Интелектуальная собственность

4. Здійснення  права інтелектуальної власності 

Характер та спрямованість можливої поведінки  суб'єкта права інтелектуальної  власності, а отже, і напрямів здійснення цього права в загальному вигляді  визначаються ст.41 Конституції, яка  встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.  

Правом володіння  визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта фактичного панування над  результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності.  

Правом користування визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта видобувати зі свого результату його корисні властивості для  задоволення своїх особистих  та майнових потреб.  

Правом розпорядження  визнається юридичне забезпечена можливість визначати долю результату своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стосовно майнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності, розпорядження нерідко здійснюється шляхом переданая їх іншій особі. Отже, може йтися про право передання майнових прав в межах реалізації правомочності розпорядження правом інтелектуальної власності.  

До вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної  власності має також бути додане право легітимації, тобто право  автора результату інтелектуальної, творчої  діяльності на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності. З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної діяльності найбільше практичне значення мають право користування та право розпорядження об'єктом цього права.  

Закріплені у  Конституції правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності  зумовлюють принцип свободи використання -безпосередньо або шляхом укладення  договору - об'єкта інтелектуальної  власності. Відповідно до цього принципу суб'єкт права інтелектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, взагалі будь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому вимог щодо здійснення цивільних прав, зокрема вимоги не порушувати права інших осіб.  

Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності  визначаються законом. Наприклад, відповідно до ст.441 ЦК використання твору, що є  об'єктом права інтелектуальної власності, можливе шляхом: опублікування (випуску у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; перекладу; переробки, адаптації, аранжування тощо; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічного виконання; продажу, передання в найм (оренду) тощо; порту його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.  

Абсолютний характер права інтелектуальної власності  означає, що використання об'єкта права  інтелектуальної власності іншою особою за загальним правилом має здійснюватися дозволу особи (того, хто створив об'єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців тощо), яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.  

Однак законом можуть бути передбачені випадки правомірного використання об'єктів інтелектуальної власності без такого дозволу. Зокрема ст.444 ЦК передбачає, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; тощо. При цьому особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.  

Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, як правило, проводиться шляхом видачі ліцензії. Умови видачі такої ліцензії можуть бути визначені ліцензійним  договором.  

Розпорядження майновими правами інтелектуальної  власності можливе на підставі різних договорів: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.  

Договір щодо розпорядження  майновими правами інтелектуальної  власності укладається у письмовій  формі під загрозою його нікчемності, але законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.  

Особа, яка має  виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Це називається "ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності". Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою ліцензійного договору.  

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної  власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.  

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним Іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.  

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.  

Невиключна ліцензія допускає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.  

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).  

Основною правовою формою передання майнових прав інтелектуальної  власності є ліцензійний договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону.  

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.  

Відповідно до вимог ст.1109 ЦК у ліцензійному договорі мають бути визначені вид ліцензії, сфера використання об'єкта права  інтелектуальної власності (конкретні  права, що надаються за договором, способи  використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. При цьому предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату (ст.ст.1107-1109 ЦК).  

Розпорядження майновими правами інтелектуальної  власності може здійснюватися також  шляхом внесення їх до статутного капіталу юридичної особи, передачі у заставу та використання в інших цивільних відносинах (ч.З ст.424 ЦК, Закон "Про заставу" тощо). Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторін з урахуванням приписів закону.  

Особливості має  здійснення права інтелектуальної  власності, яке належить кільком  особам спільно. Вони полягають у  тому, що таке право може здійснюватися  за договором між ними. Якщо ж  суб'єкти права інтелектуальної  власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно суттєвих умов такого договору, то право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно (ст.428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно  

розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуальної власності, усі вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальної власності, мають право на прибутки від нього, несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності.

5. Захист права інтелектуальної власності 

Захист права  інтелектуальної власності в  Україні в останні роки набуває  усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.  

Порушення права  інтелектуальної власності можливе:  

- у формі дій  (посягання на право інтелектуальної  власності);  

- у формі бездіяльності  (невизнання права інтелектуальної  власності органами, через які  у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);  

- у змішаній  формі (невизнання права інтелектуальної  власності з наступним незаконним  використанням тим же суб'єктом  результатів чужої інтелектуальної,  творчої діяльності).  

Порушенням права  інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію  України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної  власності, що захищаються на території  України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.  

Водночас навіть за наявності ознак порушення  права інтелектуальної власності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності не визнаються.  

Порушником права  інтелектуальної власності може бути фізична або юридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності як таких, що є порушенням права інтелектуальної  власності, значення не має.  

Матеріальним  наслідком порушення права інтелектуальної  власності є поява контрафактних  виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності  і реалізованих в межах України  з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності.  

Загальні засади захисту права інтелектуальної  власності від порушень встановлені  ч.З ст.418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право,  

внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права  інтелектуальної власності чи обмежений  у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.  

Відповідно до цих засад, які у свою чергу грунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом.  

Зокрема ст.432 ЦК встановлює, що кожна особа має  право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної  власності відповідно до ст.16 цього Кодексу. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:  

1) визнання права  (наприклад, визнання права інтелектуальної  власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо),  

2) визнання правочину  недійсним (наприклад, визнаная  недійсним ліцензійного договору);  

3) припинення  дій, які порушують право (наприклад  припинення використання твору  без згоди його автора);  

4) відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого накладу літературного твору);  

5) примусове  виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця  про виконання його обов'язку  за договором про видання твору);