Особенности государств переходного типа

   Загальна  концепція держави перехідного типу, його общеродові ознаки і риси визначають лише загальні орієнтири та напрямки дослідження даної тематики, дозволяють виявити загальні закономірності виникнення і розвитку «перехідних» держав, досліджувати кожний перехідний стан держави на тлі інших аналогічних йому держав. Що ж стосується сутності і змісту кожної конкретної «перехідної» держави, основних напрямів його діяльності і розв'язуваних їм завдань, то вони визначаються в кожному випадку, виходячи з особливостей конкретного суспільства, економічного і технологічного рівня його розвитку.

   На  питання про основні напрямки діяльності та характер завдань, розв'язуваних даними державами на сучасному етапі, ні в юридичній, ні в іншій науковій літературі немає однозначної відповіді. Це обумовлено різними підходами до визначення місця і ролі держави в перехідний період, а також різними політичними і ідеологічними переконаннями. Західні автори виділяють чотири підходи і погляди.

   Перший: Держава-це «все що охоплює» і «усюди проникаючий» феномен. Таке трактування держави перехідного типу асоціюється з тоталітарною державою і, природно, не має ніякої перспективи.

   Другий: Перехідна держава, будучи «тотальною корумпованою державою, покликане виражати волю і захищати волю і захищати інтереси правлячої корумпованою еліти. Численні приклади існування держави демонструють країни «третього світу» і частково нові, перехідні від соціалізму до капіталізму держави.

   Третій:У перехідний період розвитку суспільства формується і функціонує ліберальна держава, основні напрямки діяльності якого і завдання зводяться виключно до «забезпечення суспільства лише всім самим необхідним».

   Цей період на заході є найпоширенішим і в політико-ідеологічному плані  вважається одним з найперспективніших при переході від планової, централізованої економіки до ринкової, децентралізованої економіки, від соціалізму до капіталізму.

   За  допомогою ідей лібералізму в  даний час стали активно виправдовувати, часом руйнівно позначаються на економічній, соціальній та державної структурах відносини, а й стимулювати виникнення нових, антологічних за своїм характером суспільних відносин.

   Основним  цільовим призначенням держави і «предметом законодавства», освічував І. Бентам, «повинно бути суспільне благо»: «Загальна користь повинна бути основою всякого міркування в галузі законодавства». Вся проблема, однак, полягає в тому, пояснював автор, щоб визначити, в чому полягає благо даного суспільства», і ціле мистецтво полягає в тому, щоб «знайти кошти для здійснення цього блага» [Бентам І. Принципи законодавства, с.556]

   Будучи  виражений «у загальній і невизначеній формі», продовжував І. Бентам, принцип користі чи загального блага всього суспільства дуже рідко оскаржується, бо на нього дивляться як «на деякого роду загальне місце моралі і політики». Але це одностайна згода-лише позорна. З цим принципом не завжди пов'язують однакові ідеї. Йому завжди надають одне і те ж значення. Він не служить джерелом певної системи міркування-послідовною і єдино образною [Бентам І. Принципи законодавства, с.557]

   Для того, щоб принцип користі і  суспільного блага, робив висновок мислитель, придбав ту силу, яку він  повинен мати, іншими словами, щоб  зробити з нього основу загальної  теорії, треба виконати три умови. І нарешті, «знайти метод моральної арифметики, за допомогою якої можна було б прийти до одноманітним результатам» [Бентам І. Указ.тв. с. 556 ]

   Ці  ж умови поряд з багатьма іншими потрібно виконати також, щоб спільне  завдання захисту принципу користі  і загального блага, що стоїть перед державою, що розглядаються у всій його багатогранної діяльності ідей, стала більш предметної і відчутної.

   Четвертий підхід до визначення місця і ролі держави в перехідний період: Замість який йде з політичної арени соціалістичного, а точніше псевдосоціалістичний, держави створюється і функціонує соціал-демократична держава.

   Дана  теорія нерозривно пов'язана з такими спорідненими їй теоріями, як доктрина «держави загального благоденства», «соціальної держави», концепція «народного капіталізму» і ряд інших їй подібних історій. Як виявляється досвід ряду високорозвинених у промисловому відношенні країн, де ці теорії, за твердженням їх прихильників і послідовників, успішно пройшли апробацію їх прихильників і послідовників, успішно пройшли апробацію, вони опинилися в основі своїй не чим іншим, як чисто пропагандистськими, політичними доктринами. Основний їхній зміст зводилося до обґрунтування переваги та правомірності існування капіталістичної держави в порівнянні з усіма іншими державами. У цьому сенсі всі ці доктрини нічим не відрізняються від колишньої радянської доктрини «загальнонародної держави».

   У рамках цих моделей держава перш за все здійснює всю ту діяльність, яка пов'язана з переходом від  централізованої планової економіки  до децентралізованої ринкової економіки, зі створенням різних форм власності та умов для «добросовісної» конкуренції. Але разом з тим воно не залишається байдужим до різноманітних процесів, які відбуваються не тільки в економічній, а й у всіх інших сферах життя суспільства.[Спиридонов Л.И. Теория государства и права. с. 347]

   Органічне поєднання рішення реформаторських  завдань і здійснення відповідних  напрямів діяльності держави з традиційними для будь-якої держави завданнями і напрямами діяльності має принципове значення.

   Ключовим  критерієм оцінки корисності і прогресивної всякого роду реформістських (еволюційних) і революційних перетворень, здійснюваних державою в перехідний період, є благотворний вплив їх на подальший розвиток економіки, науки, культури, створення і вдосконалення нових технологій, посилення гарантій прав і свобод громадян, підвищення їх матеріального і духовного добробуту.

   Якщо  ж цього не відбувається в процесі  проведених революційних перетворень  та реформ, то для суспільства вони, незалежно від того, з якими  благами цілями та намірами проводяться, втрачають будь-який сенс. Більш того, якщо вони погіршують становище в країні, ведуть до падіння промислового і сільськогосподарського виробництва, знижують життєвий рівень населення, руйнують вікові звичаї і традиції, дезорганізують суспільство і саму державу, ставлять їх в економічну, фінансову та іншу залежність від інших держав, то їх не можна вважати корисними для даного суспільства і держави навіть в тому випадку, якщо такого роду реформи проводяться під гаслами демократичного, прогресивного і їм подібного перетворення або створення ідеального державного і суспільного ладу в майбутньому.

   Оцінюючи  роль державного, а також характер та наслідки економічних і соціально-політичних перетворень в перехідний період, західні дослідники констатували, що «перші спроби ліберальної трансформації провалилися» і що в країн виникла така ситуація, при якій «неможливо ні рух вперед по шляху до демократії, ні повернення назад-по дорозі до автократії».

   У академічних і почасти в політичних колах країн, що знаходяться в перехідному стані, застосовувати до ролі держави і права в цих умовах стала розроблятися концепція якоїсь ідеальної моделі, або «ідеального типу переходу до демократії» [Харитонова О.Г. Генезис демократії. с. 36-69]

   За  задумом її авторів, вона повинна  поєднувати в собі на різних стадіях її реалізації одночасно риси лібералізму, і соціал-демократизму, та інших їм подібних історій.

   Всього  виділяють чотири стадії реалізації даної моделі: 1) лібералізація політичного  життя, що передбачає інституціоналізацію  громадянських свобод, контролюючих «часткове відкриття»; 2) демонтаж застарілих інститутів - складових частин колишньої політичної системи; 3) демократизація суспільно-політичному житті країни; 4) прийняття заходів до «ре соціалізації» громадян, тобто до позитивного сприйняття нових цінностей та новостворюваної політичної системи [Харитонова О.Г. Генезис демократії. с. 36-69]

   Дана  модель орієнтована в основному  на політичну сферу суспільства, на перехід її з одного, автократичного стану в інший, демократичний. Однак  вона може застосовуватися і в інших сферах.

   Природно, як і будь-яка модель, вона являться не більше ніж моделлю. Реальне життя набагато багатше і різноманітніше, тим більше в перехідний період, ніж її концептуального зображують або ж за допомогою різних схем і моделей відображають.

   Набагато складніше і різноманітніше завдання, розв’язувані державою в даний період, і його діяльність, що здійснюється на даному етапі.

   Незалежно, наприклад, від того, яка з цих  концепцій і моделей взята  можновладцями в перехідний період на озброєння, держава на цьому етапі змушена не тільки займатися перетворювальної діяльністю і вирішувати відповідні завдання, але і приділяти підвищену увагу охоронну функцію, запобігаючи самого себе, економіку та суспільство від розпаду.

   Як  вірно підмічає в науковій літературі, держава навіть у звичайних умовах "постійно знаходиться у деякому логічному полі між двома небезпеками".

     Одна з них-можливість перетворитися в «жорстку абстракцію абсолютну, провідну уніфікацію, що ігнорують різноманітність». Така держава має шанси загинути в результаті придушення живих сил суспільства, позбавлення його життєво важливих творчих ресурсів, руйнування механізмів діалогу як джерела ефективних рішень. Інша небезпека полягає в тому, що «нескінченна різноманітність елементів держави і тим самим дезорганізуючи і в кінцевому рахунку руйнуючи його» [Ільїн В.В. , Архіезер А.С. с. 282]

   Подібна небезпека руйнування держави і  розпаду суспільства в перехідний період багаторазово зростає. Бо саме в цей період «розброду і хитань» в суспільстві і державі, як ніколи раніше, посилюються відцентрові сили, зростає націоналізм і екстремізм, бурхливо розвиваються дезінтеграційні процеси.

   Особливі  завдання стоять в перехідний період перед державою і в інших відносинах, а саме у зв'язку з необхідністю створення нової монетарної і фінансової системи, забезпеченням правової системи, встановленням і підтриманням у нових умовах торгових, кредитних і інших відносин з навколишнім (зовнішнім) світом.

   Перед державою в перехідний період поряд  зі звичайними, періодично виникають у сфері внутрішньої та зовнішньої політики проблемами стоять також і специфічні проблеми. На нього покладаються завдання не тільки забезпечення динамізму в проведенні економічних і соціально-політичних реформ і підтримки стабільності всередині суспільства і держави, але і збереження їх повної самостійності у всіх сферах життя і забезпечення їх зовнішньої незалежності.

   Розмаїття типів держав , що мали місце в  історії людства та існують нині,вимагає  певної упорядкованості, класифікації за загальними й особливими ознаками. Основою класифікації є поділ держав за типами,тобто сукупністю найбільш суттєвих ознак. Сучасна наука має два підходи до типології держав : цивілізаційний і формаційний.

   Поняття «цивілізація» має різні й  часто навіть протилежні значення, а саме – це синонім культури , рівня та ступеня розвитку матеріального й духовного світу,це також епоха занепаду культури та ін. Використовувати різні тлумачення цивілізації , можна виділити такі типи держав : а) східні, західні, мішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) селянські, промислові та науково – технічні; г) індустріальні й постіндустріальні; д) локальні, особливі, сучасні та ін.

   Відповідно  до цивілізаційного підходу сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил , скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісних орієнтацій; розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи. Влада такого підходу полягають у тому,що в ньому не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, ким належить політична влада. [http://www.history.org.ua/JournALL/xix/8/23.pdf]

   Формаційний підхід засновано на суті й соціальній належності-влади, тож він дає  чіткіше уявлення про сутність й  соціальній належності влади, то він дає чіткіше уявлення про сутність держави та послідовність зміни історичних типів держав у процесі їх розвитку.

   У багатовіковій історії людства  існувало, змінюючи один одного, велика кількість різноманітних типів  держав, та й зараз їх чимало. У  зв'язку з цим важливе значення має проблема їх наукової класифікації. Така класифікація, яка відображає логіку історичного розвитку держав, що дозволяє об'єднати їх у групи на основі певних критеріїв, називається типологією.[Хропонюк В. Н. Теория государства и права. с 564]

ВИСНОВКИ 

   Перехідність - багатосторонній, складний процес, який передбачає широкого комплексного вивчення. Комплексний підхід зумовлює ускладнення аналізу і вимагає залучення понятійного апарату та методології не лише теорії держави і права, але й суміжних наук (зокрема, політології, соціології).Перехідний період характеризується високим ступенем нестабільності, різноспрямованості. Нерідко виникають ситуації «зворотного переходу». У такий обстановці набуває особливої значущості проблема розуміння властивостей і механізму переходу від одного якісного стану держави і права до іншого. Значення даної наукової проблеми багаторазового зростає і внаслідок її органічного зв’язку з цілим комплексом надзвичайно важливих аспектів практичної діяльності державних органів у перехідний період. Зокрема,дослідження питання перехідного періоду може мати і вузькопрактичне значення в юридичній техніці.