Интелектуальная собственность

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ НА ОБ’ЄКТ,

СТВОРЕНИЙ У ЗВ’ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ ТРУДОВОГО  ДОГОВОРУ

Інтелектуальна  діяльність – головний фактор підвищення ефективності соціально­економічного розвитку суспільства. Левова частка творчих  добутків створюється авторами на підприємствах, в установах, організаціях, які надалі впроваджують їх у виробництво. Регламентація авторських прав на такі твори має свої особливості: з одного боку, авторське право творця є непорушним і

охороняється  низкою як міжнародних, так і національних нормативних актів, з іншого боку – не можна залишати поза увагою трудові відносини автора і роботодавця. Проблеми врегулювання відносин між творцем та роботодавцем щодо зазначених авторських прав найменш урегульовані Цивільним кодексом, залишені поза увагою Кодексом законів про працю України, по­різному регламентуються спеціальними нормативно­правовими актами.  Такі розбіжності викликають труднощі у правозастосуванні та вимагають наукового обґрунтування подальшого удосконалення правового регулювання вказаних відносин. 

 Незважаючи  на пильну увагу з боку науковців  до проблем у взаємовідносинах  між сторонами трудового договору у випадку створення службових об’єктів остаточного їх вирішення і досі не запропоновано. 

У Цивільному кодексі України (далі – ЦК) відносинам, що виникають у зв’язку з набуттям та здійсненням права інтелектуальної власності на службові об’єкти, створені у зв’язку з виконанням трудового договору (далі – службові об’єкти), присвячена лише одна 429 стаття. Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить групу статей щодо службового винаходу та є декілька норм Закону України „Про авторське право і суміжні права”, що стосуються службових творів. Трудове законодавство не містить положень, які стосуються службового об’єкта. Проблема потребує комплексного правового регулювання, тому відповідні норми мають бути передбачені і в трудовому законодавстві, і в ЦК. Це пояснюється тим, що інтелектуальна, творча діяльність є специфічною, а тому різниться від загальних трудових відносин. Через такі особливості неможливо наперед трудовим договором покласти на працівника обов’язок створення конкретного об’єкта інтелектуальної власності. Але перенесення регулювання виключно в цивільно­правову площину є також недоцільним, адже у такий спосіб творець буде позбавлений гарантій у сфері забезпечення права на працю, які належать йому за трудовим законодавством (щодо оплати праці у святкові й неробочі дні, надурочний час, відпустки, звільнення тощо). Найбільш проблемними є питання розподілу між працівником­творцем і роботодавцем прав інтелектуальної власності, адже у чинному законодавстві існують суперечності. Стаття 429 ЦК містить загальне правило щодо набуття особистих і майнових прав інтелектуальної власності на службовий об’єкт. Так, особисті немайнові права належать працівникові, а у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Майнові права інтелектуальної власності на службовий об’єкт належать працівникові, та роботодавцю спільно, якщо інше не встановлено договором. На противагу ЦК ч. 2 ст. 16 Закону України „Про авторське право і суміжні права” передбачає, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно­правовим договором між автором і роботодавцем. Стаття 9 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” також визначає умови, за яких переважне право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника, який протягом чотирьох місяців від дати одержання відповідного повідомлення винахідника повинен подати заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його 37 правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. Якщо роботодавець не виконає зазначених вимог у встановлений строк, то право на одержання патенту на службовий винахід (корисну  модель) переходить до винахідника або його правонаступника. Строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника.  Тож постає питання, яким же законодавчим актом необхідно керуватись? У зв’язку з цим зазначимо, що ЦК України був прийнятий пізніше, аніж вищезгадані спеціальні Закони. У п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК встановлено, що він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо відносин, які існували до набрання чинності ЦК, його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, до правовідносин, що стосуються службових об’єктів, які виникли або продовжують діяти після набрання чинності ЦК, повинні застосовуватися положення статті 429 ЦК. На сьогодні питання щодо необхідності передання авторами­працівниками роботодавцю майнових прав на службові твори порушується у висновках різних контролюючих органів, зокрема, контрольно­ревізійним управлінням. Це пов’язано з тим, що такі твори створюються під час виконання трудових обов’язків, оплата яких фінансується за рахунок коштів державного бюджету. З іншої сторони, у зазначених висновках наголошується на необхідності дотримання інтересів авторів щодо отримання останніми авторських гонорарів. Тож постає закономірне питання щодо необхідності розроблення типової форми договору про розподіл виключних майнових авторських прав на твори, створених у зв’язку з виконанням службових обов’язків та врахування у ньому інтересів і автора, і роботодавця . Як зазначалося вище, майнові права інтелектуальної власності, відповідно до ст. 429 ЦК, належать працівникові і роботодавцю спільно. Звертаємо увагу, що спільно не означає рівності часток. Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, договірний характер взаємовідносин між сторонами євизначальним. Певним чином вирівняти позиції сторін при розподілі часток зміг би типовий договір про розподіл майнових прав інтелектуальної власності на службові об’єкти, в якому б було зазначено істотні умови, щодо яких сторони мали б досягти домовленості.  На наш погляд, при розподілі часток майнових прав між працівником і роботодавцем варто насамперед враховувати внесок у створення службового винаходу кожної сторони – творчий внесок працівника та матеріальне, фінансове, організаційне забезпечення робіт по створенню об’єкта.  До розміру внеску роботодавця на створення службового об’єкту входять внутрішні капітальні (придбання та утримання основних засобів виробництва, зокрема будівель, споруд, земель, транспортних засобів тощо) і поточні витрати на виконання наукових та науково­технічних робіт. До поточних витрат уключаються витрати на придбання та виготовлення спеціальних інструментів, пристроїв, стендів, апаратів, механізмів та іншого спеціального устатковання, необхідного для виконання конкретної теми, уключаючи витрати на його проектування, транспортування і встановлення. Витрати роботодавця становить

і вартість комплектувальних виробів  та спецустатковання для наукових чи експериментальних робіт, вартість сировини і матеріалів, придбаних у сторонніх підприємств (організацій), комплектувальних виробів, напівфабрикатів, палива, енергії усіх видів, природної сировини, робіт та послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами (організаціями),утрати від нестачі матеріальних ресурсів, які надійшли, у межах норм природних утрат . Роботодавець також несе витрати по фонду оплати праці, який складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Основна заробітна плата – це посадові оклади та тарифні ставки, які мають виплачуватися працівникові незалежно від результатів господарської діяльності підприємства, установи, організації. Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії за сприяння винахідництву та раціоналізації, створення, освоєння та впровадження нової техніки і технології. Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, складаються з винагороди, що сплачується за авторським договором на створення та використання творів науки, літератури та мистецтва, винагороди за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції та їхнє використання. Чинне трудове законодавство містить, а проект Трудового кодексу зберігає норми щодо матеріального заохочення творчої діяльності працівників. Так, ст.ст. 236­237 проекту передбачають, що на період освоєння нового виробництва (нових видів продукції) працівникам здійснюється доплата до попередньої середньої заробітної плати.  За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну норм праці і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, якщо автор об’єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботи, норми і розцінки на які змінено у зв’язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження, а за іншими працівниками, які допомагали авторові, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.  Якщо матеріальне, фінансове, організаційне забезпечення як частку роботодавця по створенню службового об’єкта можливо обчислити у грошовому еквіваленті, то значно складніше привести до вказаного знаменника творчий внесок працівника. Визначаючи останній, сторони змушені віднайти баланс інтересів працівника і роботодавця, зберігаючи рівновагу між економічним прагматизмом сьогодення, майбутнім матеріальним зиском та стійкою заінтересованістю творця у майбутніх інтелектуальних звершеннях саме на цьому підприємстві. Роботодавець має бути не менше працівника заінтересований у гідній винагороді творця, щоб у нього не виникло бажання перейти працювати до конкурента. Використання за межами підприємства звільненим працівником знань щодо секретів виробництва, технологій, клієнтів, слабких сторін і перспектив розвитку підприємства, може завдати значних збитків роботодавцю.  Корисним для сторін у досягненні обопільно вигідного компромісу буде використання загальних засад цивільного права, а саме: принципів справедливості, добросовісності та  розумності, – зафіксованих у п. 6 ст.3 ЦК . Також варто врахувати зміст трудової функції творця. Якщо трудова діяльність – це безпосередньо винахідницька робота, творча діяльність (інженер­конструктор, журналіст тощо), то розмір винагороди, можливо, може бути нижчим, аніж у випадках, коли службовий об’єкти створено поза основною професією лише з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.  З урахуванням вищезазначеного, пропонуємо таку модель правового регулювання відносин щодо створення і подальшого використання службового об’єкту. На початковому етапі – це трудові відносини, які мають регулюватися контрактом, відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України, з елементами заохочень, що створюють сприятливі умови для творчої діяльності працівників. Після створення службового об’єкта коло взаємних прав і обов’язків сторін визначатимуться цивільним договором, в якому розподілятимуться майнові права інтелектуальної власності, розмір та порядку виплати винагороди. З урахування того, що творча діяльність є певною мірою ризикованою і на момент створення службового об’єкту інтелектуальної власності передбачити наперед прибутки від його використання практично неможливо, то в договорі доцільно було б передбачити виплату працівникові разової винагороди, а також певний відсоток від прибутків, які будуть отримані в майбутньому.

 

 

 

____________________________________________________________

1. Афанасьєва К. Авторське право:  практичний посібник / К. Афанасьєва. – К.:

Атіка, 2006.  40

2. Бондаренко С. Авторське право  і суміжні права / С. Бондаренко. – К.: Ін-т 

інтел. власн. і права, 2008. 

3. Воронін Я. Проблеми регулювання  правових відносин між працівником та

роботодавцем, які виникають внаслідок  створення службового винаходу //

Право України. – 2009. – № 5.

4. Даневич Б. Распределение прав  на авторство. Проблемные аспекты 

распределения прав интеллектуальной собственности между работником и

работодателем / Б. Даневич, С. Крахмалева. // Юридическая практика. – 2009.

– № 39 [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: http://yurpractika.com/

article.php?id=100097993.

5. Кожарська І. Право інтелектуальної  власності на об’єкти промислової

власності: навчальний посібник / І. Кожарська. – К.: Держ. ін-т інтел. власн. і 

права, 2008. 

6. Менеджмент интеллектуальной  собственности: учебное пособие  /

Н. Тихомирова, А. Якимахо, С. Мальченко, Е. Герасимов, В. Бессарабова. – М.:

НП „Центр развития современных образовательных технологий”, 2010.

7. Новолаева Е. Права на служебные  произведения / Е. Новолаева //

Юридическая практика. – 2004. – № 46 [Електронний ресурс]. – Режим 

доступу: http://yurpractika.com/ article.php?id=10004047.

8. Тверезенко О. Договір про розподіл виключних майнових авторських прав на

твори, створені у зв’язку з  виконанням службових обов’язків / О. Тверезенко //

Теоретичні і практичні аспекти  економіки та інтелектуальної власності:

збірник наукових праць Приазовського державного технічного університету. –

Том 1. – 2010 [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.nbuv. gov.ua/

portal/Soc_Gum/Tpaeiv/2010_1/14.pdf.

9. Терещенко О. Проблеми захисту  службових творів (креслень та  технічної 

документації) / О. Терещенко // Право України. – 2003. – № 9.

10. Ярошевська Т. Кому повинні  належати права на службові  винаходи? /Т. 

Ярошевська // Право України. – 2008. – № 4. 

11. Цивільний кодекс України  [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: 

http:www.rada.gov.ua.

12.  Про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України від 15 грудня

1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: http:www.rada.gov.ua.

13. Про авторське право і суміжні  права. Закон України від 23 грудня 1993 р. 

[Електронний ресурс]. – Режим  доступу: http:www.rada.gov.ua.

14. Проект Трудового кодексу  [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: 

http:www.rada.gov.ua.

15. Про затвердження Інструкції  зі статистики заробітної плати.  Наказ 

Державного комітету статистики від 13.01.2004 р. № 5 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: Інфодиск: Законодавство України. 41

16. Про затвердження інструкцій  щодо заповнення форм державних 

статистичних спостережень зі статистики науки та інновацій. Наказ 

Державного комітету статистики від 20.08.2007 р. № 306 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: Інфодиск: Законодавство України. 

17. Кодекс законів про працю  України [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: 

http:www.rada.gov.ua.