Загальна характеристика основних галузей права України

 Значні зміни у соціально-економічному  розвитку суспільства, перехід  України до ринкової економіки  та сучасних світових норм  і стандартів, зокрема у житловій  галузі, обумовило необхідність  прийняття нового Житлового кодексу.  З огляду на це Кабінетом  Міністрів України розроблений  та в червні 2003 р. внесений на  розгляд Верховної Ради України  проект нового Житлового кодексу.

 Згідно з проектом  нового Житлового кодексу за  формою власності житловий фонд  поділяється на приватний, державний,  комунальний та житлові будинки,  інші жилі приміщення, які перебувають  у суб’єктів різних форм власності.  За призначенням житловий фонд  поділяється на: житловий фонд загального призначення (сукупність житла всіх форм власності, за винятком житлових фондів соціального та спеціального призначення); житловий фонд соціального призначення (житло, яке надається громадянам, що потребують соціального захисту і поліпшення житлових умов, і може бути розміщене у житлових будинках незалежно від форми власності (за згодою власника); житловий фонд спеціального призначення (житло, яке надається у користування працівникам підприємств, установ та організацій (службове житло, житло, розташоване у військових містечках, гуртожитки, будинки-інтернати тощо) на відповідний строк або за певних умов, визначених договором. До фонду спеціального призначення також належить житло для тимчасового проживання переселених громадян (маневровий житловий фонд) та житло для безпритульних і вимушених переселенців (готелі-притулки).

На жаль, розроблений Кодекс містить низку суттєвих недоліків, у зв’язку з чим його знято  з розгляду Верховною Радою України 5 лютого 2004 року.

 

 Оскільки в Україні  темпи житлового будівництва  та обсяги коштів, що спрямовуються  у будівництво житла з бюджетів  усіх рівнів не забезпечують  вирішення житлової проблеми, передусім  для громадян, які потребують соціального захисту, у 2004 році Держбудом України розроблено та внесено на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про державне фінансування та цільове довгострокове кредитування будівництва житла». Зазначений Закон спрямований на реалізацію ст. 47 Конституції України щодо забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і визначає правові засади фінансування та цільового довгострокового кредитування будівництва так званого соціального житла. У проекті Закону визначаються відповідні механізми кредитування будівництва (придбання) житла молодим сім’ям, одиноким молодим громадянам, молодим вченим, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членам їх сімей та деяким інших категоріям населення.

 

Кримінальне право України

 

Кримінальне право як галузь права — це система юридичних  норм, встановлених вищим органом  законодавчої влади, що визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, котрі встановлюють, які суспільно  небезпечні діяння є злочинами та які покарання можуть бути застосовані  до осіб, що їх вчинили.

Звідси випливає, що предметом  кримінального права є злочин і покарання.

До основних завдань кримінального  права належать: правове забезпечення охорони певних суспільних відносин і соціальних благ; запобігання злочинам.

Як правило, принципи кримінального  права класифікуються на: а) загальноправові, властиві всім галузям права; б) спеціальні (галузеві), властиві тільки кримінальному праву.

До загальноправових принципів  належать: верховенство права, законність, гуманізм, рівність громадян перед  законом, справедливість і т. п.

Серед спеціальних принципів  необхідно насамперед виокремити такі: особистий характер відповідальності, відповідальність тільки за наявності  вини (цей постулат закріплений у  ст. 62 Конституції України), принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип економії кримінальної репресії та ін.

Джерела кримінального права  — це система внутрішніх національних кримінальних законів і міжнародних  правових актів, що містять норми  кримінального права.

Джерелом, що містить норми  прямої дії, є Конституція України. Всі кримінально-правові норми  повинні їй відповідати. Якщо ж кримінально-правова  норма суперечить Конституції, то вона не має юридичної сили.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є  Кримінальний кодекс України, який прийнятий 05.04.01 і набрав чинності з 01.09.01. Він  являє собою систематизований законодавчий акт, що складається із Загальної  та Особливої частин.

У Загальній частині визначені  всі базові інститути і поняття, що застосовуються до всіх приписів Особливої  частини Кодексу. Ці норми визначають: цілі Кримінального кодексу; поняття  злочину; форми вини, стадії вчинення злочину; види покарань; погашення і  зняття судимості і т. п. В Особливій  частині визначається кримінальна  відповідальність за окремі конкретні  злочини. Норми Загальної частини  можуть бути зрозумілі лише на базі Особливої частини. Загальна й Особлива частини — це дві тісно пов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі підсистеми.

З прийняттям Закону України  «Про дію міжнародних договорів  на території України» від 10.12.91 статусу  джерел кримінального права набули укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного  законодавства.

У ч. 1 ст. 2 КК України дається таке визначення злочину: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину». Таким чином, наведене поняття злочину містить вказівку на п’ять обов’язкових його ознак: 1) злочином є тільки діяння (дія або бездіяльність); 2) ця дія може бути вчинена суб’єктом злочину; 3) вона повинна бути винною; 4) зазначена дія має бути суспільно небезпечною; 5) відповідна дія повинна бути передбачена чинним КК.

Кримінальна відповідальність — це правова оцінка державою в  особі уповноважених органів  злочинного діяння.

Цей вид відповідальності передбачає, з одного боку, обов’язки  особи нести відповідальність за свої дії перед державою (суб’єктивна  сторона відповідальності), з іншого, — претерплювання такою особою певних обмежень за вчинене (об’єктивна, зовнішня сторона відповідальності).

У ч. 1 ст. 50 Кримінального кодексу України говориться: «Покарання є примусовим заходом, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого».

Таким чином, основними ознаками покарання є те, що:

1. покарання — це насамперед захід державного примусу;
2. покарання — це міра, що призначається лише за злочин;
3. покарання застосовується лише за вироком суду (ст. 2 КК);
4. покарання — це кара за злочин, який учинила особа.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Залежно від галузі права  розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні,сімейні, житлові та інші правові норми. Але на сучасному етапі розвитку України, як правової держави, не існує належного механізму дотримання і виконання цих правових норм. Держава потребує в розробці нових та вдосконалення старих правових документів.

Формування демократичної  правової держави в Україні повинно  передбачати розширення сфери та вдосконалення діяльності правотворчих органів, рішуче підвищення ролі законодавчих актів, що регулюють найважливіші сфери  суспільних відносин, кардинальний перегляд, кодифікацію та систематизацію законодавства. Ця закономірність розвитку національного  права України охоплює всі галузі права, численні норми яких на сьогодні містяться в розрізнених підзаконних актах.

 

 

Список джерел, що використовувалися

 

1. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К.: Український центр правничих студії 1999. — 376 с.
2. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с.
3. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. -  Київ: Юрінком Інтер – 2006
4. Правознавство: Підручник / В. Ф. Опришко,  Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. — К.: КНЕУ, 2003. — 767 с.
5. Журнал «Юридичний журнал» №3/2004 Видавнича організація «Юстініан»
6. http://urist.com.ua