Основные теории возникновения государства

2.3. Договірна теорія

Представниками  цієї теорії були Т. Гоббс в Англії, Г. Грацій у Голландії, Жан Жак  Руссо у Франції, О. Радищев у  Росії, ректори Київського університету святого Володимира К. Неволін, Я. Ковельський, Дж. Локк. Згідно цієї теорії держава  вникає внаслідок укладання між  людьми суспільного договору – добровільної угоди для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати  безпеку громадян та охорону їхньої власності. У разі порушення правителями  умов договору і природних прав людини народ має право замінити правителів.

Ці положення  знайшли вираження у конституціях ряду західних країн.

Так в декларації США від 1776 року зазначено: „Ми вважаємо самоочевидними істини: що всі люди створені рівними та наділені Творцем  певними невід’ємними правами, до числа  яких належать право на життя, на свободу  і на прагненні до щастя; що для  забезпечення цих благ люди створюють  уряди, справедлива влада яких основана на погодженні тих, ким керують.” 

2.4. Органічна та  психологічна теорії

Представником органічної теорії був Спенсер. Він ототожнював  процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. У XIX ст.. Спенсер заявив, що держава  – це суспільний організм, який складається  з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з  клітин.

Відповідно до його теорії держава, як і живе тіло, ґрунтується  на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава  спочатку виникає як найпростіша  політична реальність і в процесі  свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація супроводжується  об’єднанням індивідів  у групи – органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається систем органів держави. Все відбувається як у живому організмі. Саме тому, згідно цієї теорії, людина спочатку є створінням природи, потім – членом суспільства, а потім громадянином держави [12].

Психологічна теорія виникла у середині XIX століття. Одним  із представників цієї теорії був  професор Київського університету святого  Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький, Тард.

За цією теорією  причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Психології переважної частини людей притаманна потреба жити у організованому суспільстві, покорятися видатним особистостям. Залежність членів роду, племені від старійшин  і вождів згодом закріплюється в  праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею  і талантом керівництва. Отже, представники цієї теорії вважають, що держава є  наслідком психологічного розвитку людей. 

2.5. Теорія насильства

Представниками  цієї теорії були австрійський правознавець і соціолог другої половини XIX –  початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких  проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький  правознавець і філософ цього  ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого  відносини між людьми з’ясовуються шляхом насильства, так званої „робінзонади”, а також Л. Гумплович. Прихильно  ставилися до цієї теорії прибічники нацизму та расизму, вони проголошували  насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм – виправданням слабовілля.

Історія не уявляється нам, - писав Л. Гумплович у кінці XX століття, - жодного прикладу, де б  держава виникала не за допомогою  акту насилля. Держава завжди з’являлась в результаті насилля одного плем’я над іншим. Воно виражалось у завоюванні та поневоленні більш сильнішим  чужим плем’ям більш слабкого вже осілого населення.

Ця теорія пояснює  виникнення держави завдяки завоювання одними племенами, народами інших. Переможці  згодом перетворюються на панівні класи, касти, стани, а переможені – на рабів, підневільних тощо. Для утримання  поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава – як апарат, створюваний переможцями для  керування переможеними. Тому згідно цієї теорії, держава – породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни  й насильства. Ідеологічними підвалинами  даної теорії певною мірою можна  вважати філософію Ф. Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін. 

2.6. Історико-матеріалістична  або соціально-класова теорія

Класова теорія походження держави має багато назв: матеріалістична, історико-матеріалістична, марксистська, класово-економічна. Алі ж які  б назви вона не мала, базується  ця теорія на тезі про економічні заподій (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розпад суспільства на класи з протилежними інтересами. Її виникнення пов'язують з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса, часто забуваючи їх попередників, таких, як Л.Морган. Цю теорію намагався  розвинути й Володимир Ленін. Сенс цієї теорії в тому, що держава  виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, розвитку, передусім економічного, який не тільки забезпечує матеріальні умови виникнення держави, а й визначає соціальні  зміни суспільства, які також  являють собою важливі заподій  і умови виникнення держави.

Маркс писав, що держава  – це “орган панування, орган пригнічення  одного класу іншим”. В. Ленін називав  державу “машиною для підтримки  панування одного класу над іншим”.  У їхньому трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно пануючого класу за допомогою спеціальних засобів підпорядкування і керування. К. Маркс, Ф. Енгельс та В. Ленін керувалися положенням, що держава – не сила, що нав’язана зовні, а результат внутрішнього розвитку суспільства.

Ця теорія походження держави більш повно викладена  в праці Ф.Енгельса “Походження  сім'ї, приватної власності та держави”, саме назва якої віддзеркалює зв'язок явищ, які обумовили виникнення держави. Ось що пише Ф.Енгельс у своїй  праці про державу: “Держава є  продукт суспільства на відомій  сходинці розвитку; держава є визнання, що це суспільство заплуталося в  невирішаєму суперечність з самим  собою, розпалося на протилежності, звільнитися від яких воно безсильне. А щоб ці протилежності, класи  із суперечними економічними інтересами, не пожерли один одного та суспільство  в безплідній боротьбі, для цього  і стала необхідною сила, яка стоїть над суспільством, сила, яка б  зробила зіткнення помірним, тримала його в межах “порядку”. І ця сила, яка прийшла із суспільства, але яка ставить себе над ним, усі більш і більш відчужуючи себе від нього, є держава”.  Енгельс вважав, що “держава виникла із потреби тримати в шорах протилежність класів; так як вона в той же час  виникла в самих зіткненнях цих класів, то вона за загальним правилом є державою могутнього, економічно пануючого класу, який за допомогою держави стає також політично пануючим класом і набуває таким чином нові засоби для пригноблювання та експлуатації пригніченого класу”. Як стверджує Енгельс, на відповідній сходинці економічного розвитку, яка необхідно пов’язана була з розколом суспільства на класи, держава стала в силу цього розколу необхідністю. 

В лекції “Про державу”, прочитану в Свердловському університеті 11 липня 1919 року, Ленін звертав увагу  на те, що питання про державу  є одним із самих складних, тяжких і чи не самим заплутаним буржуазними  вченими , письменниками та філософами. Він підверг критиці релігійне  пояснення походження держави, вчення про те, “що держава є щось божественне, щось надзвичайне, що це якась  сила, якою жило людство и яка  дає людям чи має дати, несе з  собою щось не від людини, а зовні  йому дане, що це сила божественного  походження” [21].

Ленін стверджує, “що  держава існувала не завжди. Були часи, коли держави не було. Вона з’являється  там і тоді, де і коли з’являється  поділення суспільства на класи, коли з’являються експлуататори та  експлуатовані. Були часи, більш чи менш схожі на первісний комунізм, коли розділення суспільства на рабовласників і рабів не було. І тоді не було держави, не було особливого апарату для систематичного застосування насильства і підпорядкування людей насильству. Такий апарат і називається державою.”

“Історія показує, - пише він, - що держава , як особливий  апарат примусу людей, виникало тільки там і тоді, де і коли з’являлося поділення суспільства на класи  – значить такі групи людей, з  яких одні постійно можуть присвоювати  труд інших, де один експлуатує іншого”.

Ця теорія має  чимало достоїнств. Економічний фактор, який покладено в основу становлення  держави, здатен краще пояснити суспільні  явища, ніж інші фактори – психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й  вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу  виникнення держави, для визначення сутності держави. Проте він не є  єдиним та приоритетним для всіх часів  та народів. Надмірний акцент на ролі класів та класової боротьби у виникненні держави привів прибічників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава оголошувалася тимчасовим явищем, яке виникло разом з  виникненням класів. Вважалося, що держава  відімре разом з відмиранням  класів та встановиться суспільство  комуністичного самоврядування [22].

Ще однією вадою  цієї теорії було те, що її прихильниками  недооцінювався ідеологічний фактор (свідомість), який, поряд з матеріалістичним (буттям), грає суттєву роль.

3. Сучасні концепції  походження держави

У пошуках відповіді  на історичну перспективу розвитку держави чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції. За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово  зникають істотні відмінності між  капіталізмом і соціалізмом і  відбувається їх зближення, злиття. Кожна  система запозичує в іншої  усе найкраще і ліквідує негативні  економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності.

Представники теорії – російський емігрант, професор Гарвардського  університету П. Сорокін, американський  соціолог, економіст, історик Х. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора  М. Павловського, який у книзі „Шляхи України” обґрунтовує ідею „соціалізованого капіталізму”.

Поява держави за космічною теорією пояснюється  втручанням інопланетних цивілізацій. Ця теорія підтверджень не має, але  існує. У світі має досить кумедно-фантастичний характер.

Держава і право  виникають як необхідний результат  спілкування людини з технікою. Для  прибічники технократичної теорії характерним  є неісторичний техніко-економічний  підхід до розвитку суспільства.

Враховуючи те, що визначальним фактором індустріалізації суспільства є зростання промислового виробництва на основі прогресу та підвищення продуктивності праці, соціалізм  та капіталізм визначаються двома різновидами  „індустріального суспільства”. Представниками цієї теорії вважають Бжезінського, Голбрейт.

У XIX – XX ст.. набуває  поширення теорія анархізму. Основними  представниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні  прагнув втілити Н. Махно.

Представники цієї теорії виступали і виступають за максимальне обмеження, або, навіть, за знищення всякої державної влади  і приватної власності, за створення  федерацій дрібних автономних асоціацій. Різновидністю анархізму є анархо–синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві  профспілкам.

Ще одна теорія виникнення держави - слов’янофільська теорія. Основними  представниками ідеї були О.Хомякова, брати І. Киреєвський і П. Кирієвський, К. Аксаков і І. Аксаков, М. Данилевський, Ю. Самарін, Ф. Достоєвський, С. Соловйов, В. Заньківський, М. Бердяєв та інші.

В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного  і державного розвитку слов’янських народів. Погляди представників  слов’янофільського напрямку суспільної думки в XIX – XX ст. засновувались  на протиставлені ідеології слов’янських народів, яким притаманні релігійність, єдність духу та розуму, колективізм, любов до ближнього, ідеології народів  Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ  матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов’ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов’янофіли вважали  – соборність, тобто поєднання  свободи та єдності багатьох людей  на основі їх спільної любові до одних  і тих же абсолютних цінностей, якими  є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов’янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і  буржуазну демократію. Згідно поглядів слов’янофілів, на Заході держава виникла  на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі – внаслідок  природного розвитку національно життя. Слов’янофільські держави минули період жорсткого рабовласницького суспільства. Для слов’янофілів характерна ідеалізація  суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя.

Слов’янофільство  виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський шлях суспільного розвитку. Теоретики  слов’янофільства в західному світі  вбачають культу індивідуалізму під  виглядом загальнолюдських цінностей, пріоритет матеріального над  духовним, масовий егоїзм та раціоналізм. Слов’янофіли не заперечують необхідності запозичення кращих надбань західних країн.

На їхню думку, державна влада має бути централізованою, а народу треба надавати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного  і соціального життя.

На їхню думку, політичні  свободи є відносними і негативним явищем, а справжнє завдання держави  – творити правосуддя, стежити  за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти  землеробській праці, общинному  землеволодінню і слугувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов’янофіли виступають прихильниками переважно монархічних  форм державного правління [25].