Суспільство і право

ЗМІСТ

Вступ

Право є першоосновою цивілізації і культури суспільства. Цьому є декілька причин.

Право впливає на всі  сфери функціонування суспільства  і життя його індивідів.

Право у повсякденному  житті покликане: забезпечувати  умови для приватної діяльності людей; узгоджувати протилежні інтереси та розв’язувати конфлікти різних груп людей; визначати систему управління суспільством; створювати офіційну систему примусу.

Право виражається і  реалізується в: законах, підзаконних  актах; правових звичаях; нормативних  договорах; інших актах законотворчих  і правозастосовних органів держави; адміністративних та судових рішеннях.

Право є універсальним, загальним, найефективнішим регулятором  функціонування суспільства і життя  його індивідів. Цей інститут, маючи  фундаментальне, доленосне значення для людей, їхніх спільностей, об’єднань, привертав велику увагу визначних діячів у сфері політики, науки, мистецтва, мислителів різних країн і народів протягом тисячолітньої історії розвитку цивілізації. Сутність та цінність права висвітлено у численних працях вчених-юристів. Вони вважають, що право – це історично обумовлена людською свободою динамічна рівновага між особистим інтересом і суспільною необхідністю.

Право повинно забезпечувати  спільне громадсько-політичне буття  людей на засадах особистої свободи  при мінімальному каральному насильстві. Основними ознаками права, поряд з нормативністю і загальною обов’язковістю, є рівність, справедливість, свобода.

Таким чином, метою цієї роботи є висвітлення взаємозв’язку  суспільства і права. Для цього  нами будуть розкриті наступні питання:

• дане визначення права, його сутність та соціальна цінність;
• проаналізовані такі правові явища, як правова свідомість, правова культура, правомірна і протиправна поведінка та правове регулювання суспільними відносинами.

Отже, право і суспільство взаємообумовлені та взаємозалежні явища. Підтвердження цьому ми знайдемо в даній роботі.

Розділ І. Право як першооснова  цивілізації і культури суспільства

1.1. Визначення  поняття права

Право, як і держава, належить до числа не тільки найбільш важливих, але і найбільш складних суспільних явищ.

Намагаючись зрозуміти, що таке право  і яка його роль у житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу  на те, що воно не вичерпується одним  яким-небудь значенням. Право, писав  один з них (Павло), вживається щонайменше в двох значеннях. По-перше, право означає те, що "завжди є справедливим і добрим", тобто природне право. По-друге, право - це те, що "корисно всім чи багатьом у якій-небудь державі, як цивільне право"¹.

В міру розвитку суспільства і держави  в людей, природно, мінялося і уявлення про право. З'явилося безліч різних правових ідей, теорій, суджень. Однак споконвічні основи, закладені римськими юристами, особливо в такій галузі права, як цивільне, хоча й у модернізованому вигляді, але збереглись. У першу чергу це стосується таких правових інститутів, як власність, спадкування, купівля-продаж, і багатьох інших.

Слід зазначити, що багато інститутів римського права як своєрідне  першоджерело постійно використовувалися  і продовжують використовуватися  при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів в різних країнах. Подібний вплив римського права на правові системи багатьох країн, сприйняття останніми найбільш важливих його принципів і інститутів, названий в юридичній літературі рецепцією римського права, значною мірою позначилося на характері і змісті цих систем, а також на визначенні поняття самого права.

Повною мірою зберегли свою значимість і актуальність, наприклад, положення, сформульовані давньоримськими  і давньогрецькими юристами про  нерозривний зв'язок права і  справедливості, права і добра.

Будучи "регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав ще давньогрецький мислитель  Аристотель, повинне служити "критерієм  справедливості". Для того щоб  знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпіан, потрібно зрозуміти, з чим, з якими явищами воно зв'язано і звідки воно походить. Потрібно пам'ятати, насамперед, що "воно одержало свою назву від justitia - правда, справедливість", що право є "мистецтво добра", "рівності і справедливості"².

Не втратили свого значення для сучасної юридичної теорії і практики, особливо для глибокого і всебічного розуміння сутності і змісту права, а також його визначення, положення, що стосуються природного права.

Ідеї й основні положення  природного права знайшли своє відображення в конституційному і поточному законодавстві багатьох сучасних держав. Наприклад, у Конституції Російської Федерації передбачено, що "основні права і свободи людини невідчужувані і належать кожному від народження"³. Це означає, що вони не даруются і не встановлюються "зверху", - яким би то не було державним чи іншим органом, а виникають і існують у силу природних, ні від кого не залежних причин.

Вплив ідей природного права проглядається  й у Конституції Японії, що проголошує, що "народ безперешкодно користується всіма основними правами людини" і що ці права, "гарантуємі народу дійсною Конституцією, надаються нинішньому і майбутньому поколінням у якості нерушимих вічних прав" (ст. 11).

Важливу роль у формуванні уявлення про сутність і зміст права, а  також у його визначенні відіграють і такі фактори, що пов'язані зі службовою роллю і соціальним призначенням права в житті суспільства і держави.

Загальновизнаний той факт, що в  соціальному плані право ніколи не буває абстрактним. Воно завжди виражає  і закріплює насамперед волю й інтереси соціальних класів, що стоять у влади, прошарків, груп. Немає права "узагалі". Воно завжди конкретно і реально.

У чому це виявляється? Історія  розвитку права свідчить, що в першу  чергу воно освячує і закріплює  майнову, соціальну й іншу нерівність людей. Нерівність рабовласника і раба, феодала, поміщика і кріпака.

Не підлягає ніякому сумніву  той факт (і це підтверджується  повсякденною державно-правовою практикою), що право в будь-якому суспільстві  і державі виражає волю й інтереси економічно і політично пануючого при даній системі відносин класу чи стану, що воно обслуговує насамперед ті прошарки і класи, які стоять у влади.

У цьому змісті В. І. Ленін  безумовно був правий, коли відстоював тезу про те, що державна воля, що містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, є воля пануючого класу: "Воля, якщо вона пануюча, повинна бути виражена як закон, встановлений владою"⁴.

У принципі, розділяючи дану, багаторазово підтверджену самим життям тезу, слід в той же час звернути увагу  на її визначенні вади, її відому уразливість. Справа полягає в тім, що, зводячи всю державну волю, що виражається в праві, а разом з нею і її соціальне значення тільки до класового змісту, ми тим самим, по-перше, випускаємо з уваги, свідомо чи мимоволі, всі інші існуючі в суспільстві, крім класових і поряд із класовими, численні соціальні спільності (групи, прошарки, трудові колективи), їхню волю й інтереси; по-друге, не враховуємо того, що у влади у визначені, найчастіше перехідні від однієї історично сформованої системи влади до іншої періоди, можуть стояти не класи, а визначені шари (кліки, клани і т.п.) людей зі своїми поглядами, цінностями й інтересами, які відбиваються в праві; по-третє, упускає з полю зору той загальновідомий факт, що в будь-якому суспільстві поряд із захистом інтересів класів, що стоять у влади, право мимовільно, природно чи вимушено відбиває інтереси всього суспільства. У ньому незмінно сполучаються групові інтереси з загально-соціальними, національними, класові з загальнолюдськими. Ступінь такого сполучення і відповідності не скрізь однакова. Але вона існує. І це природно. Тому що право споконвічно породжується і розвивається не як результат діяльності лише окремого класу, нації чи групи людей. Воно є породженням і результатом природного розвитку всього суспільства.

У юридичній літературі, і вітчизняній  і зарубіжній, немає єдиного підходу  до визначення поняття права, а тим  більше однозначного про нього уявлення. Спектр думок тут дуже широкий  і різноманітний. Крім безлічі інших  причин він найчастіше обумовлюється неоднаковою оцінкою різними авторами значення рецепції римського права для динамічного розвитку сучасного, особливо "ринкового" права; різним уявленням про ступінь впливу традиційних ідей природного права на сучасні теорії права; суперечливими підходами дослідників права до вирішення проблем співвідношення в його понятті і змісті загальнолюдського і загальнонаціонального, з одного боку, і класового - з іншого.

Останнє особливо чітко проглядається  у вітчизняній літературі. Якщо порівняти між собою визначення поняття права і підходи до його вивчення, характерні для радянського періоду, з визначеннями поняття права і підходами до його пізнання в пострадянський період, то неважко помітити, що найважливішою особливістю тих і інших підходів є категоричне визнання, чи настільки ж рішуче заперечення класового характеру права. Перші - будуються на строго класових постулатах, на уявленні про державу і право як засоби, знаряддя у руках пануючого класу чи класів. Другі ж, - мовчазно відкидаючи класовість, апелюють до загальнолюдських цінностей і інтересів чи ж до "загальних і індивідуальних інтересів населення країни".

Як приклад сугубо класового підходу до визначення поняття права можна послатися  на досить типове визначення, відповідно до якого право розглядається як "сукупність встановлених і охоронюваних державою норм, що виражають волю пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу"⁵. Чи на визначення права як на систему нормативно-обов'язкового регулювання поводження людей, "підтримувану державою і виражаючу матеріально обумовлену волю панівних класів (при соціалізмі - волю народу)"⁶.

Прикладом позакласового  чи надкласового підходу до визначення поняття права може служити дефініція, відповідно до якої воно розглядається як "система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлюються й охороняються державою, виражають загальні й індивідуальні інтереси населення країни і виступають державним регулятором суспільних відносин"⁷.

Зрозуміло, у сфері права, так  само як і в інших сферах державного чи громадського життя, ніхто не може претендувати на істину в останній інстанції при встановленні критеріїв правильності підходів до вивчення і визначення поняття тих чи інших явищ, не виключаючи і самого права.

Тільки практика, по загальному визнанню, може служити критерієм істини. Однак для того, щоб практика "сказала" своє слово, тому чи іншому визначенню поняття права був винесений виправдувальний чи обвинувальний "вирок", необхідний час. Тільки на основі накопиченого досвіду можна буде з упевненістю говорити про переваги чи недоліки того чи іншого підходу до вивчення права і його визначення.

Це відноситься до всіх існуючих у світовій державно-правовій практиці, які мають право на існування  підходів до розгляду права і його визначення. У відомій мірі це стосується також сугубо класових і позакласових дефініцій права.

Застереження "у відомій мірі" тут необхідне для того, щоб  підкреслити ту обставину, що наявний  досвід визначення права шляхом надмірного випинання, перебільшення його класовості у свій час у радянській літературі й одночасно повного її заперечення чи підкресленого ігнорування в західній літературі свідчить про дві крайності.

Перша з крайностей полягає в  абсолютизації ролі класовості, у  її явній переоцінці, а друга - у її недооцінці. Перехід з однієї крайності в іншу при визначенні поняття права, як і у всіх інших випадках, - не кращий спосіб винайдення наукової істини.

У житті класи існують поряд  з іншими соціальними і політичними  спільнотами людей. Повною мірою виявляються і їхні інтереси, особливо коли класи знаходяться при владі. У силу цього було б дуже нерозумним і необачним в процесі вироблення поняття права і визначення його сутності і змісту "не зауважувати" їхнього існування і функціонування, цілком ігнорувати вплив класів і їхніх інтересів на державно-правове життя.

Наявність безлічі визначень права, сформульованих під впливом життєвих обставин, які відбивають різні сторони  правового життя і підходи  до неї, саме по собі варто розглядати, безсумнівно, як явище позитивне. Безліч визначень права дозволяє глянути на нього крізь призму століть, відбити в ньому найбільш важливі його сторони і риси не тільки для однієї історичної епохи, але і для  ряду чи всіх епох, побачити право не тільки в статиці, але й у динаміці. Існування безлічі визначень права свідчить, крім усього іншого, про глибину і багатство державно-правової думки, про величезну розмаїтість знань про право, накопичених авторами - теоретиками і практиками - за тисячоріччя його дослідження.

Однак у такій безлічі визначень є і свої негативні моменти, вади. Головний з них полягає в трудностях, які породжуються часом взаємовиключними один одного підходами, відсутністю єдиного, концентрованого, цілеспрямованого процесу пізнання права і його практичного використання. Діалектика, таким чином, полягає в тому, що множинність визначень поняття права як позитивне явище виступає в той же час і як негативне явище.

Чи можливе успішне  подолання негативних сторін множинності, а точніше, відомої розрізненості  чи навіть суперечливості визначень поняття про право? Значною мірою - так. Можна використовувати кілька шляхів рішення даної проблеми. Один з таких шляхів полягає в тім, щоб на основі сформульованих у різний час окремих визначень поняття права виробити придатне "на усі часи" і "на усі випадки життя" загальне визначення поняття права.