Контрольна робота з "Господарське право"

Зазначені обставини  зумовлюють необхідність вдосконалення  господарського законодавства, яке  відбувається за чотирма основними  напрямами:

- вдосконалення господарського  законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність  врегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств державної та комунальної форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

- вдосконалення господарського  законодавства щодо його правової  форми. Цей напрям передбачає істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин; зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації; підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

- вдосконалення господарського  законодавства щодо його системи.  Цей напрям передбачає вирішення  проблем, пов'язаних з прийняттям  Господарського та Цивільного  кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до ГКУ; інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; консолідацію господарського законодавства прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин;

- гармонізація законодавства  України з найдосконалішими міжнародними  стандартами регулювання відносин  у сфері господарювання, законодавства  міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. № 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема, створення законодавчої основи, тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності. Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, спричиненими насамперед економічними та соціально-політичними факторами.

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування  старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування  державної власності як основи економічної системи, директивного планування та принципу демократичного централізму в керівництві економікою. І хоч так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987 р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності із старим законодавством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки («Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні») одразу ж після набрання чинності вступили у суперечність з чинним законодавством (передусім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.

По-друге, деякі з прийнятих  нормативних актів (закони України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про товарну біржу», «Про селянське (фермерське) господарство», Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», укази Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» та «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нормативних актів (як це було з антимонопольним законодавством та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця у складне становище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричиняє невизначеність та очікування природного розвитку подій.

По-третє, ще одна складність зумовлена припиненням існування  СРСР та проголошенням державної  незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для правового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (Положення про поставки, правила про договори підряду на капітальне будівництво тощо).

Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами «близького зарубіжжя»), необхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми - створення правової бази міждержавної господарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке в свою чергу має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна не підписала Угоду про принципи зближення господарського законодавства держав - учасниць Співдружності, вчинену у Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами - учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення законодавства, яке регулює господарську діяльність у таких, зокрема, напрямах: цивільне законодавство (в частині, що регулює господарську діяльність); законодавство про підприємства та підприємницьку діяльність, про порядок розгляду господарських спорів, антимонопольне законодавство; транспортне законодавство; законодавство про зовнішньоекономічні відносини, включаючи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регулює митні правила і тарифи. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в законодавстві колишніх республік, а й уникнути їх появи в майбутньому.

На стані господарського законодавства негативно позначається відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом України «Про підприємства в Україні». До цього Закону, який є одним з базових нормативних актів господарського законодавства, з часу його прийняття, вже більше сорока разів вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, що до Закону України «Про підприємництво» вносилися зміни і доповнення чотирма законами, прийнятими в один день - 16 грудня 1993 р., причому три з цих законів мали однакову назву: «Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України «Про підприємництво». Всього ж до зазначеного Закону зміни і доповнення вносилися близько 50 разів.

6. Практичне  завдання

Керівники двох черкаських малих приватних підприємств в усній формі домовились про обмін на бартерній основі продукцією, що виробляється їх підприємствами. Чи породжує така домовленість правові наслідки для усіх підприємств. Обґрунтуйте свою відповідь. У якій формі укладаються господарські договори і який порядок укладання?

Пояснення

В усній формі можуть бути укладені договори:

• які повністю виконуються сторонами у момент їх укладання, за винятком договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також договорів, для яких недотримання письмової форми спричиняє їх недійсність;
• якщо юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного договору з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Договір укладається  письмово:

• між юридичними особами;
• між фізичною та юридичною особою, крім випадків, передбачених для договорів, що можуть укладатися усно;
• між фізичними особами на суму, що у двадцять і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім випадків, передбачених для договорів, що можуть укладатися усно.

Така домовленість не породжує правових наслідків для усіх підприємств, тому що даний договір міни (бартеру) не виконуються в момент здійснення. Усі договори міни повинні укладатися в письмовій формі. Порядок укладення договорів міни визначається за загальними правилами купівлі-продажу.

Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів  господарювання з визначення умов договору, що відповідають їх реальним намірам і економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми). Особливість господарських договорів полягає в тому, що при їхньому укладанні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір і його прийняття значною мірою формалізований.

Господарський договір  за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного  сторонами та скріпленого печатками. Зокрема, такі господарські договори, як договори поставки, міни, купівлі-продажу, можуть укладатися у формі єдиного письмового документа, що підписують сторони. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути встановлені у спрощений спосіб — шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку, що дозволяє вірогідно установити, що документ виходить від сторони за договором. При цьому пропозиція укласти договір повинна бути чітко висловлена і виражати дійсний намір суб'єкта господарювання укласти договір. Пропозиція вважається досить визначеною, якщо в ній зазначені всі істотні умови договору або порядок їхнього визначення.

Письмовою формою договору визнається також підтвердження  прийняття до виконання замовлення покупця. Постачання продукції, що не розподіляється в централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями покупців, які не відхилені постачальниками, якщо в зазначених замовленнях є дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури, якості продукції, строків постачання, ціни, інших необхідних для здійснення постачання даних.

Право запропонувати  проект договору надано будь-якій зі сторін договору. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він  має бути наданий другій стороні  для узгодження його умов у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, в тому випадку якщо вона згодна з його умовами, повинна оформити договір і направити один примірник договору другій стороні або надіслати відповідь на лист, факсограму, телеграму, телефонограму і т.п. Для таких дій сторін встановлений двадцятиденний строк з моменту одержання проекту договору. У тому випадку, якщо сторона, яка одержала проект договору, не згодна з окремими умовами договору, ця сторона складає протокол розбіжностей, про що робиться обов'язкове застереження в договорі, і в двадцятиденний строк надсилає другій стороні два екземпляри протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана  розглянути його в двадцятиденний строк, і в цей же проміжок часу вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити в договір всі прийняті нею пропозиції сторони, яка направила протокол розбіжностей. Однак можлива ситуація, у якій сторонам навіть після прийняття всіх заходів щодо врегулювання розбіжностей не вдається дійти згоди по окремих умовах договору і ряд розбіжностей залишається неврегульованим. В цьому випадку сторона, яка одержала протокол розбіжностей, має право в двадцятиденний строк, відведений для розгляду протоколу розбіжностей, передати на розгляд суду неврегульовані розбіжності.

Однак законодавцем визначена  умова, в залежність від якої ставиться  можливість передачі на розгляд суду неврегульованих сторонами розбіжностей. Передати на розгляд суду переддоговірний спір сторона, яка одержала протокол розбіжностей, може лише у випадку одержання згоди на це від другої сторони. Ця умова не поширюється на переддоговірні спори, які виникають при укладанні договору, заснованого на державному замовленні, або укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, а також у тому випадку якщо сторона — виконавець за договором визнана монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), і в інших випадках, установлених законом. Згідно з ч.2 ст. 187 Господарського кодексу України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.