Право власності. Повноваження власника

     Проте ріст різного роду обмежень права  власності, поява нових об’єктів права власності, а також юридична практика призвели до того, що трактування права власності як права володіння, користування та розпорядження стає неприйнятним, а саме право власності уже не дає повної влади над річчю. У країнах романо-германського права спостерігається тенденція до розщеплення права власності на один і той же об’єкт. В той же час у країнах англосаксонської правової системи утвердилось розуміння власності як сукупності, в’язки прав [4, с.406].

     Вважається, що єдине і неділиме право власності – не більш ніж ідеальна конструкція, а в реальному житті – окремі повноваження завжди вступали в найрізноманітніші поєднання і могли кожна окремо належати різним особам. Розщеплення права на окремі повноваження – нормальна практика. Так, згідно із законодавству більшості капіталістичних країн наймачу жилого приміщення надається можливість поновити договір найму. Він наділений також правом переважної купівлі приміщення, що наймається. Договір найму не припиняється в зв’язку з переходом права на житлове приміщення до іншої особи. Таким чином, правомочності наймача набувають характеру речового права. Аналогічна ситуація складається і при інших відносинах майнового найму. Тобто відбувається відмова від принципу неділимості права власності. Це стосується і нашого законодавства. Ще більше зазначене стосується такого давно відомого в західних країнах інституту як довірча власність. Встановлюючи довірчу власність власник передає довірчому власнику всі права в управлінні майном, а то і надає повну свободу в розпорядженні майно за умови отримання певних вигод бенефіціарієм, яким може бути як сам власник, так і інша вказана особа [12, с.44]. Проте Д.В. Дождєв виступає противником позиції за якої право власності зводиться до простого набору повноважень. Власник залишається власником і при відсутності будь-якого з цих повноважень. Саме здатність права власності відновлюватись в повному обсязі одразу ж після припинення конкуренції з боку інших речових прав – так звана «еластичність власності» – виступає однією із безперечних ознак цього права [8, с.340-341].

     З цієї точки зору виділяється така якість права власності як абсолютний характер. Тобто праву власника відповідає обов’язок необмеженого кола осіб утримуватися від порушення прав власника. 

     Висновки

      Поняття власності є економічною категорією, за допомогою якої характеризуються відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ.

      Економічні  відносини власності у будь-якому  суспільстві закріплюються за допомогою норм права і набувають характеру правовідносин. В юридичній науці термін «право власності» вживається в об¢єктивному і суб¢єктивному значеннях. Право власності в об¢єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності у тій чи інших правові системі. Право власності у суб¢єктивному розумінні – це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (особи чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

     Зміст права власності полягає у сукупності повноважень, що має особа стосовно об’єкта права. Право власності – це найбільш повне право на річ. Тому на одну річ може існувати лише одне право власності, але декілька речових прав. Незважаючи на вищезазначене, право власності не завжди дає особі право повного володіння річчю, оскільки воно може бути обтяжене речовими правами або обмежене нормами законодавства. Тому концепція «розщеплення права власності» цілком відповідає реаліям життя.

     Право власності характеризується такими властивостями як абсолютний характер та еластичність. Абсолютний характер права власності проявляється в обов’язку необмеженого кола осіб (в тому числі і тих, що наділені певними речовими правами щодо даної речі) утримуватись від порушень прав власника. Еластичність – це здатність повноважень власника відновлюватись в повному обсязі після припинення їх обмежень або усунення порушень права.

     Сучасні західні юристи критично відносяться до традиційної тріади повноважень власника. Деякі з них намагаються знайти коротке універсальне визначення права власності, скорочуючи існуючу тріаду повноважень до двох або навіть одного елементу. Інші ж, навпаки, вважають, що право власності охоплює настільки багато різноманітних понять, що трьох основних повноважень недостатньо для відображає всієї суті права власності.

     На  мій погляд, традиційне розуміння змісту права власності як тріади повноважень слід визнати найбільш загальним і таким, що потребує роз’яснень і застережень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. - К.: Істина, 2010.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. - Х.: Одиссей, 2007.
3. Цивільний кодекс Франції 1804 р. - http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=5161&Itemid=72
4. Бернхем В. Вступ до права і правової системи США – К.: Україна, 1999.
5. Гражданское право. Ч. І / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева – М.: ТЕИС, 1996.
6. Гражданское право. Часть первая / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева– М.: Юристъ, 1997.
7. Грибанов В.П. Осуществление и  защита гражданских прав – М.: Статут. 2000 г.
8. Дождев Д.В. Римское частное право – М, 1997.
9. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право. - К.: Наукова думка, 2000 р.
10. Пидопригора А.А. Основы римского гражданского права – К.: Вентури, 1995.
11. Советское и иностранное гражданское право (проблемы взаимодействия и развития) – М.: Наука, 1989
12. Халфина Р.О. Современный рынок. Учебное пособие по гражданскому и торговому праву зарубежных стран - М., 1993
13. Цивільне право. Частина перша – К.: Вентурі, 1997