Міжнародна практика охорони корисних моделей

 

Під час головування  в ЄС Греції 3 березня 2003 року таємним  голосуванням було прийнято її проект створення європейської патентної системи у формі документа «Загальний політичний підхід» (Common political approach – CPA)14.

 

Перед запровадженням системи СРА планується перегляд Мюнхенської конвенції. Ймовірно єдина  патентна система набуде чинності не раніше 2007 року. Суд у справах патентів Співтовариства має бути утворено до 2010 року15.

 

Разом із патентами  на повноцінні винаходи в ЄС ухвалено рішення про законодавче забезпечення охорони корисних моделей (так званих неповноцінних винаходів). Єврокомісія подала на затвердження проект директиви й поправок до неї про зближення правових умов захисту корисних моделей. Планується запровадження корисної моделі Співтовариства за аналогією з єдиною торговельною маркою, але це питання відкладене до врегулювання проблем створення єдиної патентної системи ЄС.

 

Розвиток науково-технічного прогресу привів в останні десятиліття  до розширення номенклатури охороноспроможних  об'єктів. З огляду на це в ЄС трансформується  патентне законодавство з урахуванням специфічної природи нових об'єктів. Свідоцтво цього – Директива Європейського парламенту та Ради 98/44/ЄС від 6 липня 1998 року про правову охорону біотехнологічних винаходів. Імплементація цієї директиви в країнах–членах ЄС відбувається дуже складно, а вісім держав-учасниць навіть звернулися до Європейського суду з проханням розглянути питання про неможливість такої імплементації. У липні 2005 року невдачею закінчилися спроби запровадити патентування програмного забезпечення. Європарламент відхилив відповідні пропозиції Єврокомісії, і законодавчий процес, який тривав декілька років, було припинено. Проте гармонізація й уніфікація у сфері охорони інтелектуальної власності триває.

 

У межах ЄС запроваджено єдину торговельну марку Співтовариства. У місті Аліканте (Іспанія) створено відомство з торговельних марок, яке приймає заявки на реєстрацію єдиної марки для всіх держав–членів ЄС. Цим завершився багаторічний етап роботи з подолання територіального характеру права на торговельну марку. З 1 квітня 2003 року почалася реєстрація за процедурою єдиного промислового зразка Співтовариства.

 

Як безперечний  успіх на шляху подальшого зближення  європейського законодавства в  захисті права інтелектуальної  власності розцінюється прийняття  у квітні 2004 року Директиви 2004/48/ЄС, що передбачає посилення боротьби з піратством, контрафакцією та іншими порушеннями як у сфері авторського права й суміжних прав, так і у сфері промислової власності. За умовами директиви всі держави ЄС протягом двох років, які відведено на її імплементацію, повинні вжити узгоджених ефективних заходів для захисту прав правовласників і створити для них рівні умови захисту в усьому правовому полі ЄС.

 

Можна констатувати, що сформувався нормативний кістяк загальноєвропейського законодавства в галузі інтелектуальної власності. Він доповнюється рішеннями Суду Європейських Співтовариств, який структурує так зване «живе право» ЄС у сфері інтелектуальної власності.

 

Зрозуміло, що Україна, як європейська держава, не може бути осторонь цих процесів. Хоча вона не є кандидатом на вступ в інтеграційні структури ЄС, між нею та ЄС встановлені правові зв'язки, які потребують подальшого розвитку. У квітні 2005 року в Брюсселі на засіданні Комітету «Україна – ЄС» було презентовано програму реалізації у 2005 році Плану дій «Україна – ЄС» (так звана «Дорожня карта»), яка передбачає подальше співробітництво нашої країни та Євросоюзу у правовій сфері.

 

В Угоді про  партнерство і співробітництво  між Євросоюзом та Україною, підписаною в Люксембурзі 16 червня 1994 року, є низка спеціальних норм, присвячених питанням створення належного рівня охорони й реалізації прав інтелектуальної власності. Зокрема, у ст.50 угоди зазначено, що «Україна продовжить удосконалювати захист права на інтелектуальну власність для того, щоб до кінця п'ятого року після набуття чинності угодою забезпечити рівень захисту, аналогічний існуючому в Співтоваристві, включаючи ефективні засоби забезпечення дотримання таких прав».

 

Отже, з підписанням  угоди з ЄС Україна взяла на себе зобов'язання привести національне законодавство з інтелектуальної власності відповідно до законодавства Євросоюзу. Запозичення позитивного досвіду ЄС у сфері правової охорони інтелектуальної власності забезпечить більшу динаміку в загальному інтеграційному русі нашої країни до Євросоюзу.

 
 

     Результатом науково-технічної діяльності є  промислова власність, яка в сучасних умовах складає основу економіки. Тепер  уже ні в кого не викликає сумніву, що там, де вищий рівень науково-технічної  діяльності, там вищий рівень виробництва, там економіка країни потужніша.

     Ці  чинники зумовлюють необхідність удосконалення  правової охорони об'єктів промислової  власності не тільки на національному  рівні, а й на міжнародному, оскільки ці об'єкти стали досить цінним товаром  і на міжнародному ринку. Попит на цей товар постійно зростає, адже він зумовлюється інтенсивним розвитком промисловості і економіки в цілому.

     Проблеми  правової охорони промислової власності  в кінці XIX ст. настільки загострилися, що змусили економічно розвинені  країни Європи шукати нові і більш ефективні засоби міжнародно-правової охорони промислової власності.

     Першим  міжнародно-правовим документом стала  Паризька конвенція про охорону  промислової власності від 20 березня 1883 р. На сьогодні Паризька конвенція  є основним міжнародно-правовим документом, який визначає засади всіх інших міжнародно-правових документів, що стосуються охорони промислової власності. Зазначена Конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в лютому—березні 1984 р. Станом на 1995 р. учасниками Паризької конвенції були 131 держава, у тому числі й Україна.

     Об'єктами охорони Паризька конвенція проголосила  об'єкти промислової власності в  самому широкому значенні — це винаходи, корисні моделі, товарні марки  і промислові зразки, комерційні найменування, географічні зазначення і найменування місць походження товарів.

     Основні засади Паризької конвенції можна  умовно поділити на чотири групи:

     1) національний режим; 

     2) право пріоритету;

     3) загальні положення; 

     4) адміністративні повноваження Конвенції.

     За  першим принципом національного  режиму Конвенція визначила правило, за яким патентовласнику однієї держави-учасниці в іншій державі-учасниці надається така сама правова охорона, як і власним громадянам. За загальним правилом патент, виданий в одній країні, має силу лише у межах цієї країни. Для одержання правової охорони об'єкта промислової власності в іншій країні цей об'єкт треба там запатентувати. Якщо ж об'єкту промислової власності потрібно надати охорону в кількох країнах, то в усіх цих країнах зазначений об'єкт треба запатентувати. Часто це потрібно було робити одночасно, що фізично просто неможливо. Процедура патентування об'єкта промислової власності в зарубіжних країнах досить трудомістка, копітка, тривала і дорога. Це була і є на сьогодні одна із досить серйозних проблем правової охорони об'єктів промислової власності в міжнародному масштабі.

     Паризька  конвенція зробила лише перший крок у цьому напрямі. Вона визначила  національний режим, за яким іноземний  патен-товласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, що і її власні громадяни. Патент все ж залишається таким, що має територіальний характер. Для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

     Проте пошуки міжтериторіального патенту  продовжуються і хоча повільно та все ж просуваються вперед. Уже зараз із загального правила про необхідність патентування в кожній країні, де передбачається одержати охорону, є 7 винятків. В Європі створене Європейське патентне відомство (Мюнхен), що видає патент, який є чинним на території 17 європейських держав. Це — Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція.

     Істотно полегшується реєстрація знаків. Відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків її перевагами можуть користуватися 43 держави. Відомство Бенілюкс реєструє знаки з чинністю на території трьох держав — Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави — Бельгію, Нідерланди і Люксембург.

     Африканська організація промислової власності  чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 11 африканських держав (АРОПС, Хараре). Інша Африканська організація інтелектуальної власності (АОІВ, Яунде) чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 14 африканських держав.

     Отже, виникає все більше міжтериторіальних патентів та реєстрацій. Цю тенденцію слід визнати прогресивною.

     Слід  зазначити, що в Конвенції термін «громадянин» означає як фізичних, так і юридичних осіб. Принцип  національного режиму відігравав і  відіграє істотну роль у правовій охороні об'єктів промислової власності. Він є одним із наріжних каменів системи, яка гарантує охорону не тільки права іноземців, а й є надійним заслоном проти будь-якої дискримінації. Без цієї норми буває просто неможливо одержати правову охорону об'єктів промислової власності.

     Другим  важливим принципом Конвенції є  право на пріоритети. Право пріоритету означає, що заявка іноземного заявника в країні-учасниці Конвенції на об'єкт  промислової власності повинна  розглядатися з пріоритетом раніше поданої заявки на цей самий об'єкт у країні-учасниці походження об'єкта. Право пріоритету зберігається за заявником на винаходи протягом 12 місяців, для інших об'єктів промислової власності — протягом 6 місяців.

     Наведемо  такий приклад. Заявник України  подав заявку на винахід до патентного відомства України І березня цього року. До патентного відомства Франції 1 липня подав заявку громадянин Франції на такий самий винахід. У грудні цього самого року, а може навіть у лютому наступного року до патентного відомства Франції на цей винахід подав заявку заявник України. При такому збігу заявок заявка громадянина Франції французьким патентним відомством буде відхилена за відсутністю новизни, а заявка українського заявника буде прийнята до розгляду.

     Право пріоритету, таким чином, дає можливість подавати заявку на об'єкт промислової власності в будь-яку країну-учасницю Конвенції чи в кілька країн-учасниць одночасно чи протягом року і його заявка не може бути відхилена на тій підставі, що вона втратила новизну через раніше подану заявку. Проте заявка має бути подана у межах 12 місяців від дати першого подання заявки. Право пріоритету позбавляє заявника необхідності подавати заявку на один і той самий об'єкт промислової власності одночасно в кілька країн, у яких заявник бажає одержати правову охорону своєму об'єкту. Це дає йому можливість зважити, де заявнику варто патентувати даний об'єкт, а де — недоцільно.

     Загальні  положення Конвенції, що стосуються патентів. Конвенція передбачає ряд  загальних положень щодо патентів, які є обов'язковими для країн-учасниць Конвенції. Першим таким положенням є положення про незалежність патентів, передбачене ст. 4bls. Воно означає, що патенти, видані на винахід в одній із країн-учасниць, повинні розглядатися як незалежні від патентів на винаходи, одержані на ті самі винаходи в інших країнах, включаючи країни-учас-ниці Конвенції.

     Це  положення має велике практичне  значення, яке полягає у тому, що патент, виданий в одній країні, ніяким чином не повинен впливати на видачу патенту на цей самий  винахід в іншій країні. Звідси висновок — відмова у видачі патенту на винахід в одній країні не повинна бути підставою для відмови у видачі патенту на цей самий винахід в іншій країні. Визнання патенту недійсним за законодавством однієї країни не може бути підставою для визнання патенту недійсним на цей самий винахід в іншій країні.

     Стаття 4ter Конвенції передбачає загальну норму  про право винахідника на згадування його імені у патенті на винахід.

     Стаття 5(А) Конвенції передбачає обов'язкові норми щодо ввезення об'єктів, невикористання або недостатнього використання, а також примусових ліцензій. Ввезення патентоволодільцем у країну видачі патенту об'єктів, виготовлених у тій чи іншій країні Союзу, не спричинює втрати прав, що засновані на ньому.

     Кожна країна-учасниця має право передбачити законодавчі заходи щодо видачі примусових ліцензій на винаходи, що не використовуються або використовуються навмисне недостатньо.

     Конвенція передбачає ряд положень, обов'язкових  для держав-учасниць, що стосуються пільг щодо сплати зборів за підтримання  чинності патентів, використання винаходів у міжнародному транспорті та щодо винаходів, експонованих на міжнародних виставках.

     Зазначені загальні норми істотно посилюють  ефективність правової охорони об'єктів  промислової власності.

     Конвенція передбачає також ряд обов'язкових норм щодо товарних знаків. Слід зазначити, що в міжнародному обігу товарні знаки посідають вагоме місце і тому інтерес до них зростає. Зростають також і зловживання товарними знаками, чим і зумовлені обов'язкові норми Конвенції щодо товарних знаків.

     Реєстрація  знака може бути анульована у разі його невикористання або недостатнього  використання протягом встановленого  законодавством строку без поважних причин. Одночасне використання одного і того самого знака на однакових  або схожих продуктах промисловими чи торговельними підприємствами, що визнаються як співволодільці знака відповідно до закону країни, де передбачається просити його охорону, не є перешкодою до реєстрації знака і ніяким чином не обмежує охорону, що надана зазначеному знаку в будь-якій країні Союзу, якщо таке застосування не вводить громадськість в оману і не суперечить публічним інтересам. Конвенція рекомендує країнам Союзу не реєструвати як знаки загальновідомі знаки, що вже використовуються в іншій країні Союзу.