Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

Правосуб'єктність (праводієздатність) належить до умов набуття правового  статусу, тому що вона полягає в здатності  особи мати права, виконувати обов'язки, нести відповідальність. Однак цим  її призначення не вичерпується. Без  правосуб'єктності неможливо визначити  правовий статус фізичної і юридичної  особи: спеціальна правосуб'єктність впливає  на спеціальний статус, а індивідуальна  правосуб'єктність значною мірою  характеризує індивідуальний статус. Правосуб'єктність сприяє встановленню відмінності правового статусу  від інших соціальних статусів особи  — економічного, політичного, етнічного  та ін.

Термін «правосуб'єктність»  застосовується до суб'єктів права  — учасників правовідносин. Термін «правовий статус» вживається для  характеристики правового становища  особи в цілому. Припускаючи наявність  правосуб'єктності, правовий статус особи  є свого роду інструментом, який систематизує норми про суб'єкта права (його права, свободи, обов'язки, відповідальність) і приводить їх у стійкий стан. Тому правосуб'єктність як важливий «опорний» інститут (фундамент) набуття правового статусу фізичною або юридичною особою може бути включена до складу правового статусу.

Правовий статус громадянина, іноземця чи особи без громадянства безпосередньо виражає його правосуб'єктність, котру, як записано в Загальній декларації прав людини ООН, зобов'язані визнавати всі держави. Він містить у собі основні невідчужувані права людини, як правило, закріплені в конституції демократичної держави (див. про правосуб'єктність у главі 18 «Правовідносини. Юридичні факти»).

Юридична відповідальність також є елементом правового  статусу, що особливо виявляється при  аналізі спеціального статусу посадової  особи. Вторинність юридичної відповідальності стосовно суб'єктивного юридичного обов'язку не виключає необхідності розглядати її як структурний елемент правового  статусу.

Структура правового статусу  особи може бути представлена у вигляді  таких елементів:

- правосуб'єктність;

- права;

- свободи;

- обов'язки;

- відповідальність (має вторинний  характер — реалізується в  результаті вчиненого правопорушення  або в зв'язку з невиконанням  компетенції чи перевищенням  її обсягу. В останньому разі  йдеться про правовий статус  посадової особи).

Правовий статус мають  будь-яка особа, відокремлені групи  осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому — громадянське суспільство (народ) (див. § «Правовий  статус народу (громадянського суспільства)».

Види правових статусів особи:

загальний

спеціальний

індивідуальний

Загальний

- статус особи як громадянина  держави закріплений у конституції  і конституційних законах. Він  є загальним, узагальненим і  однаковим для всіх незалежно  від національності, релігійних  переконань, соціального стану; характеризується  стабільністю і визначеністю; передбачає  рівність прав і обов'язків  громадян, рівність їх перед законом;  є засадничим для всіх інших;  є основою для набуття конкретних  суб'єктивних прав, покладення обов'язків  і несення відповідальності

Спеціальний

- статус особи як представника  тієї чи іншої соціальної групи,  відокремленої за певним юридико-значущим  началом (родом діяльності, віком  та ін.), який наділений відповідно  до законів та інших нормативних  актів спеціальними, додатковими,  правами і обов'язками, обумовлений  особливостями становища особи  і потребами її функціональної  спеціальної активності (студент,  пенсіонер, військовослужбовець,  посадова особа та ін.); є загальним  для певного кола осіб. Спеціальний  статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста)  загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер

Індивідуальний

- статус особи як індивідуума,  який становить персоніфіковані  права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях  і особливостях (стать, вік, родинний  стан, стан здоров'я, релігійні  переконання тощо), відрізняється  рухливістю: змінюється відповідно  до тих змін, що відбуваються  в житті людини

Виходить свого роду «мотрійка», яка складається із трьох видів  статусів у одного суб'єкта права. Вони нашаровуються один на одного і на практиці нероздільні. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян — один, спеціальних статусів (різноманітних) — багато, індивідуальних -стільки, скільки осіб проживає в державі.

Правове становище конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального, спеціального та індивідуального  статусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій.

Слід зазначити, що спеціальні статуси, які конкретизують загальний  правовий статус на рівні окремих  соціальних груп, відрізняються різноманітнішою  галузевою гамою, ніж загальний  статус, який визначається конституцією.

Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуальне-правові  статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).

Відмежування спеціального статусу однієї особи від усіх інших осіб здійснюється у площині  її правосуб'єктності, головним чином  дієздатності, оскільки правоздатність є однаковою і рівною для всіх. Так, право на заняття підприємницькою  діяльністю і на створення акціонерного товариства — елемент правоздатності кожного, однак реалізувати його може лише особа, яка належить до соціальної групи підприємців. Тут виявляється  специфічна дієздатність, яка може бути як внутрішньогалузевою (у такому разі вона виступає особливим видом  галузевої дієздатності), так і  міжгалузевою. Вона впливає на співвідношення спеціального статусу з галуззю  права, тому що служить визначальною передумовою його виникнення.

Види правових статусів особи за суб'єктами:

•  статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним  громадянством, біженців, українських  громадян, що перебувають за кордоном;

•  статус службових і  посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);

•  статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних  об'єктах, секретних виробництввх) та ін.

 

1.2 Поняття і елементи цивільної правоздатності та дієздатності

Як ми вже зазначали  для того, щоб брати участь у  цивільних правовідносинах, фізична  особа повинна бути наділена цивільною  правосуб'єктністю.

Цивільна правоздатність, як здатність мати цивільні права та цивільні обов'язки, визнається за всіма фізичними особами з моменту народження. Однак у випадках, що прямо передбачені в законі, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2 ст. 25 ЦК). Наприклад, майновий інтерес зачатої, але ще не народженої дитини охороняється шляхом закріплення за нею можливості у разі живонародженості бути визнаною суб'єктом спадкових правовідносин. Окрім цього, у випадках, що прямо встановлено законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Наприклад, особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин лише по досягненні повноліття (ст. 290 ЦК). Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов'язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.

Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб'єктивних цивільних  прав та виконання цивільних обов'язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб'єктивним цивільним  правом. Однак від інших суб'єктивних цивільних прав вона відрізняється:

• специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права  та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння. І лише реалізувавши правоздатність, особа може набути відповідних суб'єктивних цивільних прав та обов'язків;

• специфічним обсягом, який полягає у тому, що всі фізичні  особи є рівними у здатності  мати цивільні права та обов'язки. Перелік  цивільних прав та обов'язків, які  може мати фізична особа, є доволі широким і може містити всі  особисті немайнові та майнові права  і обов'язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами. Проте  в окремих випадках цивільну правоздатність може бути обмежено законом. Її обмеження  іншими способами, наприклад, правочином, правовим актом Президента України, органу державної влади, органу влади  АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових  осіб, є незаконним (ст. 27 ЦК);

• специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити  кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які, вона може задовольнити свої інтереси та досягти  мети;

• наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачу іншій особі.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями  набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також  здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК).

Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є  суб'єктивним цивільним правом, яке  перебуває в тісному зв'язку з  особою носія. Зміст цього суб'єктивного цивільного права фізичних осіб передбачає такі повноваження:

1) здатність фізичної особи  своїми діями набувати цивільних  прав та створювати для себе  цивільні обов'язки;

2) здатність самостійно  здійснювати цивільні права та  виконувати обов'язки;

3) здатність нести відповідальність  за невиконання цивільних обов'язків.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи передбачено ЦК України  і може бути обмежено лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма  фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Закон визначає кілька різновидів дієздатності:

• повна дієздатність;

• дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх);

• дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повна цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи  своїми діями набувати та здійснювати  весь спектр передбачених законом цивільних  прав та створювати для себе та виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто  реалізовувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватись фізичною особою та надаватись їй.

Набуття має місце у  разі, якщо повна дієздатність фізичної особи виникає в неї незалежно  від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:

1) досягнення фізичною  особою віку 18 років (повноліття) (ч. 1 ст. 34 ЦК);

2) реєстрація шлюбу фізичної  особи, яка не досягла повноліття. При цьому, в разі припинення  шлюбу до досягнення фізичною  особою повноліття, а також у  разі визнання шлюбу недійсним  з підстав, не пов'язаних з  протиправною поведінкою неповнолітньої  особи, набута нею повна цивільна  дієздатність зберігається (ч. 2 ст. 34 ЦК).

Надання має місце у  разі, якщо виникнення повної дієздатності фізичної особи залежить від її волі та проводиться у спеціальному порядку. Повна дієздатність надається:

1) фізичній особі, яка  досягла 16 років і працює за  трудовим договором;

2) неповнолітній особі,  яка записана матір'ю або батьком  дитини;

3) фізичній особі, яка  досягла 16 років і бажає займатися  підприємницькою діяльністю. В цьому  разі повна дієздатність надається  з моменту реєстрації неповнолітньої  фізичної особи як підприємця.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі, якщо такої згоди немає, повну цивільну дієздатність може бути надано за рішенням суду. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК України та є достатньо широким, однак не таким, як це за повної цивільної  дієздатності. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно (у випадках, що передбачені законом), або за згодою батьків (усиновителя, піклувальника).

Самостійно вони вправі:

• вчиняти дрібні побутові правочини. При цьому, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє  побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному  розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;