Теорія держави і права

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………….…………………………………………2

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ  НАУКИ……………..…..5

2.ПРЕДМЕТ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА  ПРАВА……………………..………..…12

3.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА  В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК........16

4. МЕТОД ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА…………………………..……..…23

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...33

Список використаної літератури……………………………………………….36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

          Теорія  держави і права належить до  суспільних, гуманітарних наук. Об’єктом її вивчення є такі важливі і складні компоненти суспільства, як держава і право, державно-правові явища соціального життя. Однак вони являють собою об’єкт вивчення не тільки теорії держави і права, але й інших юридичних дисциплін, всієї юридичної науки (правознавства,юриспруденції) в цілому як науки про державу і право. У цьому — спільне для всіх галузей юридичної науки. У той же час різні самостійні юридичні науки, в тому числі і теорія держави і права, відрізняються одна від одної своїм предметом, що обумовлює їх зміст, призначення, специфіку підходу кожної з них до вивчення одного й того самого об’єкта. Тому розгляд питання про предмет теорії держави і права нерозривно пов'язане із з’ясуванням її характерних рис, особливостей і місця в системі юриспруденції.

          Теорія держави і права — це наука, яка вивчає державу і право в їх історичному розвитку. Предметом науки теорії держави і права є об’єктивні властивості держави і права, що відрізняються від усіх інших суспільних явищ, а також закономірності їх виникнення, функціонування і розвитку як відносно самостійних суспільних інститутів. Предмет застосовується в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ державної та правової дійсності.

         Предмет  теорії держави і права створюється  практично всією системою юридичних  наук, що пояснюється тим, що  галузеві й інші юридичні науки  вивчають окремі аспекти держави  і права, їхню історію і не  дають узагальнених теоретичних знань про елементи і складові держави і права.

        Предметом теорії держави і права є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їхніх окремих елементів, а також органічно пов’язані з ними інші соціальні явища і процеси. А сама теорія держави і права як юридична наука є системою об’єктивних знань про ці загальні та специфічні закономірності, їхні окремі елементи та органічно пов’язані з ними соціальні явища і процеси.

        Як будь-яка наука теорія держави і права вивчає свій предмет за допомогою методів, які сформувалися в ході історичного пізнання. Теорія і метод виникають одночасно, вони пов’язані. Наукову методологію права і держави можна представити як застосування обумовленої філософським світоглядом сукупності певних теоретичних принципів, логічних прийомів і спеціальних методів дослідження державно-правових явищ. ¹

         Методологія — це сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмету науки.

        Якщо методологія  є вихідним у механізмі юридичного  пізнання, то метод можна розглядати, як вихідну, базисну категорію методології.

          Метод — це спосіб побудови і обгрунтування системи знання; сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

          Вивчення методології теорії держави і права актуально теоретично і практично. Теоретична цінність і актуальність методології теорії держави і права полягає в тому, що в основі методу лежить теорія, а без теорії метод залишиться безпредметною. 
          Актуальність теми полягає в реальному застосуванні методів до діючих державних і правових інститутів, нормами права і законами. Правильний вибір і використання методу забезпечує наукову коректність теорії і практичну результативність її застосування.

         Мета дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі предмета і метода теорії держави і права, який передбачає розкриття їх змісту, загальних особливостей, основних функцій,  а також у формулюванні теоретичних положень і практичних висновків.

        Відповідно до поставленої мети в курсовій роботі передбачається вирішення низки завдань:

— визначити теоретичні аспекти юридичної науки;

— охарактеризувати предмет теорії держави і права;

— охарактеризувати метод теорії держави і права;

— установити теоретичні аспекти теорії держави і права в системі юридичних наук.

        Ступінь вивчення в спеціальній науковій літературі. Дана тема розглядалась та вивчалась багатьма теоретиками права, такими як: О.Ф. Скакун ,  М.В. Цвік, В.С. Нерсесянц, С.С. Алексєєв, Н.І. Матузова, В. Ткаченко, С.Д. Гусарєв, В.В. Лазарєв, А.В. Малько, В.Н. Хропанюк, В.І. Червонюк, А.А. Нечитайленко, С. Рябов, та іншими.

        Структура курсової роботи складається з титульного аркушу, змісту, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

 

         Наука, по-перше, завжди була і завжди буде сферою інтелектуальної

людської діяльності, функцією якої є вироблення теоретично систематизованих об’єктивних знань про дійсність. По-друге, наука трактується і як така, що історично склалася і безперервно розвивається на основі суспільної практики, система знань про природу, суспільство і мислення, про об’єктивні закони їх розвитку. По-третє, наука є складовою частиною духовної культури суспільства, однією з форм суспільної свідомості.

        Вживаючи термін «наука» для позначення окремих галузей наукових знань, цей термін можна визначити як системну галузь знань. У такому розумінні науки поділяються на три основні групи: природничі науки, суспільні та науки про мислення і пізнання. Крім цих основних груп, є ще одна велика група, яка виникла на стику основних, однак не входить цілком у жодну з перелічених груп. Це — група технічних наук в їх широкому розумінні.

        Суспільні (соціальні) науки — це науки, предметом дослідження яких є

явища суспільного життя. А тому група суспільних наук відображає взаємозв’язки окремих сторін чи елементів внутрішньої структури суспільства.

        Однією із системних галузей знань, що належить до групи суспільних

(соціальних) наук, зокрема наук про політичну і юридичну надбудову, є

юридична (правова) наука. Об’єктивною  основою для виділення юридичної

науки в системі суспільних (соціальних) наук є наявність специфічних закономірностей права і держави. Адже, як і будь-яку науку, юридичну

науку відрізняє від інших суспільних наук своєрідність її предмета, тобто ті особливі процеси і явища, закономірності, об’єктивні закони, які вона вивчає. Отже, юридична наука відокремилась у всій системі суспільних знань саме тому, що вона цілком спеціалізується на вивченні права і держави.

       У зв’язку із різними підходами до трактування поняття науки загалом

поняття юридична наука в літературі розглядається неоднозначно. Проте з

огляду на загальне поняття науки  юридичну науку слід розглядати як

процес дослідницької інтелектуальної людської діяльності, спрямованої на

виробництво нових знань, і як наслідок цього процесу – суму набутих,

теоретично систематизованих знань.

       Юридична наука як система знань — це наука про закономірності процесу розвитку держави та права і, що найголовніше, сутність держави та права. Вона досліджує їх місце і роль у суспільному житті. Ці два суспільні явища, феномени (держава і право) юридична наука завжди розглядає у сукупності та взаємозв’язку. А відтак можна твердити, що юридична наука, це:

1) шлях здобуття нових знань про державу і право;

2) система знань про закономірності сукупного розвитку та сутності держави і права;

3) певна сфера (супергалузь) цих знань.

        Предметом юридичної науки, що відрізняє її від інших суспільних наук, є держава і право як суспільні явища. При цьому юридична наука вивчає державу і право як специфічні суспільні явища, яким властиві свої внутрішні закономірності розвитку.

      Однак юридична наука займається не лише пізнанням специфічних

закономірностей розвитку, властивих державі і праву, але й пізнанням їхніх нерозривних зв’язків і взаємодії, їх спільної службової ролі і призначення в суспільному житті.

       Рабінович справедливо визначає предметом юридичної науки специфічні закономірності права та держави (державно-правові закономірності), як об’єктивні, необхідні, суттєві, для певних умов загальні і сталі зв’язки державно-правових явищ між собою, а також з іншими феноменами, які зумовлюють якісну визначеність цих явищ, що виявляється в їх юридичних властивостях.

        Наука як система своєю чергою повинна розглядатися двояко:

1) як закономірна послідовність складників певної науки (внутрішня закономірність);

 2) як закономірна послідовність юридичних наук (зовнішня закономірність).

      В юридичній науці, як закономірній послідовності певних її складників,

елементів виділяють два рівні: емпіричний (наукові факти — джерела знань про властивості явищ та предметів державно-правової дійсності, що спостерігаються емпірично; емпіричні закони — знання про визначені тенденції їх розвитку тощо) і теоретичний (на теоретичному рівні юридичної науки висуваються наукові гіпотези, формулюються поняття, категорії й закони, створюються теорії та концепції державно-правових явищ, формуються рекомендації та пропозиції щодо їх удосконалення).

      В юридичній літературі виділяють й інші елементи системи юридичної науки за різними критеріями (за формою відображення державно-правової

дійсності, залежно від аспекту  вивчення державно-правових явищ, від конкретного елементу предмета дослідження та інші).

       Усе це свідчить про те, що юридична наука як система певних її складників, елементів має складну внутрішню будову, яка характеризується

наявністю багатьох елементів знання про державно-правові явища та їх зв’язком, залежністю і взаємним впливом.

        Так у системі юридичної науки можна виділити п’ять основних груп

юридичних наук:

1) загальні теоретико-історичні юридичні науки;

2) галузеві юридичні науки;

3) комплексні юридичні науки;

4) прикладні юридичні науки;

5) міжнародно-правові юридичні науки.

       Першу групу наук в юридичній літературі ще називають загально-теоретичними, або теоретико-історичним, однак, назва загальні теоретико-історичні науки більш точно відображає їхню сутність. Адже предметом їх вивчення, дослідження є державно-правові явища з погляду принципу історизму і, водночас, вони є фундаментальними, загальними для всіх інших юридичних наук, бо досліджують загальні риси, закономірності держави і права. До цієї групи наук належить загальна теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних та правових учень.

         До галузевих юридичних наук входять: наука конституційного (державного) права, адміністративного права, цивільного права, кримінального права, адміністративно-процесуального права, цивільно-процесуального права, кримінально-процесуального права, а також наука фінансового права, земельного права, трудового права, сімейного права, виправно-трудового права та інші.

         Сьогодні можна виділити такі комплексні юридичні науки: наука господарського права, наука аграрного права, наука екологічного права (тобто науки, що сформувалися на базі комплексних інтегрованих галузей законодавства), та інші.

         Крім згаданих груп наук, є ще прикладні юридичні науки, тобто науки,

спрямовані на теоретичне освоєння техніки юриспруденції (криміналістика, судова статистика, судова психологія та інші).

        В окрему групу юридичних наук виділяють також міжнародно-правові науки (науку міжнародного публічного права та науку міжнародного приватного права).

        Основним завданням юридичної науки є об’єктивне відображення дійсності, законів її розвитку з метою «озброєння» людини новими знаннями. Для досягнення цієї мети наука виконує різноманітні функції, в яких виявляється суть і призначення її в суспільстві.

         Функції юридичної науки — це основні напрями її впливу на соціальні

явища, насамперед на право і державу, на суспільні відносини, на формування і розвиток особи.

        У питанні про перелік та зміст функцій юридичної науки немає достатньої єдності поглядів. Так, на думку П.О.Недбайла, юридичній науці в цілому властиві такі функції: онтологічна (що в свою чергу складається з двох функцій — констатаційної та інтерпретаційної), евристична, методологічна, політична, практико-організаційна, ідеологічна і прогностична. Інший перелік функцій дає Рабінович, Черданцев та ін.

       Доцільно виділити такі основні функції юридичної науки:

1) евристична — головна, фундаментальна функція юридичної науки, що полягає у відкритті нових, раніше не відомих знань про явища та процеси державно-правової дійсності. Ця функція є базовою, визначальною для всіх інших функцій — адже завдання, яке вона виконує, є фактично головним завданням, а в кінцевому підсумку — і метою самої юридичної науки; 2) пізнавальна функція, що полягає у виявленні існуючих державно-правових явищ;

3) констатуюча функція, що полягає у фіксації вже виявлених явищ та фактів державно-правової дійсності;

4) описова функція, з допомогою якої описують явища та факти державно-правової дійсності;

5) інтерпретаційна функція, що полягає у поясненні сутності державно-правових явищ, їхніх основних властивостей, функцій, закономірностей;