Правовідносини як складовий елемент механізму правового регулювання

Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. Строки — такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.

Характерна риса строку — визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права). Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт. Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу. Універсальними масштабами є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година.

Юридичні факти поділяються  на такі види: позитивні і негативні, правостворюючі й правоперешкоджаючі, головні й підлеглі. В основі першого  розподілу лежить спосіб зв'язку з  явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов'язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. У першому випадку юридичний факт буде позитивним, в іншому випадку — негативним, наприклад, відсутність у особи службової підпорядкованості, відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби - негативні юридичні факти, оскільки правовий наслідок пов'язаний саме з відсутністю певного явища [6, с265].

Класифікацію фактів на позитивні  і негативні не слід змішувати  з їхнім розподілом на правостворюючі і правоперешкоджаючі. Цей розподіл розкриває функції юридичних фактів у фактичному складі. Правостворюючі факти — такі обставини, що необхідні для настання правових наслідків. Правоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню певних правових наслідків. Між правостворюючими і правоперешкоджаючими фактами немає непрохідної межі. Відсутність правостворюючого факту має правоперешкоджаюче значення (фактичний склад змушений «чекати» появи необхідного факту). Навпаки, відсутність правоперешкоджаючого факту — необхідна умова для настання правових наслідків.

Розглянуті класифікації юридичних  фактів варто відмежувати також  від розподілу їх на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. В  основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і правоперешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Таким чином, перша класифікація не заміняє і не підмінює другу.

Не позбавлено практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридичне значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні  і процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є  підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов'язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком .

За ознакою документального  закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й  неоформлені. Ця класифікація пов'язана  з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Це, наприклад, усна угода між громадянами, відмова у здійсненні права та ін. Подібні юридичні факти можна назвати латентними, схованими. У латентному вигляді існує певна частина фактів-правопорушень [2, с301].

Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але  в її основі лежить поділ всіх юридичних фактів на події та дії.

З погляду свого соціального  змісту юридичний факт має насамперед адекватно відображати соціальну  ситуацію. Стосовно останньої юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вони покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. В цій якості юридичні факти виступають у ролі “індексів“, що свідчать про наявність соціальне юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною.

Головне завдання, що виконується  юридичними фактами в правовому регулюванні — забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти мають відповідати  не тільки “соціологічним”, а й деяким “спеціально - юридичним” вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання [6, с53].

Однією з найважливіших вимог  до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість його зв'язку із соціальною ситуацією, а з іншого — стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх “законодавчий вигляд”, мають поєднувати динамізм та стабільність.

Юридичний факт повинен мати адаптивність, здатність певною мірою “пристосовуватися” до мінливих умов. Юридичні факти, що закріплюються в статтях законодавства, повинні одержувати адекватне понятійне вираження й чітке термінологічне визначення. Якнайчіткіше вираження покликане зберегти закони від різночитань.

Чітке, формальне, документальне засвідчення  юридичне значимих дій в повсякденному житті сприяє підвищенню правової культури особистості, зміцнює правопорядок та значно полегшує захист інтересів громадян у разі їх порушення.

ВИСНОВКИ

Механізм правового регулювання - це сукупність правових засобів, узята  в єдності, за допомогою яких держава здійснює правовий вплив на суспільні відносини в бажаному для нього напрямку, за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм.

Правовідносини — необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції: визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;  закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи; служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

Правовідносини – наслідок дії  права як соціального і державного інституту. Правовідносини – це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Найбільш характерні ознаки правових відносин як  особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які безпосередньо породжують правові відносини і реалізуються через них.; суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обов’язками; правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок; правові відносини мають вольовий характер; правовідносини, як правило, охороняються державою; правові відносини являють особою різновидністю суспільних відносин.

Суб’єкти правових відносин це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Суб’єкти правових відносин — це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків. Ними можуть бути усі фізичні, юридичні особи, а також соціальні спілки. Об’єктами правових відносин можуть бути: матеріальні блага, немайнові особисті блага, продукти творчості, гроші та цінні папери, наслідок поведінки суб’єктів.

Умовою виникнення, зміни  та припинення правовідносин є юридичний  факт. Юридичні факти – це конкретні  життєві обставини, з якими норма права пов’язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм. Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С. С. Общая теория права. Т.2. — М.: Юрид. Лит. 1999. стр. 112.
2. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Т.1. — М: Юрид. Лит, 1998, стр. 301.
3. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
4. Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. - К: , 2000 - 208с.
5. Ківалов С.В. Адміністративне право України. Підручник. - Одеса: Юр. Література, 2006. - 488 с.
6. Курс лекцій з теорії держави та права: [Електронний ресурс] / Юридичні послуги on-line / Для юристів/ Література. – Режим доступу до документу: http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/
7. Лазарєв В.В. Загальна теорія права і держави. М.:Юристъ, 2004. – 521 с.
8. Марченко М.Н. Теория государства и права» Учебное пособие. М.: Слово, 2000. – 569 с.
9. Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе// Общая теория советского права. М., 1966 С. 277.
10. Протасов В.Н. «Проблеми теорії держави і права»  М.,1999. – 169 с.
11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник.-Харків: Консум, 2001. — 656 с.
12. Федоренко Г.О. Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2006 — 232 с.
13. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 1974. С. 8.
14. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.-К.: Каравелла, 2003. - 480 с.
15. Теорія держави і права: Академічний курс: Підруч. / За ред. / О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.
16. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник .- 2-ге вид., доповн. і переробл .- К.: Алерта; ЦУЛ, 2010 .- 520 с.
17. Ємельянова Л.В., Сидоренко О.М. Теорія держави та права: Навч. пос. – Миколаїв: Іліон, 2007. – 148 с.
18. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції): Навч. посіб. / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 400 с.
19. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. – Вид. 10-е. – Л.: Край, 2008. – 224 с.
20. Актуальні  проблеми  теорії  держави  і  права:  Навч.  посібник/  
    Є.В. Білозьоров, Є.О. Гіда, А.М. Завальний та ін. / Заг. ред. Є.О. Гіди. – К.:  
    ФОП О.С. Ліпкан, 2010. – 260 с.
21. Горун О.В.  Теорія  держави  і  права:  Нвч.  посіб.  /  О.В.  Горун,   
    Н.В. Камінська, О.В. Фатхутдінова. – К.: НТ, 2011. – 216с. 
22. Коталейчук С.П.  Теорія держави та права:  Навч. посібник для підгот-овки до держ. іспитів. – К.: КНТ, 2009. – 320 с. 
23. Кузьмін  С.А.,  Карпенко  Д.М.  Теорія держави та права в питаннях та відповідях.  Посіб.  /  С.А.  Кузьмін,  Д.М.  Карпенко.  К.:  Видавець  Паливода А.В., 2010. – 128 с. 
24. Скакун, О.Ф.  Теорія  держави  та  права:  Підручник  /  О.Ф. Скакун.-Х.: Правова єдність, 2011. – 776 с. 
25. Теорія  держави  і  права:  Підручник/  Є.В. Білозьоров,  Є.О. Гіда,  
    А.М. Завальний та ін. / За заг. ред. Є.О. Гіди. – К.: ФОП О.С. Ліпкан, 2011.  
    – 520 с. 
26. Теорія  держави  і  права:  бібліографічний  довідник  (1991-2010 рр.)  / Упоряд.: Мозоль Н.І., Мозоль А.П. – К.: Атіка, 2011. – 320 с.