Теорія держави і права

6) прогностична — полягає у передбаченні розвитку державно-правових явищ, тих змін, які з ними відбудуться в майбутньому;

7) практико-прикладна — функція, з допомогою якої формулюються рекомендації, пропозиції щодо удосконалення, розвитку певних державно-правових інститутів;

8) методологічна — полягає у використанні положень юридичної науки, вже відкритих нею знань та законів як методологічної основи, фундаменту для здобуття нових знань чи вдосконалення вже добутих (як в юриспруденції, так і в інших науках);

9) ідеологічно-виховна — полягає у цілеспрямованому впливі юридичної науки передусім на правову, а також моральну, політичну свідомість людей, підвищення їх правової культури та зміцнення у суспільній свідомості авторитету права як основного регулятора поведінки.

        Методологія сучасної юридичної науки є дуже складним і багатоплановим явищем. Найпоширенішим є розуміння методології юридичної науки як системи теоретичних принципів, логічних прийомів, спеціальних методів і засобів пізнання державно-правових явищ. Рабінович визначає методологію юридичної науки як: а) систему підходів і методів, способів наукового дослідження, а також як б) вчення (теорію) про їх використання в процесі дослідження державно-правових явищ. Аналогічне визначення методології юридичної науки дає і Н.І.Козюбра. Отже, методологію юридичної науки слід розглядати двояко:

1) як систему певних її елементів, тобто з позицій її внутрішньої будови, зумовленої предметом юридичної науки і пристосованої до нього. В цьому розумінні методологія як система є впорядкованою сукупністю, комплексом пізнавальних та дослідницьких засобів – певних теоретичних принципів та підходів, методів та способів пізнання і дослідження державно-правових явищ;

2) як елемент іншої системи, інакше кажучи, надсистеми, якою є юридична

наука. Тут методологію треба  розглядати як сукупність знань, учення (теорію) про пізнавальні та дослідницькі засоби юридичної науки та їх застосування. В такому розумінні методологія є складником юридичної науки, що належить до її теоретичної частини. Як зазначає Н.І. Козюбра, «таке вчення не є якоюсь відособленою, локалізованою науковою дисципліною, воно внутрішньо іманентне всій юридичній науці і є невід’ємною частиною її теорії».²

         Метод юридичної науки — це специфічний спосіб наукового дослідження явищ та фактів державно-правової дійсності.

        Усі методи юридичної науки можна певним чином класифікувати, поділити на окремі групи. Такі групи методів юридичної науки різними авторами трактуються неоднаково. Так В.М.Сирих виділяє такі їх види: метод матеріалістичної діалектики, загальні прийоми, спеціальні методи і окремо-правові. Часто методи ділять за сферою їх застосування на загальний, діалектико-матеріалістичний метод; методи, загальні для наук, але спеціальні щодо загального; окремо-правові методи. Вдалою, є класифікація методів, запропонована Рабіновичем: філософсько-світоглядні підходи, загальнонаукові, групові та спеціальні методи.³

         Значення юридичної науки розкривається через її завдання та зв’язок з

практикою державно-правового життя.

        Одним із першочергових завдань юридичної науки, найголовнішим за своєю значущістю, є розробка проблем системи законодавства, її розвитку. Це пояснюється підвищенням ролі правового регулювання суспільних відносин, яке своєю чергою передбачає необхідність постійного вдосконалення законодавства. У зв’язку з цим галузеві, комплексні юридичні науки, поряд з участю у вирішенні теоретичних питань системності законодавства, перевірки і розвитку вироблених правових конструкцій, покликані підготувати конкретні рекомендації щодо побудови системи законодавства кожної окремої галузі.

 

 

 

 

 

 

2. ПРЕДМЕТ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

 

         Будь-яка теорія, тобто система ідей, понять, суджень, набуває статусу науки, коли піднімається до вироблення узагальнених і достовірних об’єктивних знань про певні процеси та явища дійсності, пропонує систему способів, прийомів (механізм) використання цих знань у суспільній практиці. 
Теорія держави і права як наука має на меті отримання, оновлення і поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, прагне пізнати стійкі, глибинні зв’язки державно-правового життя, що визначають її історичний рух. 
          Кожна наука має свій об’єкт і предмет дослідження, які тісно співвідносяться, але повністю не збігаються. Поняття об’єкта ширше, ним охоплюються явища зовнішнього світу, на які поширюються пізнання і практичний вплив суб’єктів, людей. Предмет же — це той чи інший конкретний аспект об’єкта, досліджувані даною наукою; це — коло основних, найбільш суттєвих питань, які вона вивчає. Різноманіття об’єктів і особливо предметів пізнання, що відображає різні сторони і прояви дійсності, обумовлює наявність безлічі наук. 
         Теорія держави і права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення й функціонування держави і права. Вона, так би мовити, виділяє державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але тоді держава й право розвивається у взаємозв’язку з економікою, політикою, мораллю, культурою й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ, але й зростаючий вплив останніх на економіку, соціальне й духовне життя суспільства.

          Предметом  науки теорії держави і права  служать багатосторонні і складні взаємодії суспільства й держави, роль і місце держави і права в політичній системі суспільства. В її предмет входить суспільна, групова, індивідуальна, політична й правова свідомість.

         Єдиність предмету держави і права обумовлюється її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв’язані одне з одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:

теорію держави —державознавство;

теорію права — правознавство.

         У той же час різні самостійні юридичні науки, в тому числі і теорія держави і права, відрізняються один від одного своїм предметом, що обумовлює їх зміст, призначення, специфіку підходу кожної з них до вивчення одного і того ж об'єкта. 
         Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань.

      Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

1. Оскільки теорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

2. Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільство розвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо впливають на державу та право.

Теорія вивчає закономірності, що мають об'єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.

Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.

3. Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.

4. Окрім держави існує система органів та організацій що беруть участь у розробці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. І предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.

5. Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.

6. Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність.

7. Оскільки держава і право є динамічними явищами що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірності та перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство).

      Отже, теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук. Предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і право, основні закономірності їх виникнення і розвитку, їх сутність, призначення і функціонування в суспільстві, а також особливості політичної і правової свідомості і правового регулювання.

         Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права.

        Підсумовуючи викладене у цьому розділі можна дати наступне визначення:

       Предметом теорії держави і права є держава і право як специфічні суспільні явища, загальні закономірності їх виникнення, призначення і функціонування, їх сутність, типи, форми, функції, структура і механізм дії, взаємовідносини між собою та правовідносини з іншими суб’єктами суспільного життя, основні державно-правові категорії, спільні для всіх галузей юриспруденції, а також особливості державно-політичної і правової свідомості та правової культури. Фундаментальні проблеми, які покликана досліджувати теорія держави і права, мають величезне методологічне значення як для всієї юридичної науки, так і для правотворчої та правозастосовчої практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА  ПРАВА В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК

 

         Виходячи із змісту і значення загальної теорії держави і права в цілому, її слід охарактеризувати як науку методологічну, найбільш абстрактну, вступну, узагальнюючу, інтегративну, базову. Всі ці якості теорії держави і права дають підстави вважати її найбільш фундаментальною юридичною наукою, що й визначає її провідне місце в системі вчення про державу і право.

       Стан і значення теорії держави і права у системі юридичних наук визначається, перш за все, предметом її досліджень і функціями, які вона виконує. На відміну від галузевих юридичних наук, теорія держави і права, як вже зазначалося, вивчає не будь-яку галузь юриспруденції, або якийсь її напрям, або історію державно-правового життя, а загальні і специфічні закономірності розвитку держави і права у цілому, її дослідження не тільки поширюються на сучасну окрему, конкретну країну, в якій безпосередньо здійснюється дослідний процес, а й охоплюють вивчення держави і права різних країн, суспільно-економічних формацій, всіх галузей та напрямів державно-правової дійсності. Поряд із закономірностями їх розвитку вона визначає також основні ознаки та суттєві характерні риси.

         Аналіз співвідношення загальної теорії держави і права з іншими юридичними науками свідчить про їхній нерозривний зв’язок. Це питання є важливою частиною більш широкої проблеми, що має загальносуспільний характер, про співвідношення теорії і практики. Теорія держави і права не може існувати без спеціальних наук, які вивчають юридичну практику, без узагальнення їх матеріалів. Саме аналіз і узагальнення цих матеріалів являють собою базу для формування загальнотеоретичних висновків, в тому числі нових понять і закономірностей, а також для перевірки відсутності відставання від практики тих положень загальної теорії, які нею формулюються.

          З іншого боку, теоретичні поняття і закономірності, правильність яких підтверджена практикою, повинні ставати керівними теоретичними орієнтирами для спеціальних наук, сприйматися ними як аксіоматичні положення, що мають установчий характер. Якби не було загальної теорії держави і права, галузеві юридичні науки набули б суто емпіричного характеру і були б змушені обмежитися вирішенням вузького кола конкретних питань на базі аналізу і логічної обробки певної групи юридичних норм.

         Здійснюючи відбір матеріалів, що досліджуються різними юридичними науками, теорія держави і права виявляє як спільні, так і відмінні ознаки певних державно-правових явищ. Вона виносить за дужки узагальнені спільні ознаки цих явищ і формулює на цій основі загальнотеоретичні положення. Так, наприклад, кожна галузева юридична наука досліджує специфічні для неї правопорушення. Теорія держави і права відкидає ті з їхніх ознак, які є різними, і, спираючись на спільні для всіх галузей, формулює загальнотеоретичне поняття, а потім і вчення про правопорушення. Звісно, винесенням за дужки спільних рис окремих юридичних явищ завдання теорії держави і права не обмежуються. Для формулювання своїх загальнотеоретичних положень вона повинна використовувати й інші знання. При формулюванні якогось загальнотеоретичного поняття правопорушення треба спиратись і на вчення про свободу та її припустимі обмеження, на аналіз суспільної практики і на вчення про загальні ознаки права і законності.

        Теорія держави і права збагачується також внаслідок перенесення досвіду однієї з юридичних наук на інші науки. Так, детально розроблені в науці кримінального права положення про вину як передумову відповідальності були згодом перенесені в науку цивільного права, в якій тривалий час панувало твердження про достатність для цивільно-правової відповідальності нанесення матеріальної шкоди. Згодом на цій основі було побудоване загальнотеоретичне вчення про підстави юридичної відповідальності. Поняття юридичної особи було сформульоване наукою цивільного права, а потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробці загальнотеоретичного вчення про суб’єктів права.