Суспільство і право

Друга із згаданих ознак  знаходить свій вияв у системній  природі правового регулювання. Правове регулювання здійснюється за допомогою різноманітних, але водночас таких, що діють узгоджено, передбачають один одного, юридичних засобів: норм права, правових відносин, актів тлумачення і застосування правових норм та ін. Наприклад, реалізація юридичних приписів, що встановлюють покарання за правопорушення, відбувається не інакше як через охоронні правовідносини, що виникають на підставі зазначених приписів при наявності фактів правопорушень між особами, що їх скоїли, та компетентними органами держави. У свою чергу, ці правовідносини обумовлюють прийняття різних право-застосовних актів (а саме: вироків суду, постанов зі справ про адміністративні правопорушення та ін.), які покладають на правопорушників обов'язок понести передбачену законом міру юридичної відповідальності. Врегулювання конкретних вчинків, актів поведінки людей — ці і деякі інші юридичні явища виступають відносно даної мети як єдина система, цілісний комплекс тісно пов'язаних між собою правових засобів.

Крім того, правове  регулювання вирізняється серед  інших форм соціальної регуляції  своєю цілеспрямованістю і результативністю, які виявляються в орієнтації правового регулювання на досягнення чітко позначеного в нормах права соціального результату, а також у широкому діапазоні існуючих для цього способів дії (починаючи зі стимулювання бажаної поведінки правових суб'єктів через надання певних рекомендацій, встановлення пільг, заохочень і закінчуючи можливістю застосування до них засобів державного примусу), що дозволяють ефективно вирішувати поставлені завдання.

Правове регулювання  не слід ототожнювати з більш масштабним явищем — правовим впливом, що охоплює і саме правове регулювання і ті прояви дії права, які безпосередньо не пов'язані з виконанням його прямого призначення в суспільстві — визначенням вираженої іззовні поведінки соціальних суб'єктів¹⁸. Так, право здійснює поряд з правовим регулюванням виховний, ціннісно-орієнтаційний, інформаційний вплив на свідомість людей.

Нетотожність правового  регулювання і правового впливу знаходить свій вияв і в тому, що на відміну від системного характеру правового регулювання, яке реалізується, як уже було зазначено, шляхом взаємодії різноманітних юридичних засобів, джерелами правового впливу можуть виступати і окремо взяті юридичні явища, наприклад норми права, індивідуальні правові акти і т. ін.

Процес правового регулювання  є тривалим у часі і розпадається на кілька відносно самостійних етапів (стадій). У змістовому плані розмежовують стадії правової регламентації суспільних відносин і дії права. У функціональному аспекті розрізняють стадію формування нормативної основи правового регулювання, стадію встановлення правових відносин, а також стадії застосування та реалізації правових норм.

Правоутворююча діяльність державних органів, наділених повноваженнями у формулюванні правових приписів, є важливим, але не єдиним джерелом права. Тому і правове регулювання здійснюється не тільки через державу, хоча саме вона зараз забезпечує юридичне опосередкування переважної більшості соціальних зв'язків. У відповідних межах та в певних сферах суспільних відносин у його забезпеченні беруть участь й інші суб'єкти, у тому числі громадські об'єднання, комерційні організації, трудові колективи. Причому, у зв'язку з помітним посиленням на сучасному етапі розвитку суспільства об'єктивних тенденцій до подальшої диференціації, ускладнення соціального життя, що унеможливлює управління суспільними справами тільки в централізованому порядку, значення правового регулювання, здійснюваного на цьому рівні, щодалі зростатиме.

Правове регулювання  поширюється (повинне поширюватися) не на всі стосунки людей, а лише на ті суспільні відносини та зв'язки, які входять до предмета правового регулювання. Під предметом правового регулювання розуміють сукупність суспільних відносин, які можуть бути упорядковані юридичними засобами і об'єктивно потребують такого упорядкування. Визначення фактичного складу предмета правового регулювання пов'язане з необхідністю врахування низки обставин.

По-перше, правове регулювання  є прийнятним тільки для вольових суспільних відносин, учасники яких спроможні свідомо обирати і реалізовувати певні варіанти власної поведінки.

По-друге, специфіка цього  виду соціальної регуляції не дозволяє застосовувати його до тих сторін суспільного буття, що не піддаються зовнішньому контролю. Право не здатне (і не повинне) спеціально визначати думки людини, її внутрішню позицію з будь-яких питань.

По-третє, оскільки правове  регулювання базується здебільшого на нормативній основі, воно є найбільш ефективним для досить сталих, повторюваних, типових суспільних відносин, ознаки яких в узагальненому вигляді можуть бути зафіксовані у правових приписах.

По-четверте, правове  регулювання повинне застосовуватися  лише до тих соціальних відносин, що мають певну суспільну значущість і (або) не можуть без цього нормально розвиватися і функціонувати. У зв'язку з цим недоцільно поширювати юридичну регламентацію на відносини, належна упорядкованість і розвиток яких забезпечується за рахунок інших соціальних регуляторів (звичаїв, моральних, корпоративних, релігійних норм).

По-п'яте, правове регулювання  не придатне для визначення характеру  особистих стосунків людей, таких як кохання, дружба та деякі інші¹⁹.

Розглянуті чинники  мають об'єктивну природу. Однак  існують і деякі суб'єктивні (або суб'єктивно-об'єктивні) фактори, що впливають на обсяг відносин, які регулює право. Найзначнішими серед них є стан загальної і правової культури населення, рівень розвитку правової науки і юридичної техніки, ефективність юридичної практики тощо.

Право регулює вельми неоднакові за змістом, складом учасників, підставами виникнення, змінений та припинення суспільні відносини. Через те природно, що кожна з однорідних груп таких відносин (цивільних, кримінальних, трудових та ін.) об'єктивно вимагає особливих підходів до їхнього врегулювання. Крім того, обрання певних засобів регулятивного впливу, хоча і меншою мірою, залежить від цілей, які ставить перед собою держава (суспільство) на різних етапах свого існування. Наприклад, правове регулювання відносин власності в нашій країні нині докорінно відрізняється від правових форм їхнього упорядкування, що застосовувалися в радянський період. Перелічені чинники, а також характер політичної і правової систем суспільства, його історичні, культурні традиції та деякі інші обставини обумовлюють у кожному випадку обрання досить специфічних способів, методів та типів правового регулювання.

Під способами правового регулювання  розуміють первинні засоби правового  впливу на поведінку людей, пов'язані  з наділенням їх суб'єктивними юридичними правами або покладанням на них суб'єктивних юридичних обов'язків. До основних способів правового регулювання належать, як уже відомо, дозволи, зобов'язання та заборони.

Поряд з основними існують і  допоміжні способи правового регулювання, зокрема примус, заохочення, надання пільг, рекомендації, покарання. Названі способи не мають самостійного інструментального значення і застосовуються разом з основними способами правового регулювання для посилення або оптимізації їхньої дії.

Правове регулювання  є досить складним, багатогранним  явищем, про що свідчить і його структура. Так, залежно від особливостей формування, задіяних у цьому процесі юридичних засобів, масштабу, здійснюваного впливу на суспільне життя розрізняють нормативне і індивідуальне, централізоване і децентралізоване правове регулювання.

Висновки

Отже, в міру розвитку суспільства  і держави в людей, природно, мінялося і уявлення про право.

Широковживаним є наступне визначення права, право — це система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Зрозуміти соціальну  цінність права - значить усвідомити, розкрити його позитивну роль для особистості і суспільства. Соціальна цінність права виражається в наступному:

По-перше, за допомогою  права забезпечується загальний  чіткий порядок у суспільних відносинах.

По-друге, завдяки праву  досягається визначеність, точність у самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання здатне охопити соціально корисні форми правомірного поводження, відокремити його від сваволі і несвободи.

По-третє, право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, тому що перешкоджає незаконним втручанням у сферу її правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності та інших примусових мір.

По-четверте, право в  цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне сполучення волі і справедливості, коли, образно виражаючись, і вовки ситі, і вівці цілі.

По-п'яте, на правовій основі формуються інститути цивільного суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча  система, вільна «четверта влада» (засоби масової інформації) і правова держава.

Зв’язок права і суспільства  можна простежити проаналізувавши  наступні правові явища.

Правосвідомість, яка відображає правову  дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але  водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Вона є активним елементом системи правового регулювання суспільних відносин — право не може здійснювати свій регулятивний вплив інакше як через людей, безпосередньо впливаючи на їхню свідомість. За посередництвом правових ідей та теорій, почуттів та емоцій норми права, інші правові явища оцінюються з точки зору життєвих потреб та інтересів людей і суспільства, справедливості, формуються установки на правову поведінку, уявлення щодо критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів реформування та удосконалення законодавства, судово-правової системи, юридичної практики.

У демократичній державі  стрижнем правосвідомості є визнання принципу верховенства права, життя і здоров'я, честі та гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, беззастережна повага до прав людини і громадянина як невід'ємних від особи можливостей, що становлять юридичний фундамент життєдіяльності людини.

З правовою свідомістю нерозривно пов'язаний такий феномен, як правова  культура, що є складовою духовного багатства суспільства. Категорія «правова культура » є однією з якісних характеристик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права.

Правова культура суспільства  відбиває рівень розвитку правосвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і правового закону, поваги до основних прав і свобод людини й громадянина.

Діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціальне корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридичне значущої або як юридичне індиферентної. Будь-яка юридичне значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).

Таким чином, сама правова  сфера життя суспільства робить вчинки різних суб'єктів правовими  й, отже, такими, що мають низку загальних  рис, ознак, які дозволяють відмежовувати правові вчинки від неправових. За цими ознаками і проводиться відмінність між правомірною і протиправною поведінкою.

Як уже відомо, необхідними  умовами існування і гармонійного розвитку кожного суспільства є  узгодження інтересів різних його членів, встановлення і підтримування у стосунках між ними певного порядку. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, природного добору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження в реалізації зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціальної регуляції, важливе місце в якій посідає правове регулювання.

Причому, у зв'язку з помітним посиленням на сучасному етапі розвитку суспільства об'єктивних тенденцій до подальшої диференціації, ускладнення соціального життя, що унеможливлює управління суспільними справами тільки в централізованому порядку, значення правового регулювання, здійснюваного на цьому рівні, щодалі зростатиме.

Список використаних джерел

1. Конституція України – К, 1996р.
2. Конституція Російської Федерації
3. Алексеев С.С. Теория права, Москва, БЕК, 1995.     
4. Клименко А.В., Румынина В.В. Теория государства и права. – М., 2002
5. Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. М., 1989.
6. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. - К.:Юрінком, 1997.
7. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права. – Київ, 2004
8. Лазарев В.В.,  Липень С. В. Теория государства и права. М., 1998.
9. Марченко М.Н.. Теория государства и права. Академический курс. -  М.: Зерцало, 1998.
10. Муромцев С. Определение и основное разделение права. М., 1879.
11. Нерсесянц В. С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. М. 1998.
12. Рабинович П.М. Основи загальної теорії держави та права. - К.  1994.
13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.
14. Теория государства и права / Под редакцией проф. В.М.Корельского и проф. В.Д.Перевалова. - М.: НОРМА, 2000.
15. Теория государства и права. А.В. Сурилов. – Киев-Одесса, “Вища школа”, 1989.
16. Теория права и государства / Под ред. Г. Н. Макова. М., 1995.
17. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия, власть и правопорядок // Государство и право. 1994. № 1.
18. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. М., 1995.
19. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. – Харків: “Право”, 2002
20. Явич  Л.С. Сущность права. - Ленинград., 1985.