Особенности государств переходного типа

   Наприклад, сучасний перехідний стан України та інших країн містить в собі альтернативу їх розвитку в напрямку творення суспільства, держави і права за зразком і подобою або раннього (дикого) капіталізму, або пізнього («монополістичного») капіталізму, чи соціал-демократизму. Разом з тим вона надає можновладцям, що визначає долі цих країн і народів на даному історичному відрізку часу, можливість вироблення свого власного бачення шляху розвитку держави, права і суспільства з урахуванням історичних та інших традицій своєї країни, рівня розвитку економіки і культури суспільства, можливостей побуту народу, нації чи домінуючих етнічних груп. Наявність реальної альтернативи в перехідний період, можливість справжнього вибору шляху розвитку держави і права визначається багатьма об'єктивними факторами. Серед них: економічні можливості держави та суспільства, співвідношення протиборчих сил, інтелектуальні можливості новоявлених вождів і політичних лідерів, характер ідеологічних установок можновладців і опозиції, їх здатність до компромісів, а також до вироблення спільної концепції розвитку перехідної держави і права, до проведення основних її положень у життя, рівень їхньої політичної гнучкості і ступінь їх ідеологічної зашореності та інше. Ці та інші їм подібні фактори діють в основному на повсякденному політичному, а точніше-політико-прагматичному рівні [Макаров О.В. Соотношение права и государства с. 246]. Однак поряд з ними є і друга роду фактори, які проявляються на більш високому, філософсько-історичному, інтелектуальному рівні. Суть їх полягає в тому, що при визначенні шляху розвитку держави і права в перехідний період, при виробленні його концепції за основу беруться не тільки діючі на історично обмеженому відрізку часу і просторі фактори, короткострокові вигоди та інтереси, а й філософські погляди, що стосуються всього історичного процесу розвитку держави і суспільства, а також подання інтелектуальної еліти цієї країни про те, який шлях розвитку держави і суспільства слід прогресивним, а якийсь регресивним. При цьому світоглядному поході «плюс» змінився на «мінус», і навпаки. Те, що прокламовано як прогресивне, стало представлятися як регресивним, а те, що офіційно уявлялося регресивним, стало наполегливо видаватися за прогресивне. Зрозуміло, і в цьому випадку елемент політичного цинізму і кон’юнктури мав місце. Однак стосується, перш за все, інтелектуальної еліти суспільства, що володіє впливом на процесі вибору шляху розвитку суспільства і держави, а також засобами впливу на саму владу. Неминучу значимість при цьому відводиться різного розуміння історичного процесу та соціально-політичного прогресу. Прямолінійне, «хронологічний» розуміння історичного процесу та соціально-політичного, згідно з яким світ, безперервно розвиваючись по висхідному шляху –«історичної» спирала ,[Гегель Г.В.Ф.  Лекції з філософії історії . с. 118-126] послідовно рухається від однієї, менш досконалою і прогресивної стадії свого розвитку до іншої, більш сучасною і прогресивною, від рабовласницької суспільно-економічної формації, в рамках якої виникає і розвивається рабовласницьке держави і право, до комуністичної суспільно-економічної формації, в межах якої функціонує вища за своїм типом соціалістична держава і право, - з неминучістю приводить до висновку про те, що соціалістичний шлях розвитку країн являється більш досконалим і прогресивним, ніж капіталістичний шлях розвитку. Будь-яке інше уявлення про історичні та соціально-політичні процесі логічно призводить до зовсім іншого висновку.

   Так, наприклад, взяла за основу своїх міркувань у процесі вибору шляху розвитку держави і суспільства перехідного типу «хронометричні» уявлення про історичну процесі та соціально-політичному прогресі, згідно з яким вся світова історія, а разом з нею і світовий прогрес розвиваються не по прямій, точніше-спіралеподібної висхідній лінії, а циклічно, неминуче дійдемо висновку про те, що в усьому світі, так само як і в окремо взятій країні, немає заздалегідь визначених прогресивних чи регресивних стадій розвитку держави і суспільства.

   Західний  світ, писав незабаром після Другої світової війни широко відомий англійський історик А. Тойнбі, «став дуже стурбований власним майбутнім, і наше занепокоєння є природна реакція на загрозливу ситуацію, в якій ми опинилися. А ситуація дійсно загрозлива» погляд історичного пейзажу в світлі відомих йому даних, за словами автора, показав, що «на цей момент історія повторювалася близько двадцяти разів, відтворюючи суспільство такого виду, до якого належить наш Західний світ» і що, ймовірним винятком нашого власного суспільства, «всі представники цього виду товариств, званих цивілізаціями, вже мертві або перебувають у стадій вмирання». Більш того, при детальному розгляді цих мертвих або вмираючих цивілізацій, порівнюючи їх між собою, «ми находимо вказівки на повторювану схему процесу їх надлому, занепаду та розпаду» [Тойнбі А. Цивілізація перед судом Історії с. 39].

   Ніщо  «не може перешкодити» західному світові, підсумовує вчений, послідувати даному історичному прецеденту, «здійснивши соціальне самогубство» [Тойнбі А. Цивілізація перед судом Історії с. 40] .Єдиним шляхом порятунку сучасної західної цивілізації є, на думку А. Тойнбі, з'єднання її кращих, прогресивних рис з аналогічними рисами східній цивілізації і створення на цій основі єдиного, здатного відповідати на виклик історії світового уряду і держави.

   «Що нам потрібно робити, щоб спастися?» - Запитував автор і тут же відповідав: У сфері політики –«встановити конституційну кооперативну систему світового уряду»; в галузі економіки - знайти працюючи компроміси «між вільним підприємництвом і соціалізмом»; в області духовної – «повернути світські  структури на релігійній  підставі» [Тойнбі Ф. Указ.соч. с. 40]

   Сьогодні  в західному світі, констатував  А. Тойнбі, роблять всі зусилля, щоб  знайти шляхи до досягнення всіх трьох цілей. Але це-дуже амбіційне підприємство, яке вимагатиме «важкої праці і величезної мужності, перш ніж нам вдасться помітити хоч якесь просування до мети» [Тойнбі А. Цивілізація перед судом Історії. с. 39]

   Перехідний  стан держави, права і самого суспільства, на базі якого вони виникають і розвиваються, неминуче пов'язано з різкою зміною характеру та масштабів традиційних економічних зв'язків, тимчасовим розладом економіки, ослабленням матеріальної основи держави і правової системи, різким падінням рівня життя значної частини населення

   Це  свого роду сумна закономірність, властива всім перехідним етапам, яка  особливо яскраво проявилася в останнє  десятиліття, в період «розгорнутого будівництва» ринкових відносин у сучасних країнах, на шляху їх «зворотного переходу» від соціалізму до «народного», або «олігархічної», капіталізму.

   Відзначаючи цю обставину, деякі автори цілком справедливо  показувала на те, що такого роду експерименти нерідко приводять до громадянських  воєн та інших негативних соціальних наслідків. У таких умовах уряди низьких країн часто «виявляються неспроможними зупинити галопуючу інфляцію і нейтралізувати негативне наслідки, породжені тривалої економічної невизначеністю». Для перехідного типу держави і права властиво тимчасове ослаблення їх соціальних і політичних засад у сил, що відбувається в країні переоцінки соціально-політичних цінностей серед значної частини населення, неминучих при цьому її коливань між старою і новою державною владою та політичною елітою, через що виникає нерідко при цьому соціальної напруги, суспільного страху, хаосу.

   Французький письменник-романтик Ф. Шатобріан не без гіркоти відзначав також  помітне падіння в таких перехідних і, як правило, досить невизначених умовах суспільних звичаїв, втрати віри в людську  доброту, гуманність і справедливість.

   Революції, констатував він, змітаючи зі свого  шляху не тільки старий світ, а й  руйнується моральність [Шатобріан Ф. Замогильні записи. с. 579]. Що стало б з родом людським, міркував автор, якщо б люди завжди «вправлялися у виправдання звичаїв, гідних засуджень, якщо б вони силкувалися надихнути нас огидними прикладами, намагалися видати за успіхи століття, за воцаріння свободи, за глибину генія діяння натур низьких і жорстоких? Не сміючи ратувати за зло під власним ім'ям, люди вдаються до виверти». Остерігайтеся, попереджував він «прийняти за цю тварюку за духа тьми, це ангел світла!» Будь-яке каліцтво при цьому, є красивим, всякий ганьба - почесним, будь-яка мерзенність-височина, всякий порок - гідним захопленням. У результаті «ми повернулися до цього матеріального язичницького суспільства, де будь-збочення мало свій вівтар» [Шатобріан Ф. Замогильні записи с.579].Подібний стан суспільства зробила в перехідний період негативний вплив не лише численну рать можновладців, а й на саме на інші держави. В даний час ми маємо, з жалем констатував автор, «саме зріле і передову державу», виявляє, однак, всі ознаки перехідної стагнації і занепаду, «як смертельно хвора людина стурбований тим, що чекає його в могилі, так вимираючий народ турбується про свою прийдешньої долі. Звідси змінюють один одного політичні єресі» [Шатобріан Ф. Замогильні записи с.579].

   На  основі своїх спостережень відзначали, що в перехідний період «все минуще, віра і моральність відкинуті або розуміються кожним по-своєму». У речах, менш піднесених, спостерігається «нездатність переконати і витиснути: серце б'ється слави від сили одну годину, книга старіє через день, письменники вбивають себе в надії привернути увагу, але марно - ніхто не почує навіть їх останнього подиху» [Шатобріан Ф. Замогильні записи с.579].

   При такому «розташуванні умов», приходить до висновку автор природно, що люди «не бачать іншого засобу зворушити, окрім як живописати сцени страти і торжество пороку». Вони забувають, що справжні «сльози - ті, що рятує прекрасне поезія, ті, де захоплення змішано з болем» [Шатобріан Ф. Указ.соч. с. 582]

   Перебуваючи в сум'ятті у перехідний період, багато хто з колишніх, вельми свідомих членів суспільства шукають собі душевної втіхи і заспокоєння у вірі в загробне життя, віддаються в безлічі своєму нездійсненних ілюзій, впадають у спробах виходу з життєвого глухого кута в усі можливі пороки.

   При цьому вони найчастіше зовсім не помічають, як образно живописав ще Шатобріан, що «ми оточені монархами», які лише уявляють себе монархами, міністрами, які вважають себе міністрами, депутатами, які беруть свої промови всерйоз, хозяївами, які, володіючи станом вранці, вважають, що будуть володіти ним і ввечері. «Приватні інтереси, честолюбні помисли приховують від черні серйозність моменту. Як би не здавалися важливі нагальні хлопати, вони не більш ніж пульсація над безодню - суєті на поверхні вод не зменшити їх глибини. Невідмовляючись від дрібних нікчемних лотерей, рід людський грає по крупному: королі ще не випустили карти з рук, але гру вони ведуть від імені народів» [Шатобріан Ф. Указ.соч. с. 582] Перехідний тип держави і права крім названих особливостей відрізняється, як правило, домінуванням у системі поділу державної влади виконавчо-розпорядливість влади. Обумовлюється це як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Серед об'єктивних чинників виділяються перш за все природа і характер виконавчо-розпорядчого «або просто виконавчої» влади, а саме, її мобільність, оперативність, дієвість, здатність до швидкої концентрації та ефективного використання матеріальних, духовних, фінансових та інших коштів.

   Серед суб'єктивних факторів важливе значення мають економічні, політичні й інші інтереси окремих груп, людей або конкретних осіб, що надають вирішальний вплив на виконавчу владу, а також професійні та особисті якості людей-безпосередніх носіїв виконавчої влади.

2. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВИ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ.

2.1 Теоретичний аспект типології держав

   Перехідний  період у розвитку будь-якої країни - це особливий етап еволюції не тільки держави і права, а й самого суспільства, на базі якого вони виникають  і розвиваються, а також економіки, політичного і соціального життя, ідеології. Процес переходу від одного типу держави і права до іншого вже в силу цього є досить складним, багатогранним і досить суперечливим процесом, що відбувається у сфері як державно-правової, так і суспільно-політичного життя.

   Перебуваючи центрі даного процесу і чинячи на нього, як правило, величезний вплив, держава в даний період вирішує дві взаємозв’язані між собою і доповнюють один одного комплексні завдання або, точніше, групи завдань. Одна з них пов'язана з реорганізацією самого державного механізму-зміною його сутності, змісту, форм організації, методів діяльності, структури. Інша ж група завдань стосується зміни суспільства, реформування економіки, встановлення нових орієнтирів у внутрішній і зовнішній політиці, формування нової офіційної ідеології.

   У прямій залежності від характеру і видів, які стоять у перехідний період перед державою завдань знаходяться і основні напрями його діяльності.

   Природно, що економічний і соціально-політичний зміст завдань та основних напрямів діяльності окремої держави обумовлюється цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Величезне значення серед них має тимчасовий, точніше, історичний фактор.

   Суть  його полягає в тому, що, незважаючи на загальну назву «перехідний стан» і багато загальні признаки і риси, властиві будь-якому перехідному типу держави і права, конкретне їх утримання.

   Цілком  зрозуміло в зв'язку з цим, що на сучасному етапі розвитку міжнародної  спільноти основні напрямки діяльності і завдання, які вирішуються, наприклад, державою перехідного типу в країнах Африки, Азії чи Латинської Америки, будуть значно відрізнятися від основних напрямків діяльності і завдань, Розв'язуваних такого ж типу державами в країнах Східної та Центральної Європи.

   Аналогічно  йде справа і з державами, які  існували в різні історичні епохи. «Технологія» та форми їх переходу з одного «типового» стану в інший, безсумнівно, виявлялися як зовні схожі, одно порядкові феномени, а конкретний зміст основних напрямів їх діяльності та розв'язуваних ними завдань було далеко не однаковим. Отже, при вивченні держави перехідного типу, а також основних напрямів його діяльності і розв'язуваних їм завдань вельми важливо виходити не тільки і навіть не стільки з них общеродових ознак і рис, властивих кожній державі економічних, соціально-політичних та інших особливостей.