Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

 

Розділ 3

Опіка та піклування над фізичною особою і оголошення її безвісти відсутньою або померлою

Згідно з чинним законодавством України, а саме ст. 55 ЦК України, опіка  та піклування встановлюються з метою  забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх  осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права  і виконувати обов'язки.

Опіка встановлюється над:

 —    малолітніми  особами, позбавленими батьківського  піклування;

 —    фізичними  особами, які визнані недієздатними;

 —    над майном  фізичної особи, визнаної безвісно  відсутньою;

 —    фізичною  особою, місце перебування якої  невідоме;

 —    майном особи,  над котрою встановлено опіку  чи піклування, що знаходиться  у іншій місцевості.

 Піклування встановлюється  над: неповнолітніми особами,  позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна  дієздатність яких обмежена.

 Опіка і піклування  встановлюються судом, а також  органами опіки та піклування. Суд встановлює опіку над фізичною  особою у разі визнання її  недієздатною і малолітньою особою  та піклування — над фізичною  особою у випадку обмеження  її цивільної дієздатності; над  неповнолітньою особою, якщо при  розгляді справи буде встановлено,  що вони позбавлені батьківського  піклування (ст. 60 ЦК). Суд призначає  опікуна чи піклувальника за  поданням органу опіки та піклування. Отже, суд уповноважений не лише  встановлювати опіку чи піклування, а й призначати опікуна або  піклувальника. Орган опіки і  піклування встановлює опікуна  чи піклувальника в усіх інших  випадках, не пов’язаних із судовою  процедурою, а також тоді, коли  призначений судом опікун чи  піклувальник відмовиться від  виконання своїх опікунських  обов’язків або помре.

 Опікуном або піклувальником  не може бути фізична особа:  позбавлена батьківських прав, якщо  останні не були поновлені;  поведінка, та інтереси котрої  суперечать інтересам фізичної  особи, яка потребує опіки чи  піклування; яка зловживає спиртними  напоями, наркотичними засобами.

 До обов’язків опікуна  входить:

 —    піклуватися  про підопічного;

 —    створювати  йому необхідні побутові умови;  у випадку необхідності забезпечувати  його доглядом і лікуванням;

 —    для малолітньої  особи —дбати про її виховання,  навчання та розвиток;

 —    вживати заходів  щодо захисту прав та інтересів  підопічного;

 —    здійснювати  управління майном особи, над  якою встановлено опіку і врахувати  бажання малолітньої особи;

 —    дбати про  збереження та використання майна  підопічного у його інтересах;

 —   з дозволу  органу опіки і піклування  управляти майном, ” яке потребує  постійного управління або передати  його за договором в управління    іншій особі; (якщо майно знаходиться  в іншій місцевості, опіка над  ним встановлюється органом опіки  та піклування за місцезнаходженням    майна);

 — здійснювати витрати,  необхідні для задоволення потреб  підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна  підопічного тощо.

 До обов’язків піклувальника  входить: дбати про створення  для підопічного необхідних побутових  умов, про її виховання, навчання  та розвиток; про лікування фізичної  особи, цивільна дієздатність  якої обмежена.

 Опікун має право:  вимагати повернення підопічного  від осіб, які тримають його  без законної підстави; вчиняти  правочини від імені та в  інтересах підопічного; отримувати  плату за виконання ними своїх  обов’язків.

 Піклувальник має право  дати згоду на вчинення підопічним  право- чинів лише з дозволу  органу опіки та піклування; на  отримання плати за виконання  ними своїх обов’язків.

 Звільнення опікуна  та піклувальника від виконання  обов’язків відбувається за таких  обставин:

1)    за заявою  опікуна або піклувальника, яка  розглядається органом опіки  та піклування протягом одного  місяця (в такому випадку особа  виконує повноваження опікуна  або піклувальника до винесення  рішення про звільнення її  від обов’язків опікуна або  піклувальника чи до закінчення  місячного строку від дня подання  заяви, якщо вона не була  розглянута протягом цього строку);

2)    за заявою  особи, над якою встановлено  піклування;

3)    за заявою  органу опіки та піклування (суд  може звільнити особу від повноважень  опікуна або піклувальника у  випадку невиконання нею своїх  обов’язків, а також у разі  поміщення підопічного до навчального  закладу, закладу охорони здоров’я  чи закладу соціального захйсту).

 Опіка припиняється  в разі: передачі малолітньої  особи батькам (усиновлювачам); досягнення  підопічним 14 років (уданому випадку  особа, яка здійснювала обов’язки  опікуна, стає піклувальником  без спеціального рішення щодо  цього); поновлення цивільної дієздатності  фізичної особи, котра була  визнана недієздатною.

 Піклування припиняється  при: досягненні фізичною особою  повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої  особи; наданні неповнолітній  особі повної цивільної дієздатності; поновленні цивільної дієздатності  фізичної особи, дієздатність  якої була обмежена.

 

 3.1 Визнання фізичної особи безвісти відсутньої або померлою

Визнання фізичної особи  безвісно відсутньою слугує насамперед захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими  вона перебуває у цивільних відносинах.

Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що рішення про визнання особи безвісно відсутньою приймає  лише суд. До того ж, ст.43 максимально  точно встановлює умови, за яких фізична  особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби протягом одного року в місці її постійного проживання (ст.29 ЦК) немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦПК. Заява подається  заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник  заінтересованою особою, встановлює суд) Суд розглядає справу в порядку  особливого провадження з обов'язковою участю прокурора.

Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття "фізична  особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, визнана безвісно відсутньою" (ст.44 ЦК).

Відмінність полягає в  тому, що безвісно відсутньою фізична  особа вважається лише з моменту  набрання чинності рішенням суду про  визнання її такою. До цього (але з  моменту звернення заявника або  органу опіки та піклування до нотаріуса  з відповідною заявою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме.

На перший погляд, може видатися, що фізична особа повинна вважатися  такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отримання останніх відомостей від(про) неї. Проте такий  висновок суперечить ч.2 ст.44 ЦК, яка  пов'язує правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування до нотаріуса

Над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсутньою, а також  фізичної особи, місце перебування  якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої  особи опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування  якої невідоме, приймає виконання  цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої  особи опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування  якої невідоме, надає за рахунок  цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані  утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання яких настав, тощо.

За необхідності постійного управління майном воно передається  за рішенням суду в довірче управління (ст.1032 ЦК). Управитель вправі, відповідно до цього договору, вчиняти будь-які  дії в інтересах відсутнього  власника. При цьому правочини  управитель укладає від свого  імені, вказуючи, що діє як управитель майном. Управитель має право на винагороду, передбачену договором, і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок доходів від  використання майна, але, у свою чергу, несе відповідальність за неналежну  дбайливість у ставленні до майна (ст.ст.1042, 1043 ЦК).

Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім: припиняється дія виданої  ним довіреності (ст. 248 ЦК); шлюб з  особою, визнаною безвісно відсутньою, розривається в органах РАЦС (ст. 107 СК) та інші

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про  визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи  фізичної особи, місце перебування  якої було невідомим.

Для цього необхідним є  дотримання таких умов: 1) фізична  особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості  про місце її перебування; 2) є  заява цієї особи або іншої  заінтересованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44, 45 ЦК). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебу­вання якої було невідомим (крім скасування судом рішення  про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було).

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою  для припинення договору про довірче  управління. Якщо шлюб був розірваний, він може бути поновлений органом  РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий  шлюб (ст.118 СК).

Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження  якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним  кроком є оголошення фізичної особи такою, що померла.

Згідно зі ст.46 ЦК фізична  особа може бути оголошена судом  померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала  безвісти за обставин, що загрожували  їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного  випадку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у  зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після  спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити  фізичну особу померлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значення для  визнання особи такою, що померла:

три роки — загальний строк;

два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців — якщо особа  пропала безвісти за обставин, що загрожували  їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного  випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);

строк, визначений судом, але  не менший шести місяців — залежно від конкретних обставин.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична  особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають  підстави припустити загибель останньої  від певного нещасного випадку  чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня  її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у  порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення особи  померлою є не факти, які напевне  підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи  судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту  смерті особи у певний час І  за певних обставин у разі відмови  органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, ґрунтується  на презумпції смерті цієї особи, правові  наслідки оголошення фізичної особи  померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається  спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається  пенсія, шлюб припиняється (ст 104 СК).

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунтується  на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи  не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання  цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього  заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, оголошена  померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи  або суд, що постановив рішення про  оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої  особи скасовує рішення суду про  оголошення фізичної особи померлою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про ого­лошення особи  померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану.