Загальна характеристика основних галузей права України

Отже, адміністративне право  є окремою галуззю права, що складає  систему правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини  управлінського характеру в сфері  державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Джерела адміністративного  права — це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших  нормативних актах державних  органів.

Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає й різні джерела  адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а  також затверджені зазначеними  органами положення, статути, нормативно-правові  документи, що регулюють управлінську діяльність.

Залежно від територіального  устрою держави джерела поділяються  на державні, обласні, міські, районні.

Джерела адміністративного  права, що базуються на нормах Конституції  України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчими за ієрархією  органами виконавчої влади.

Отже, джерелом адміністративного  права виступає нормативний акт  органу державної влади або управління, який містить адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.

Адміністративно-правова  норма — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється та охороняється державою і покликане регулювати суспільні відносин, що виникають  і розвиваються в сфері державного управління.

Адміністративно-правові  норми виступають необхідним і досить важливим організаційно-правовим інструментом держави, оскільки вони забезпечують чіткий, об’єктивно правильний та ефективний процес управління, впорядкованість усіх його ланок, подальше вдосконалення виконавчої діяльності. Зокрема, за допомогою норм адміністративного права визначаються межі належної поведінки державних органів, їх посадових осіб, фізичних осіб, недержавних господарських і соціально-культурних об’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різних рівнів та фізичних осіб, їх відповідні повноваження, а також гарантії реалізації прав та дотримання обов’язків.

Адміністративно-правові  відносини — це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, що закріплені та забезпечені  відповідними адміністративно-правовими нормами.

До суб’єктів адміністративного  права необхідно віднести учасників  правових відносин, які виступають носіями суб’єктивних прав і обов’язків адміністративно-правового характеру. З теорії права відомо, що суб’єкти (як учасники правових відносин взагалі, так і адміністративних відносин зокрема), мають володіти правосуб’єктністю. В адміністративному праві правосуб’єктність є складним явищем і своїм змістом охоплює адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність суб’єкта.

Фінансове право України

Фінансове право України  являє собою галузь права, норми  якої регулюють суспільні відносини  в сфері мобілізації, розподілу  і використання централізованих  і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання  завдань і функцій держави.

Предметом фінансового права  є суспільні відносини, що виникають  у процесі фінансової діяльності держави — відносини з приводу  мобілізації і використання централізованих  і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.

Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято вважати такі: відносини виникають  у сфері фінансової діяльності держави  у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів; в цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

До централізованих фондів коштів належать державний бюджет і  місцеві бюджети.

До децентралізованих  фондів коштів належать фонди галузей  народного господарства, підприємств  та організацій усіх форм власності, які утворюють фонди за рахунок  власного прибутку.

Фінансовий контроль визначають як цілеспрямовану діяльність законодавчого  і виконавчих органів публічної  влади і недержавних організацій, спрямовану на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і  використання коштів централізованих  і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин.

Фінансовий контроль в  Україні здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а  також недержавними спеціалізованими організаціями. Особлива роль у здійсненні державного фінансового контролю належить спеціалізованим органам державної  виконавчої влади з управління фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Серед них — Міністерство фінансів України, в системі якого є спеціальний орган державної виконавчої влади (Державне казначейство України), Державна контрольно-ревізійна служба в Україні та Державна податкова служба в Україні.

Цивільне право України

Цивільне право — це одна з провідних галузей національного  права України, яка регулює певну  групу правових відносин за участю фізичних та юридичних осіб і держави  в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом та методом правового  регулювання.

Предмет цивільного права  складають правові відносини, які  регулюються цивільно-правовими  нормами. Зокрема, це майнові відносини  та особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є  правові відносини, які пов’язані  з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядження  майном. При цьому вони зумовлені  використанням товарно-грошової форми. До майнових відносин, що засновані  на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони  іншій, а також до податкових, бюджетних  відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено  законом.

Особисті немайнові відносини  індивідуалізують особу, оскільки виникають  у зв’язку із здійсненням нею  своїх особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я та авторство), які поділяються на дві групи: особисті права, пов’язані з майновими (наприклад, права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва тощо); особисті права, не пов’язані з майновими (наприклад, права особи на честь, гідність, ім’я, листування тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридично рівні між собою, автономні  та незалежні одна від одної, що є  однією з характерних рис цивільно-правового  методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи, а також держава  Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави  та інші суб’єкти публічного права.

Цивільно-правовий метод  характеризується такими ознаками: юридичною  рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством; особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд); наявністю майнової відповідальності сторін.

Таким чином, цивільне право  як галузь права являє собою сукупність норм права, що регулюють майнові  і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві  між фізичними та юридичними особами  й іншими соціальними утвореннями  на засадах юридичної рівності сторін.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний  кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які видаються відповідно до Конституції України та зазначеного Кодексу. Зокрема, на регулювання та розвиток цивільно-правових відносин спрямовані Закон «Про власність» від 07.02.91, Закон «Про підприємства в Україні» від 27.03.91, Закон «Про підприємництво» від 07.02.91, Закон «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 та ін.

Серед інших нормативних  актів, які містять цивільно-правові  норми, є укази Президента України (наприклад, Указ «Про тимчасове положення  про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських  пропозицій в Україні» від 18.09.92), постанови  та розпорядження Уряду України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів  України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18.11.94 № 784), а також положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються міністерствами і відомствами України.

Цивільний кодекс України  є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою  єдиний законодавчий акт, в якому  систематизовано цивільно-правові  норми.

Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідна наявність  цивільної правосуб’єктності, тобто  їх правоздатності та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається  здатність особи мати цивільні права  і нести цивільні обов’язки. Правоздатність у громадянина України виникає  у момент його народження і припиняється з його смертю (або визнання громадянина  померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які повинні  бути рівними перед законом. Цивільна правоздатність закріплюється в  цивільному законодавстві як рівна  для всіх і для кожного незалежно  від походження, соціального і  майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений  цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Цивільна дієздатність —  це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних  прав і самостійно їх здійснювати, а  також здатність своїми діями  створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати  у разі їх невиконання. Обсяг цивільної  дієздатності залежить від віку та психічного здоров’я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: повна  дієздатність; неповна дієздатність; часткова дієздатність; обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєстрації шлюбу.

Неповну цивільну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років. Вони мають право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати  авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної  творчості, що охороняються законом; бути учасником та засновником юридичних  осіб, якщо це не заборонено законом  або установчими документами  юридичної особи. Крім того, неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. У разі заперечення того з батьків, з яким проживає дитина, правочин може бути здійснений з дозволу органів опіки та піклування.

Часткова цивільна дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними; здійснювати  особисті немайнові права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності  або інші результати своєї творчої  діяльності, що охороняються законом. Якщо кошти внесені на ім’я дитини іншими особами, ними мають право  розпоряджатися батьки або один з  них, що проживає з дитиною, або опікун. Малолітні не несуть цивільно-правової відповідальності за заподіяну ними шкоду.

Обмежена цивільна дієздатність визначається судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Крім того, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає  спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. При цьому обмежена цивільна дієздатність фізичної особи настає з моменту набуття чинності відповідним рішенням суду. Правовими наслідками зазначеного рішення є те, що над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування; вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, яка обмежена у дієздатності, за згодою піклувальника). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпорядженнями здійснюються піклувальником. У той же час піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, яка обмежена у дієздатності, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Крім того, особи, які обмежені у дієздатності, самостійно відповідають за невиконання нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що заподіяна ними іншій особі.