Теорія держави і права

1) загальнонаукові методи —також використовуються у всіх конкретних науках. Однак сфера їхнього застосування обмежується вирішенням певних пізнавальних завдань і не охоплює всіх стадій наукового пізнання;⁵

2) частнонаукові методи — застосовуються всіма науками, конкретизують загальний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка;

3) спеціальні методи — розроблені конкретними науками і використовуються для пізнання правових і державних явищ;

4)  спеціально-юридичні методи теорії держави і права розроблені цією наукою і нею насамперед використовуються. 
          У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбудови — політики, права, культури. Ідеалістична діалектика — це діалектика різних ідей, їх розвиток. 
           Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв’язок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адекватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або уповільнюють його. 
   До загальних законів діалектики належать: 
   — закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулюють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері комп’ютерних технологій викликало необхідність прийняття відповідних нормативно-правових актів); 
  — закон єдності й боротьби протилежностей (єдність і протилежність прав і обов’язків, централізація і децентралізація державної влади); 
  — закон заперечення заперечення (існування в державно-правовій системі як елементів старої системи, так і елементів нового устрою).

        Серед загальних  методів вивчення предмету «Теорії  держави і права» істотне місце  займають історичний і логічний методи.

        Історичний метод характеризується конкретно  — історичними, історико-емпіричними формами матеріалів; логічний метод —абстрактно-теоретичними формами. Історичний і логічний методи розглядають державу і право не просто в розвитку а в послідовной зміні одного історичного плану іншим, як правило більш прогресивним і досконалим.⁶ 
        Часткові методи наукового пізнання, що застосовуються всіма науками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загальний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний. 
        Системно-структурний метод обумовлений тим, що будь-яка система являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємодія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необхідність застосування цього методу в теорії держави і права продиктована саме системним характером цих явищ. Основними елементами держави є органи державної влади, а права — правові норми. 
          Системний і структурний методи нерозривно пов’язані між собою. Застосування системного методу надає можливість досліджувати державу і право як складні системні утворення, комплексно підійти до розгляду їх основних складових, які нерозривно пов’язані між собою. Застосування структурного методу надає можливість виявити стійкі взаємозв’язки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічними, культурними та іншими факторами). 
         Функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне призначення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опануванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхідність використання цього методу пов’язана з функціональним характером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації. 
         Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов’язкове для об’єктивного пізнання. Кількісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати. 
        Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне — простежити якісні зрушення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує історичних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об’єктивних результатів. 
         Порівняльний метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність об’єктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх історичну послідовність, взаємозв’язки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (пошук відмінностей). 
          Метод моделювання — це метод дослідження об’єктів на їх моделях; побудова і вивчення моделей предметів і явищ, що реально існують для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації управління ними. 
   З методом моделювання тісно пов’язаний експериментальний метод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Експеримент як одна з форм практики виконує функцію критерію істинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки опти-мізації управління суспільством. 
         Спеціальні методи розроблені певними суспільними і технічними науками і використовуються теорією держави і права. До нього відносяться психологічний, конкретно-соціологічний, статистичний методи. 
        Психологічний метод дає можливість вивчати правову свідомість (суб’єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування у людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання.  
       Конкретно-соціологічний метод застосовується в теорії держави і права з метою вивчення різних правових і державно-правових інститутів, результативності рішень, що ними ухвалюються, а також ефективності правового регулювання. Вчені, які користуються цим методом, застосовують ряд прийомів, таких, як спостереження, анкетування, інтерв’ювання, що сприяє наближенню теорії до реального життя суспільства. 
     Статистичний метод полягає в дослідженні кількісних змін у державно-правовому житті та в обробці результатів відповідних спостережень для наукових і практичних цілей. Статистичний облік (наприклад, кількість правопорушень у різні роки, кількість звернень громадян до адміністративних органів) дозволяє виявити певні тенденції в розвитку тих чи інших державно-правових явищ. Особливістю цього методу є масовість статистичних спостережень. Він застосовується при вивченні державно-правових явищ, які відрізняються повторністю. 
         Крім спеціальних методів, які розроблені суспільними науками, теорія держави і права користується методами технічних наук — кібернетичними, математичними тощо. 
         До спеціально-юридичних методів теорії держави і права відносяться: формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; метод державно-правового моделювання; та інші. 
          Застосування формально-юридичного методу пояснюється тим, що, крім внутрішньої сутності, всі державно-правові явища мають своє зовнішнє вираження, свою форму. Цей метод дозволяє простежити взаємозв’язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів. Він застосовується при аналізі форм держави, визначенні й юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з’ясування їх суті, змісту та волі законодавця, вираженої в них. Таким чином, формально-юридичний метод випливає із самої природи держави і права, дозволяє досліджувати зв’язки між внутрішньою суттю і зовнішньою формою її вираження. 
         Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-наукового порівняльного методу і заснований на зіставленні різних державних і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зіставленні елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні з елементами інших систем; зіставленні основних правових систем сучасності; вивченні законодавства, що діє в різних державах; порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законодавства.⁷ Адже переваги і недоліки державно-правової системи однієї країни не можна встановити без порівняння з іншими країнами. 
          Метод державно-правового моделювання є логічним продовженням частково-наукового методу моделювання. Він дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об’єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення державно-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії держави і права, процесів правового регулювання. Цей метод застосовується, наприклад, у процесі законотворчості, коли в уяві формується механізм впливу закону на конкретні суспільні відносини. 
           Серед інших спеціально-юридичних методів можна назвати й такі, як метод судової статистики, державно-правового експерименту, вироблення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та інші. 
         Методи юридичної науки не є чимось сталим і незмінним, їм притаманний динамізм. У міру розвитку науки вони безперервно вдосконалюються, розвиваються, з’являються нові методи, раніше не відомі в юриспруденції (наприклад, у зв’язку з розвитком комп’ютерних технологій все частіше застосовуються кібернетичні методи, методи комп’ютерної обробки правової інформації, створюються електронні бази даних чинного законодавства). І тому вищевикладені методи, це не всі методи які використовує наука теорія держави і права. Існує ще багато інших методів.

         Усі названі  методи безумовно необхідня для  проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового  дослідження; кожен з них може  знадобитися на якомусь етапі  – тому навіть з цієї причини  методологія мусть бути множинною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

        Теорія держави і права — фундаментальна галузь юриспруденції і навчальна дисципліна, що вивчає державу і право.

        Теорія держави і права — це загальнотеоретична юридична наука, що включає систему методологічних юридичних знань про державно-правову дійсність, які відображаються у свідомості людини і досліджуються в процесі виникнення, розвитку, функціонування, призначення та розгляду державно-правових явищ.

         Наукове дослідження в теорії держави і права ведеться не по окремо взятій країні і не за якусь одну історичну епоху, а з орієнтацією на найбільш розвинені зараз форми прав і державності.

        Теорія держави і права є переважно українською (раніше — радянською наукою), в багатьох країнах континентальної Європи дисципліни, предметом дослідження яких є право і держава, викладаються окремо. Теорія держави і права – система наукових знань про об’єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

        Теорія держави і права має свій предмет і метод. Предмет науки – це коло питань, які вона вивчає (відповідає на питання «Що?»). Метод науки – це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»).

        Отже, проаналізувавши вищесказане, можна зробити висновок, що теорія держави і права займає чільне місце, як серед суспільних наук, так і серед юридичних наук. У значній мірі можна навіть говорити про те, що від рівня розвитку теорії держави і права в цілому, в тому числі і рівня розвитку методів і методології теорії, залежить рівень розвитку юриспруденції. 
Методологія теорії держави і права дозволяє вивчати право, державу, політику як комплексний процес, виявляти на загальному тлі розвитку ті чи інші прояви, простежити їхні причинно-наслідкові зв'язки, зробити прогноз на майбутнє. 
         Пошук нових дослідницьких засобів, нових методів, забезпечує приріст теоретичних знань, поглиблення уявлень про властиві предмету закономірності. 
         Передова методологія — це різкий прогрес науки, відстала методологія — це застій у науці. Розвиток методології, її використання, знаходяться в залежності від предмета і завдань дослідження.

         Отже, теорія держави і права вивчає активні процеси розбудови держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

         Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення. Тобто предметом теорії держави і права є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їхніх окремих елементів, а також органічно пов'язані з ними інші соціальні явища і процеси.

         Методологія  науки — 1) це система підходів і методів, способів наукового дослідження; 2) вчення про їхнє використання при дослідженні певних явищ об'єктивної дійсності. Методи, які застосовуються у теорії держави і права, можна поділити на загальнонаукові методи, частнонаукові, спеціальні, спеціально-юридичні методи.

      До загальних методів належать, наприклад, історичний і логічний методи. До часткових методів наукового пізнання належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний. До спеціальні методів відносяться психологічний, конкретно-соціологічний, статистичний методи. До спеціально-юридичних методів теорії держави і права відносяться: формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; метод державно-правового моделювання; та інші методи.

        Тому, в наш  час теорія держави і права  стає більш демократичною, як у попередні роки, відкритою для сприйняття і класичного наслідування минулого і новітніх ідей. Вона приділяє все більше уваги духовним і матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент для навчання та практичної діяльності майбутнього юриста.

         Гарантом  такої позиції теорії держави  і права є в майбутньому  високостабільне суспільство з високою правовою свідомістю і правовою культурою, кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та положень правової науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

Наукова література

 

1. Алексєєв С.С. Теорія права.  – М.: Видавництво БЕК, 1994. – 220 с.

2. Алексєєв С.С. Право. Азбука. Теорія. Філософія. Досвід комплексного  дослідження. – М.: Видавнича група НОРМА – ИНФРА – М. 1998. – 823 с.

3. Алексєєв С.С. Право – інстітуційне  соціальне утворення. Питання  Теорії держави і права. –  М.: Саратов, 1983. – 483 с.

4. Байтін М.І. Держава і політична  влада. – М.: Саратов, 1972. – 322 с.

5. Бандурк О.М. та Греченко  В.А. Влада в Україні на зламі  третього тисячоліття: Монографія. – Харків: Ун-ту внутр. справ, 2000. – 304 с. 
6. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.: НМК ВО, 2000. – 430 с. 
7. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 475 с. 
8. Дзюбко І.С., Левківській К.М., Андрущенко В.П. та ін. Політологія. – К.: Вища шк., 2001. – 366с.

9. Жеругов Р.Т. Теорія держави  і права. –  М.: Нальчик, 1995. –  405 с.

10. Катаєва Н. А.  та Лазарєв  В. В. Теорія права і держави.  –  К.: Уфа, 1994. – 526 с. 
11. Керімов Д.А., В.С. Нерсесянца, Філософія права. – К.: Думка, 1990. – 171с.

12. Комаров С.А. Загальна теорія  держави і права. М.: «ПРОСПЕКТ», 1995. – 487 с.

13. Корельский В. М.  і  В.  Д. Перевалова. Теорія держави  і права: Підручник для вузів  – 2 вид., Зм. і доп. – М.: Видавництво  НОРМА (Видавнича група НОРМА-ИНФРА  М), 2002. – 616 с.

14. Копєйчіков В. В. Загальна  теорія держави І права . –  К.: Юрінком Інтер, 2000. – 259 с.

15. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Є. Історія держави  і права України. – К.: Львів, 1996. – 340с.

16. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА М, 1999. – 552 с.

17. Марченко М.М.  Проблеми теорії  держави і права. Навчальний  посібник. – М.: «ПРОСПЕКТ», 1999. –  504 с.

18. Матузова Н.І.  й Малько А.  В. Теорія держави і права:  Курс лекцій – М., 1997 р. –  425 с.

19. Рабинович П.М. Основи загальної  Теорії держави та права. –  К. 1994. Рудич Ф. Політологія. Курс лекцій. – К., 2000. – 472 с. 
20. Сіренко В.Ф. Інтереси – влада – управління. – К.: НМК ВО, 1991. – 170 с. 
26. Скакун О.Ф. Теорія держави І права. – Харків: Консум, 2010. – 386 с.

21. Спіридонов Л. И. Теорія  держави і права. М.: Видавництво  НОРМА, 1999. – 517 с. 
22. Хропанюк В. Н. Теорія держави і права. М., 1995. – 348 с.

23. Черданцев А.Ф. Теорія держави  і права: Підручник для вузів.  – М.: Юрайт, 2000. – 432 с.

24. Шаповал В. Вищі органи Сучасної  держави. Порівняльний аналіз. –  К.: Програма Л, 2006 – 255 с.

¹ В.В.Лазарев   Загальна теорія права і держави. - М., 1996 ,С.23

² Козюбра Н.І.  Поняття і структура методології юридичної науки / / Методологічні проблеми юридичної науки. - К., 1990. С.14.

³ Р а б і н о в и ч П.М. Основи загальної теорії права та держави – К.: Атіка:2001. - С.47

⁴ Загальна теорія права. Під.ред. Пігоптіна А.С. М., 1996, С.17

⁵ Загальна теорія права. Под.ред. Пігоптіна А.С. М., 1996, С.17-25

⁶ Теорія держави і права. Під ред. Мазутова Н.І., Малько А.В., М, 2000, С.26

⁷ Загальна теорія права і держави під ред. Лазарева В.В., М., 1996,С.33-34