Загальні теорії про походження права

        Третій елемент — суб'єктивне право, тобто індивідуальні можливості, які виникли на підставі норм позитивного права і задовольняють інтереси й потреби суб'єкта.

        Відсутність  хоча б одного з перерахованих  елементів деформує право, і  воно втрачає властивість ефективного  регулятора суспільних відносин і поведінки людей.

         Право є основою мирного спільного життя людей. Право дає орієнтири належного поводження. В основі його лежить відома з давніх часів максима (принцип): "Чини так, щоб правило твоїх дій могло бути загальним правилом для всіх". 
2.2. Основні принципи права

        Серед важливих компонентів права важливе місце і значення мають принципи права.

        Принципи права — це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, вони виражають закономірності права, а з іншого — найбільш загальні норми, які діють у всій сфері правового регулювання і поширюються на всі суб'єкти. Ці норми або чітко сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законів.

        Принципи права виступають у якості своєрідної конструкції, на якій базуються і реалізуються не тільки окремі норми права, інститути і галузі права, а й уся система права. Вони служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності державних органів. Від ступеня їх дотримання в прямій залежності знаходиться рівень складності, стабільності й ефективності правової системи. Маючи загальнообов'язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності та взаємодії різних галузей і інститутів права, норм права і правових відносин, суб'єктивного й об'єктивного права.

        Принципи права є не тільки орієнтиром у формуванні права, а й керівними засадами при розв'язанні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у випадках наявності прогалин у законодавстві. Принципи права об'єктивно обумовлені економічним і соціально-політичним устроєм суспільства, який існує в тій чи іншій країні, соціальною природою держави і права, характером пануючого в країні політичного і державного режиму, основними принципами побудови і функціонування політичної системи того чи іншого суспільства.

        На мою думку, немає необхідності доводити, що принципи побудови і функціонування, скажімо, феодального права докорінно відрізняються від принципів побудови і функціонування рабовласницького чи іншого типу сучасного права. Власне, очевидною є різниця принципів таких, наприклад, сучасних правових систем, як романо-германська, яка охоплює країни, в яких юридична наука і практика склалася виключно на законах римського права, і система мусульманського права, яка склалася на підвалинах мусульманської релігії.

        Принципи права далеко не завжди  лежать на поверхні і носять  відкритий характер. Проте вони притаманні будь-якій правовій системі. Як правило, вони закріплюються або прямо в законодавчих актах (статтях, преамбулах, конституційних чи звичайних законах) або заповнюють собою зміст правових норм.

        У якості прикладу прямого закріплення принципів права в законодавстві можна послатися на проголошення принципу народовладдя в конституціях багатьох сучасних держав.

        Так, Конституція нашої держави  1996 року проголосила, що "носієм  суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування" (ст. 5). Конституція Китайської Народної Республіки 1982 року проголошує, що вся влада в країні «належить народу... народ відповідно до положень закону різними шляхами і в різних формах управляє державними, господарськими, культурними і суспільними справами» (ст. 2).

        Принцип народовладдя відкрито  проголошується і закріплюється  в конституціях і звичайних  законах багатьох інших країн (ст. З Конституції Російської Федерації, ст. 2 Конституції Чеської Республіки, ст. 2 Конституції Словацької Республіки тощо).

        Значення принципів права полягає  в тому, що вони у стислому  вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є «обличчям» права, вони:

• здійснюють узагальнене закріплення основ суспільного ладу;
• забезпечують єдине формулювання правових норм;
• забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.Залежно від характеру, типу і сфери розповсюдження принципи права поділяються нарізні групи.

        Так, залежно від типу правових систем вони класифікуються на принципи права, які властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціально змістовну сутність.

        Для рабовласницького типу права характерні:

•  тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями;
•  вплив релігії на формування права;
•  невизнання рабів суб'єктами права;
•  яскраво виражений класовий характер існуючого права;
•  охорона приватної власності і тяжкі покарання за замах на неї;
• відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді та ін.

        Феодальний тип права базувався на таких принципах:

• право привілеїв, що мало нерівний становий характер;
• право безконтрольного застосування сили з боку феодалів;
• партикуляризм, тобто роздробленість права;
• наявність канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу;
• жорстокість і широка можливість судової розправи та ін.

        Виділяються і принципи права, які притаманні перехідним правовим системам від одного типу до іншого. Вони полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в цих принципах права.

        Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у конкретних соціальних умовах конкретно визначеного періоду і характеризують право в різних аспектах його розуміння. Але головне те, що ці принципи відображають особливості тієї історичної епохи, обстановки та рівня розвитку суспільства, держави, в яких право виникає, змінюється, функціонує. По суті, це характеристика права за допомогою вищенаведених принципів через призму конкретно визначеного часу його існування.

        Залежно від свого характеру, принципи права поділяються на соціально-економічні, політичні, ідеологічні, релігійні, естетичні і спеціально-юридичні. Особливість останніх полягає втому, що вони, згідно з існуючою думкою, відповідають на питання, як відображається в праві його соціальна основа, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин¹.

        Очевидним є те, що спеціально-юридичні принципи — це ті самі його соціальні принципи, але переведені на мову права, юридичних конституцій, правових засобів їх забезпечення.

        До спеціально-юридичних принципів, як правило, відносять такі основні засади сучасних правових систем чи їх вихідні положення:

• Принцип загальнообов'язковості правових норм для всього населення країни і пріоритет цих норм над усіма іншими соціальними нормами.
• Принцип несуперечності правових норм, які складають діючу правову систему держави, і пріоритет закону над іншими нормативно-правовими актами.
• Принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між правовими нормами і правовими відносинами, між правом і його виконанням.
• Принцип поділу правової системи держави па самостійні галузі та інститути.
• Принцип соціальної свободи, виражений у системі суб'єктивних прав суб'єктів суспільних відносин, рівність перед законом і судом.
• Принцип законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи, зафіксованих у законі, пов'язаність нормами законодавства діяльності всіх посадових осіб державних органів. Зміст принципу законності полягає в тому, що, як записано в ст. 8 Конституції України, "в Україні визнається і діє принцип верховенства права".

        Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

        Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

• Принцип справедливості, який виражає загальносоціальну сутність права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками правових зв'язків, між особою і суспільством, громадянином і державою. Справедливість вимагає відповідності між діями та їх соціальними наслідками.
• Принцип юридичної відповідальності тільки за винну, протиправну поведінку.
• Принцип презумпції невинності особи (особа вважається невинною доти, доки її вину у вчиненні правопорушення не встановлено судом або іншими компетентними органами держави у визначеному законом порядку).
• Принцип неприпустимості зворотної дії законів. "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи..."(ст. 58 Конституції України).
• Принцип правосуддя виражає гарантованість захисту суб'єктивних прав у судовому порядку. В ч. 1 ст. 55 Конституції України зазначено: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. . ."
• Принцип рівності означає перш за все рівність усіх перед законом, тобто рівність прав та обов'язків. У ст. 24 Конституції України зазначено: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

        Не може бути привілеїв чи  обмежень за ознаками раси, кольору  шкіри, політичних, релігійних та  інших переконань, статі, етнічного  та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.        Окрім названих, принципи права поділяються на групи залежно від того, поширюються вони на всю систему права, на декілька галузей чи на окрему галузь права.

        Відповідно до цього критерію, принципи права, які поширюються на всю систему права і окреслюють її характер, зміст, найбільш важливі її риси, називають загальними принципами.

        Дати вичерпний перелік загальних принципів права неможливо, бо вони не завжди мають достатню чіткість і стабільність змісту.

Назвемо головні  з них:

• принцип поваги до прав людини;
• принцип свободи;
• принцип гуманізму;
• принцип справедливості;
• принцип рівності;
• принцип законності в процесі створення і реалізації правових норм;
• принцип демократизму;
• принцип єдності юридичних прав і обов'язків;
• загальна обов'язковість норм права з поєднанням переконання і примусу для забезпечення його виконання;
• відповідність права загальнолюдським цінностям;
• відкритість законів;
• логічність і несуперечливість норм права;
• принцип взаємної відповідальності держави і особи.

        Сьогодні принципи права розглядаються  насамперед у зв'язку із завданням  забезпечення прав людини.

        Поряд із загальними принципами в юридичній літературі виділяють також галузеві, міжгалузеві та принципи окремих інститутів права.

        Галузеві принципи притаманні конкретній галузі права (наприклад, рівність сторін у майнових відносинах у цивільному праві). Міжгалузеві принципи притаманні кільком спорідненим галузям права (наприклад, гласність судочинства у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві). На міжгалузеві принципи повністю накладаються і загальноправові принципи. В кожній окремо взятій галузі права вони набувають своєї специфіки.

        Принципи інститутів права — основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права. Наприклад, принцип не сприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони і захисту всіх форм власності.

        Серед основних принципів права виділяють правові презумпції і аксіоми.

        Правові аксіоми — це такі ідеї, положення, що сприймаються без доведення.

        Правові презумпції — це такі ідеї, що припускають їх істинність без доведення, іншими словами — це припущення. Серед них можна виділити такі:

• право існує в трьох формах: нормативні акти, правовідносини і правосвідомість;
• закон зворотної сили не має, якщо інше не встановлено законом;
• закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має;
• незнання закону не звільняє від відповідальності;
• презумпція невинуватості: ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до відповідальності інакше, як за вироком суду;
• ніхто не зобов'язаний сам себе звинувачувати;
• ніхто не може бути суддею у своїй справі;
• не може бути два покарання за одне й те саме правопорушення;
• закон хоч і суворий, але він закон;
• нема права без обов'язків, як і обов'язків без права;

— хай буде вислухана інша сторона при здійсненні правосуддя. Зрозуміло, що ці знання основних принципів, презумпції, аксіом дозволяють майбутнім юристам і всім громадянам краще орієнтуватися в чинному законодавстві і вирішувати справи, особливо коли потрібно застосовувати аналогічні права.