Освіта у галузі інтелектуальної власності

Культурологічні підходи до підготовки майбутніх юристів у системі інтелектуальної власності передбачають, що тільки громадянин, який здатний реалізувати свої знання, фахові навички та вміння в полікультурному просторі, має почуття патріотизму, національної свідомості, високі морально-професійні якості, зможе проводити практичну діяльність на належному рівні. Наприклад, студенту, який знайомиться з процесом художньої творчості, стає зрозуміло, що мистецтво має бути відповідальним перед людством, що не тільки моральні норми, а й норми права мають бути задіяні у сфері мистецтва, можливо, як специфічній галузі правознавства.

Рівень культурологічно-зорієнтованого розвитку особистості майбутнього юриста зумовлює розуміння сутності внутрішнього імперативу професійного обов’язку, тобто пізнання сутності власного обов’язку в кожному явищі, що безпосередньо впливає на якість юридичної діяльності, на рівень правової культури суспільства. Лише високий рівень особистої, а отже, і професійної культури, є засобом, здатним запобігти використанню юристом своїх знань законів для свавілля, спрямованого супроти цих законів. Адже джерелом будь-якого беззаконня з боку юриста передусім є безкультур’я.

Переосмислення проблеми культурологічної освіти майбутніх юристів і фахівців у сфері інтелектуальної власності зумовлює розуміння необхідності докорінного оновлення організації та здійснення професійної підготовки. По-перше, впровадження культурологічної підготовки майбутніх фахівців як цілісної соціальної багаторівневої динамічної системи на всіх етапах професійної освіти виховує спеціаліста, який уміє реалізувати свої знання, фахові навички та вміння в полікультурному правовому просторі, має високі морально-професійні якості. По-друге, необхідність здійснення фахової підготовки на основі глибоких засад світової й національної культури робить його епіцентром впливу об’єктивності на рівень правової культури в країні, зміцнює позиції Української держави на міжнародній арені.

Усі інновації в системі правової культури суспільства приведуть до позитивних результатів лише за умов розуміння, що юрист як особистість повинен володіти такимиякостями: високою освіченістю, потребою використовувати знання закону для покращення життя людей, здатністю із співчуттям ставитися до страждань і бід народу, громадською відповідальністю, почуттям власної гідності, незалежністю в судженнях і прийнятті рішень. Сукупність цих загальнолюдських і водночас професійних якостей та властивостей і буде становити модель фахівця-юриста.

Важливе і складне завдання освіти у сфері інтелектуальної власності - формування у молодої людини фундаментальних знань, гуманістичних орієнтирів і моральних критеріїв, за допомогою яких вона осягає світ людської культури, перетворюючи цей зовнішній світ у внутрішній світ особистості. Зокрема, у підготовці такого спеціаліста чи не найважливішу роль відіграє саме культурологічне спрямування освіти - формування світоглядної позиції та осягнення синтезу культур. У зв’язку із цим доцільно визначити ціннісний зміст самого права з погляду юридичної аксіології. Враховуючи те, що право є чинником соціального прогресу, стає очевидною його інструментальна цінність, що сприяє функціонуванню різних соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі тощо), загалом регулює суспільні відносини, забезпечуючи організованість і нормальну життєдіяльність суспільства, соціальний мир та злагоду.

Найважливішим ціннісним критерієм права, правової культури, правового закону є мораль, адже будь-який юридичний акт як форма існування права є водночас і раціональним, оскільки зумовлює зовнішні суспільні межі свободи поведінки людини, ґрунтуючись на об’єктивній реальності й необхідності. Звідси випливає, що право є мірою свободи та справедливості, гарантом самодостатнього й захищеного від небезпеки життя. Соціальна свобода поза правом може перерости у свавілля, несправедливість. Утверджуючи принципи свободи і справедливості, право набирає глибинного особистісного смислу, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи й суспільства в цілому, відкриває особистості шлях до наповненого людським смислом життя і є способом її соціального захисту. Завдяки власній неповторності й неодмінності право входить до системи загальнолюдських цінностей, що перетворює його, як уже було сказано, на феномен культури.

В українській правовій системі створено професійно-етичний кодекс адвокатів, який визначив певні вимоги до рівня професійної кваліфікації, честі, гідності, етичних принципів фахівця, адвоката, а саме: а) у стосунках з колегами - принципи поваги, доброї волі, коректності, доброзичливості, відповідальності за рівень власної професійності, готовність надати колезі професійну допомогу; б) у взаємовідносинах з клієнтом - принципи завоювання взаємної довіри, адвокатської таємниці, абсолютної чесності, професійної гідності, стриманості й коректності. Зауважимо, що професіограма адвоката, яка визначає соціально-психологічні особливості його діяльності, - захисника всіх прав та інтересів підсудного, поєднує знання фахівця (уміння виявити мотиви злочину, побічні причини, особливості психіки підзахисного тощо) і морально- етичний зміст його особистості (принциповість, чесність, гуманізм, відчуття біди іншої людини, бажання допомогти їй тощо). Подібний професійно-етичний кодекс, який визначив певні вимоги до рівня професійної кваліфікації, етичних принципів, доцільно створити і для фахівців у сфері інтелектуальної власності, патентознавців та ін.

Підсумовуючи сказане вище, видаються доцільними і необхідними розробка та впровадження на державному рівні Концепції розвитку освіти в сфері інтелектуальної власності, яка була б спрямована на практичне виконання потреб суспільства. Ці заходи сприятимуть посиленню інформованості суспільства в питаннях охорони прав інтелектуальної власності, активізують потребу введення об’єктів права інтелектуальної власності в цивільний оборот. А це позначиться на економічному розвитку держави та отриманні належного прибутку фізичними і юридичними особами від впровадження результатів інтелектуальної діяльності та різних об’єктів права інтелектуальної власності.

Сьогодні в Україні понад 20 ВНЗ здійснюють підготовку фахівців за спеціальністю «Інтелектуальна власність». Розроблено галузеві стандарти й програми вищої освіти за цією спеціальністю, які постійно удосконалюються. Вдосконалення структури й змісту вищої освіти продовжуватиметься шляхом включення в освітні програми питань інноваційної діяльності. Це передусім навчальні програми стратегічного менеджменту, маркетингу, технологічного аудиту, фінансів, комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності тощо. Однак гострою залишається потреба в підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій у сфері інтелектуальної власності. Необхідно вдосконалювати систему безперервної освіти шляхом широкого застосування дистанційних технологій навчання та сучасних форм організації навчального процесу.

У цьому контексті важливими напрямами підготовки фахівців є: розвиток міжнародного співробітництва з питань освіти у сфері інтелектуальної власності шляхом створення міжнародних навчально-наукових центрів та впровадження освітньої діяльності, пов’язаної з реалізацією міжнародних магістерських програм підготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності; удосконалення науково-методичного забезпечення освітньої діяльності; створення умов для підготовки наукових кадрів у сфері інтелектуальної власності; постійне поширення знань та інформаційне забезпечення у сфері інтелектуальної власності з метою формування в населення правової культури та базових знань у цій галузі.

Приєднання нашої країни до Болонського процесу надало можливість здійснити структурні перетворення вищої освіти за узгодженою системою критеріїв, стандартів і характеристик, що дасть Україні змогу стати визнаною частиною європейського освітнього і наукового простору. З огляду на стан української системи вищого освіти головним напрямом Болонського процесу для нас є лібералізація вищої школи, навчання студентів за принципом свободи й одночасно відповідальності за свій вибір. Адже тільки внутрішньо вільна людина, котра опанувала мистецтво прийняття рішень і відповідальності за них, може бути по-справжньому свідомим громадянином, а також конкурентоспроможним, мобільним професіоналом. Західна практика показує: студент, який обрав курс на основі особистого інтересу, і навчається зовсім інакше. Змінилися вимоги й до ефективності діяльності, підвищення ролі творчих стосунків викладачів та студентів у навчальних закладах. Вони повинні стати каталізаторами наступної самостійної роботи, дати імпульс студенту для активного творчого індивідуального процесу. На це орієнтована і дисципліна «Право інтелектуальної власності», яка успішно викладається вже багато років в Київському університеті права НАН України.

З 2005 р. Наказом Міністерства освіти і науки України дисципліну «Інтелектуальна власність» було введено до обов’язкового блоку програм підготовки спеціалістів і магістрів всіх напрямів та спеціальностей. Основною метою вивчення дисципліни визначено забезпечення інтелектуального і соціального розвитку особистості шляхом навчання основам правових та економічних аспектів інтелектуальної власності.

Нагальна необхідність ефективної правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності для України зумовлена обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки й інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

У рамках реформування системи освіти в Україні необхідним є запровадження у загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах ознайомчих курсів з основ інтелектуальної власності та спецкурсів «Основи інтелектуальної власності» - у вищих навчальних закладах. Потрібно удосконалити стандарти навчання, підготовки і перепідготовки спеціалістів у сфері інтелектуальної власності та науково-методичного забезпечення цього процесу. Особливо важливо створити національну систему дистанційного навчання фахівців у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності за допомогою Інтернету з використанням досвіду Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ). Важливо також ширше використовувати можливості Всесвітньої академії ВОІВ для підготовки в Україні фахівців вищого (магістерського) рівня кваліфікації. Також необхідно сформувати професійні компетенції фахівця з освітнього права щодо охорони інтелектуальної власності у сфері освіти та науки; правильно кваліфікувати правовідносини, що складаються у сфері права інтелектуальної власності; навчити реалізовувати права відповідно до встановлених у законодавстві умов, що є важливим елементом освіти фахівців всіх напрямів діяльності.

Абсолютно доцільним у цьому контексті є необхідність підвищення рівня підготовки фахівців з інтелектуальної власності з огляду на розвиток інформаційно-аналітичної та інноваційної діяльності в Україні.

Проблема підготовки фахівців з питань інтелектуальної власності, поширення в суспільстві відповідних знань вимагає запровадження у школах предмета, який давав би уявлення про інтелектуальну власність, щоб учні заздалегідь могли обрати для себе перспективну та цікаву професію у цій сфері. На нашу думку, це може бути дисципліна «Основи інтелектуальної власності».

Нагальною потребою також є впровадження у вишах України магістерських програм з інтелектуальної власності з метою підготовки кадрів міжнародного рівня, розробки нового науково-методичного забезпечення. Водночас активізації потребують питання підготовки та видання навчальних посібників з проблем інтелектуальної власності для загальноосвітніх і вищих навчальних закладів; створення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників для викладання предметів або їх розділів, присвячених інтелектуальній власності, у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах; підготовка наукових кадрів - кандидатів і докторів наук у сфері інтелектуальної власності.

Отже, можемо визнати: незважаючи на те, що в Україні впроваджена система освіти у сфері інтелектуальної власності, наближена до міжнародних стандартів, необхідно вирішувати комплексно на законодавчому рівні питання оптимізації юридичної освіти, зокрема у сфері інтелектуальної власності до рівня Євросоюзу. Це сприятиме посиленню не лише правової охорони інтелектуальної власності, розвитку ринкових відносин, а й значною мірою процвітанню нашої країни.

РОЗДІЛ ІІІ.

СТАН РОЗВИТКУ СФЕРИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Україна, визначаючи свій вектор подальшого економічного розвитку в сучасному геоекономічному просторі у жорстких умовах ринкової економіки, наголосила на інноваційному шляху, який для нашої країни, виходячи з її потенціалу, є не тільки реальним, але й фактично єдиним у сучасних умовах переходу розвинених країн світу від економіки індустріального типу до постіндустріальної економіки. Забезпечення конкурентоздатностіекономіки та досягнення успіху Україною на інноваційному шляху її розвитку вже неможливо без ґрунтовного осмислення сучасного стану такого впливового чинника економіки, як інтелектуальна власність. Разом з тим, економіку України вже неможливоуявити і без надійної системи правової охорони інтелектуальної власності.

За час незалежності в Україні створено Національну систему інтелектуальної власності, що є дієвим механізмом сприяння соціально-економічному розвитку держави.

Національна система інтелектуальної власності включає в себе національне законодавство, як сукупність правових положень, на підставі яких будь-яка особа набуває, реалізує та захищає свої права, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної, творчої діяльності (нормативна база), державні та судові органи, наділені відповідними повноваженнями в сфері інтелектуальної власності, наукові та освітні установи, громадські організації та інші структури, що беруть активну участь в реалізації державної політики у цій сфері та вирішенні широкого кола завдань з надання правової охорони, управління, реалізації та захисту прав інтелектуальної власності (інституційна база), елементи і відносини, які забезпечують та підтримують на відповідному рівні функціонування системи (інфраструктура), а також користувачів цієї системи.

Наразі в Україні створена та консолідована комплексна нормативна база з інтелектуальної власності, яка являє собою ієрархічну систему правових норм.

Основні норми права громадян на володіння, користування та розпорядження результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також на свободу їхньої літературної, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів викладені у статтях 41 і 54 Конституції України.