Фізичні особи

• Конвенція про попередження злочину геноциду й покарання  за нього (1948 р.) також визнає індивіда суб'єктом міжнародно-правової відповідальності. Особи, що здійснюють геноцид або  які-небудь інші діяння (наприклад, співучасть у геноциді, змова з метою здійснення геноциду), підлягають покаранню, незалежно від їх посади і службового становища. Особи, звинувачені в здійсненні геноциду й інших подібних діянь, повинні бути судимі компетентним судом тієї держави, на території якого було скоєне це діяння, або міжнародним карним судом, створеним державами - учасниками Конвенції або ООН.

 

5.2. Право індивіда на звернення в міжнародні судові установи

 

 

Європейська конвенція про  захист прав людини й основних свобод (1950 р.) надавала право будь-якій особі  або групі осіб направити петицію  в Європейську Комісію з прав людини з переконливими доказами того, що ця особа є жертвою порушень її прав відповідною державою - учасником  Конвенції. В даний час такі позови подаються безпосереднього Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до Конвенції  ООН із морського права (1982 р.) фізична  особа має право пред'явити  позов державі - учасниці Конвенції  і вимагати розгляду справи в Трибуналі з морського права.

 

5.3.Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин"

 

 

Перед тим, як розглядати права  людини і громадянина, важливо спів ставити між собою категорії "людина", "особистість", громадянин.

У різних науках у тому числі й державно-правових, для позначення людської істоти можуть використовуватися різні поняття: "людина", "особистість", "громадянин".

Позначаючи один і той  самий об'єкт, кожен з цих термінів, характеризує різні якості одній й тієї самої істоти.

Термін «людина» визначає людську істоту з природної точки  зору як невід'ємну частину живої природи, живий організм, що підкоряється біологами законам і який з огляду на особливості свідомості та психіки пристосований до суспільного способу буття разом із собі «здібними. Тобто кожна людина народжується на світ з ознаками належності до людського роду та рядом індивідуальних рис, притаманних тільки їй і які змінюються і розвиваються в неї упродовж життя (вік, зовнішність, розум, стать, звички тощо).

Але людина народжується не на безлюдному острові, а в певній сім'ї, певному суспільстві, в певній соціально-історичній ситуації і за різних обставин свого життя спілкується з різними представниками суспільства, в якому вона живе, навчається, працює. Наприклад, якщо ви учень, то у вас виникають стосунки з іншими учнями, вчителями, з директором школи; якщо ви продавець, то у вас виникають стосунки 3; покупцями, постачальниками, співробітниками, податковою інспекцією тощо.

Права людини - це охороняємо законом міра можливої поведінки, направлена на задоволення інтересів людини. Це універсальна категорія, яка приставляє собою витікаючи із самої природи людини можливості користуватися елементарними, найбільш можливими благами в умовах безпечного, вільного існування особистості в суспільстві

Поняття «особа» саме й  використовується для позначення людини -учасника суспільних відносин і свідомої діяльності. Іноді його розуміють також як систему суспільне вагомих рис, що характеризують індивіда як члена суспільства або спільноти людей, хоча в цьому випадку здебільшого вживають термін «особистість».

Особистість - це, передусім, соціальний тип людини, але це і конкретна

людина із своєю індивідуальністю і неповторністю. Отже, особистість - це єдність загальних і індивідуальних типових і своєрідних якостей людини. Проте, це зовсім не означає, що поняття "особистість" не включає природне,

біологічне, а поняття "людина" - соціальне. Це не і правильно тому, що конкретний індивід завжди виступає і як єдність соціального і біологічного, як цілісна, єдина система.

Поняття особистість характеризує людину з соціальної сторони, як розуміючу себе, своє місце і роль в суспільстві, відповідальність перед ним (можливі випадки, коли людина в силу різноманітних об?єктивних і суб?єктивних причин не володіє якостями особистості, наприклад звуження в чому - небудь).

Особистість - це індивідуальне  значення сукупності соціально-важливих якостей людини, виявлених у відносинах між людьми. Поняття особистості, особливої характеристики окремої людини органічно зв?язані з суспільством, його особливостями. Суспільство - це історично розвинута система відносин між людьми, продукт взаємо праці людей в процесі їх спільної життєдіяльності. Суспільство і особистість - це явища, які існують в нерозривному поєднанні.

Людина народжується не тільки в певному суспільстві, а й  у певній державі. Поняття «громадянин» означає зв'язок особи з правовою системою держави, громадянином якої він є, і те, що особа має визначену правоздатність саме в цій держа-ві чи перебуває під юрисдикцією цієї держави. Наприклад, громадянин Франції, громадянин України.

Спільним для понять «особа»  і «громадянин» є те, що вони стосуються тієї самої людини, але «особа»  визначає її місце в суспільстві, а «громадянин» - у державі. «Особою», тобто членом суспільства, можуть бути не тільки громадя-нин конкретної держави, а й іноземець та особа без грома-дянства, які проживають на території цієї держави. Водночас людина може не проживати на території держави, але бути її громадянином.

Існують «особи», які з  тих чи інших причин у правовому  відношенні не пов'язані з жодною державою; це особи без громадянства - «апатриди». Трапляються також випадки, коли особа одночасно належить до двох, а подекуди і більшої кількості держав. Такі особи називаються «біпатри-дами».

Громадянство - це стійкий правовий зв'язок особи із конкретною державою. Держава визнає і гарантує права га свободи людини, захищає її за межами держави. В свою чергу, громадянин має дотримуватися законів і приписі» держави, виконувати встановлені обов'язки. Юридичне закріплена система цих прав, обов'язків і законних інтересів, реалізацію і захист яких бере на себе держава, становить правовий статус громадянина, що відрізняє його від іноземців та осіб без громадянства. У державах з монархічним державним устроєм терміну «громадянство» відповідає, ми правило, термін «підданство».

Поняття "громадянин", відпрацьоване головним чином юридичною  наукою, передбачає вивчення особистості  у її відношенні до держави і права. Воно висвітлює здебільшого юридичні або політико-юридичні характеристики особи-стості. Держава, орієнтуючись насамперед на соціально-типові характеристики особистості, створює систему взаємних прав і обов'язків, при цьому для особистості вони виступають у формі прав, свобод і обов'язків, тобто її правового статусу.

Права громадянина - це забезпечена  охороною закону міра юридично можливої поведінки, направлена на задоволення інтересів не всякої людини, а лише тієї, яка знаходиться в міцному правовому зв'язку з конкретною державою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Фізична особа як суб’єкт  історичного процесу розвитку суспільства  є, з однієї сторони, біологічною  істотою, що обумовлено специфікою фізико-хімічної будови тіла, а з іншої сторони, наділена рисами соціальності, що характеризує її як елемент суспільства. Фізична  особа наділена природними і суспільно-юридичними якостями, але для того, щоб бути учасником цивільно-правових відносин фізична особа має володіти цивільною  право- і дієздатністю.

Цивільною правоздатністю володіє  кожний громадянин, який є суб’єктом  права, адже не можливо бути суб’єктом  цивільного права і одночасно  бути позбавленим здатності мати цивільні права і обов’язки. Всі громадяни незалежно від віку та стану здоров’я мають цивільна правоздатність.

На відміну від правоздатності, яка гарантує фізичній особі можливість мати цивільні права і обов’язки незалежно від її волі, цивільна дієздатність пов’язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільних обов’язків розуміють не лише безпосереднє набуття цивільних прав і створення обов’язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покладені цивільні обов’язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільну правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень (деліктоздатність). Здатність здійснювати права і нести обов’язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення громадянином певного віку. Крім того, на обсяг дієздатності може впливати стан здоров’я громадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій, здатність керувати ними, поведінка самої особи.

В залежності від специфіки та активності людини щодо здійснення своїх прав і обов’язків, здатності своїми діями набувати для себе права і створювати обов’язки фізична особа наділяється тим або іншим правовим статусом (статус фізичної особи – підприємця, статус опікуна, статус піклувальника тощо). Підприємництво визначається як систематична, самостійна, на власний ризик діяльність, що здійснюється з метою отримання прибутку. З метою реалізації власного конституційного права на здійснення підприємницької діяльності, фізична особа, яка має бажання його реалізувати (займатися підприємницькою діяльністю) повинна зареєструватися в установленому законом порядку. І саме з моменту державної реєстрації фізична особа отримує статус фізичної особи – підприємця, змістом якого є відповідний обсяг прав і обов’язків.

Для повноцінної реалізації власних прав і виконання обов’язків особами, які в силу віку або стану здоров’я не мають повної дієздатності введений інститут опіки та піклування, метою якого є забезпечення прав і законних інтересів вказаних осіб. Відповідно до рішення суду або органу опіки та піклування особа, яка бажає стати опікуном чи піклувальником і відповідає всім вимогам, які висуваються до неї законом, отримує вказаний правовий статус опікуна або піклувальника, змістом якого є певний обсяг прав і обов’язків. Таким чином можливо прослідкувати характерну взаємозалежність між правовим статусом фізичної особи та відповідним обсягом прав і обов’язків.

На сьогодні, з огляду на поточний стрімкий розвиток економічної, політичної та соціальної сфер суспільства, активізацію міжнародного співробітництва відбувається трансформація поглядів на сутність фізичної особи та зміст її правосуб’єктності в напрямку гуманізації та соціалізації. Особистість розвивається і поняття суб’єкта права наповнюється більш широким змістом, відбувається ріст суб’єктивних прав, інтересів та розширення потреб особи, що в свою чергу вимагає адекватного відображення вказаних процесів у юридичній науці та законодавчій базі. Справедливим буде твердження про те, що наукове дослідження правосуб’єктності фізичної особи має величезний науковий потенціал на сьогодні та є витребуваним суспільством на майбутнє.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України - К. 1996

2. Закон України "Про  адміністративний нагляд за особами,  звільненими з місць позбавлення  волі" // Голос України, 1995. - 3 січня.

3. В. Бірюков, Ю. Заіка, В Співак Цивільне право України Загальна частина, К., Наукова думка 2000.

4. Бюлетень законодавства  і юридичної практики України. - 1993. - № 2. - С. 77.

5. Основи законодавства  України про охорону здоров'я // Відомості Верховної Ради України, 1993. - № 4. - Ст. 53.

6. Науково-практичний коментар  Кримінального кодексу України  (спеціальний випуск). - С. 72.

7. Гражданское право (в  вопросах и ответах) - Х., «Одиссей».2001

8. Гражданское и семейное  право (Учебно-практический справочник) - Х., «Одиссей» 2000

9. Житлове законодавство України - К., Юрінком, 1998

10. Збірка договорів ради Європи - К., Парламентське видавництво 2000

11. Цивільний кодекс України  ° Цивільний процесуальний кодекс  України К., Юрінком, 2001

12. Закон України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним і недієздатним" від 20 березня 1972

13. Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991

14. Статут Міжнародного військового трибуналу 1945

15. Конвенція про попередження злочину, геноциду й покарання за нього 1948