний  правовий режим майна подружжя можна  визначити як такий комплекс правових засобів, який визначається відповідно до положень сімейного законодавства, і має імперативний характер за відсутності шлюбного договору між подружжям. Договірний режим майна подружжя – угода, яка укладається між подружжям для регулювання їх майнових відносин. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ  МАЙНА ПОДРУЖЖЯ ЗА СІМЕНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 

    1.1. Законний правовий режим майна подружжя

    Законний  правовий режим відносин між подружжям  з приводу належного їм майна  застосовується у тому разі, коли його не змінено шлюбним договором. Взагалі за сімейним законодавством України приватна власність подружжя поділяється на особисту приватну власність та спільну сумісну власність. 

    Право спільної сумісної власності  подружжя

    Основним  правовим режимом майна подружжя, як вже зазначалося, є правовий режим  їх спільної сумісної власності. На думку  деяких авторів, ст. 60 СК встановлює презумпцію права цієї власності щодо майна, набутого дружиною і чоловіком за час шлюбу3.

    Відповідно  до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям  за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу).

    У ч. 2 ст. 60 СК закріплено положення, згідно з яким кожна річ, набута за час  шлюбу, крім речей індивідуального  користування, є об'єктом права  спільної сумісної власності подружжя. Це має велике практичне значення як для здійснення правомочності, пов'язаної зі спільною сумісною власністю дружини  та чоловіка, так і для поділу їх спільного майна (статті 63, 65 і 71 СК).

    Для визнання майна, набутого за час шлюбу, об'єктом спільної сумісної власності  подружжя не має значення, на ім'я  кого з них воно оформлено. Так, зі змісту третього абзацу п. 4 постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 4 жовтня 1991 р. № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" випливає, що для виникнення у дружини і чоловіка права спільної сумісної власності на побудований ними за час шлюбу будинок не має значення, на ім'я кого з них його оформлено.

    Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної  власності фізичних осіб. Тому об'єктами цього права є будь-які речі, що належать фізичній особі на праві  приватної власності. Вичерпного переліку об'єктів права спільної сумісної власності дружини та чоловіка, як зазначено в літературі, дати неможливо1. Як випливає зі змісту ст. 13 Закону "Про  власність", об'єктами права приватної  власності фізичних осіб можуть бути предмети споживання, засоби виробництва, результати інтелектуальної праці. А ч. З ст. 13 цього Закону передбачає, що склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності громадян, не обмежуються, крім випадків, визначених законом.

    Згідно  з ч. 2 ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна  плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені  до сімейного бюджету або на його особовий рахунок до банківської (кредитної) установи. З цього випливає, що доходи кожного з подружжя є об'єктом  права спільної сумісної власності  дружини і чоловіка з моменту  їх внесення до сімейного бюджету. Так  вважає і В. Рясенцев2.

    Згідно  з ч. З ст. 61 СК якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах  сім'ї, гроші, інше майно, в тому числі  гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права  спільної сумісної власності дружини  і чоловіка. При цьому, як вже зазначалось, не потрібно, щоб таке майно було внесене до сімейного бюджету. Достатньо  того, щоб воно було одержане одним  із подружжя. При укладенні зазначеного  договору можливе застосування загального правила ч. 1 ст. 334 ЦК, відповідно до якої право власності у набувача майна за договором виникає з  моменту передачі майна, якщо інше не встановлене договором або законом. Частина 2 ст. 65 СК передбачає, що при  укладенні договорів одним із подружжя існує презумпція згоди другого з них. Тому якщо ця презумпція не спростована, права та обов'язки за договором, укладеним одним із подружжя, поширюються на обох із них.

    Одним із об'єктів права спільної сумісної власності подружжя є речі для  професійних занять (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для дружини або  чоловіка (ч. 4 ст. 61 СК).

    Стаття 62 СК встановлює, що майно кожного  з подружжя може визнаватися об'єктом  права їх спільної сумісної власності, якщо за час шлюбу воно істотно  збільшилось у своїй вартості внаслідок їх спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого  з подружжя.

    Можливість  виникнення за зазначених обставин спільної сумісної власності дружини і  чоловіка підкреслена і в п. 9 постанови  Пленуму Верховного Суду України "Про  застосування судами деяких норм Кодексу  про шлюб та сім'ю України".

    Згідно  зі ст. 63 СК дружина та чоловік мають  рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Аналогічне положення передбачене  ч. 1 ст. 369 ЦК. Однак у зазначених статтях  не визначено порядок здійснення фізичними особами правомочностей, пов'язаних з володінням та користуванням спільним майном.

    Частина 1 ст. 65 СК передбачає, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Таке ж положення закріплене у  ч. 2 ст. 369 СК. Уявляється, що дружина  і чоловік повинні за взаємною згодою не тільки розпоряджатися майном, що є у їх спільній сумісній власності, а й здійснювати права щодо володіння та користування ним.

    У цивільному праві, як вже зазначалося, розрізняють: право спільної часткової  і право спільної сумісної власності, що визначаються особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. Визначальною ознакою права спільної часткової власності є належність кожному зі співвласників певної частки у праві власності на спільний об'єкт. Ці частки не виділені в натурі, вони можуть бути рівними й нерівними. Однак їх розмір завжди має бути точно визначений у вигляді дробу або у відсотках. Для права ж спільної сумісної власності, як зазначено у ч. 1 ст. 368 ЦК і в літературі1, характерним є те, що розмір частки кожного зі співвласників у праві власності на спільну річ заздалегідь не визначений.

    Частина 1 ст. 67 СК передбачає, що кожен із подружжя має право укласти з іншою  особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві  їх спільної сумісної власності лише після визначення цієї частки та її виділу в натурі або визначення порядку  користування майном. Це положення  викликає заперечення. Адже при визначенні лише порядку користування спільним майном право спільної сумісної власності  дружини і чоловіка не припиняється. Тому той з подружжя, у користуванні якого знаходиться частина їх спільного майна, не може розпоряджатися ним.

    Дружина, чоловік мають також право  скласти заповіт на свою частку до її визначення та виділу в натурі. Оскільки заповіт набирає чинності з моменту  смерті спадкодавця, визначення належної кожному з подружжя частки у їх спільній сумісній власності можливе  лише після смерті одного з них.

    Розлучення  не є обов'язковою умовою припинення права спільної сумісної власності  подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Якщо не було поділу майна або якщо не визначено розмір частки кожного  з колишнього подружжя, відносини, пов'язані  з правом їх спільної сумісної власності, зберігаються. Проте оскільки їх учасники вже не є дружиною і чоловіком, для їх регулювання застосовуються норми ЦК (статті 368— 372).

    Спільно набуте колишнім подружжям майно  належатиме їм на праві спільної часткової  власності, якщо між ними не було домовленості, що воно має належати їм на праві  спільної сумісної власності. Це пояснюється  тим, що у разі виникнення права спільної власності на будь-який об'єкт воно насамперед вважається правом спільної часткової власності (ч. 4 ст. 355 ЦК). Право ж спільної сумісної власності виникає лише у випадках, передбачених законом або договором. 

    Правовий  режим роздільно  майна подружжя

    (право  особистої приватної  власності дружини  та чоловіка)

    Як  вже зазначалося, відповідно до правового  режиму майна, що належить подружжю, треба  розрізняти їх спільне та роздільне  майно. Основним є режим спільності майна. Водночас у дружини та чоловіка може бути й роздільне майно.

    У ст. 57 СК не наведені ознаки, які давали б можливість відмежовувати роздільну  приватну власність подружжя від  їх спільної сумісної власності. Перелічені лише види особистої приватної власності  дружини і чоловіка. Наведено детальний  перелік цієї власності (правильніше  було б вести мову про роздільну  приватну власність) і деякі новели. Так, до особистої приватної власності  дружини, чоловіка віднесено не тільки майно, набуте кожним із них до шлюбу, а також майно, набуте нею, ним  за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а й майно, набуте дружиною, чоловіком  за час шлюбу на кошти, які належали їй, йому особисто. На думку деяких авторів, у разі продажу одним із подружжя отриманого ним у спадок будинку  і придбання на одержані за це гроші  квартири виникає право роздільної приватної власності дружини  та чоловіка1, тобто має місце  трансформація одного об'єкта цієї власності в інший. Однак оскільки це сталося за час шлюбу, згідно з  ч. 2 ст. 60 СК та ст. 30 ЦП К тягар доказування  відсутності спільності майна подружжя лягає на того, хто оспорює це.