Основные теории возникновения государства

а) шляхом проведення безпосереднього волевиявлення  громадян – референдумів;

б) опосередковано, через діяльність вищих представницьких  органів державної влади. При  цьому "загальний" інтерес набуває  спеціальної форми виразу у вигляді  законів [5].

Подальша конкретизація "загального" інтересу щодо різних сфер суспільного життя, життєвих ситуацій, конкретних регіонів і т. ін. здійснюється спеціально створюваним для цього  державним апаратом управління. Він  складається з державних службовців – громадян, які професійно займаються виробленням конкретних рішень, здійснюючи координацію загальносуспільних інтересів  з особливими інтересами окремих  регіонів, галузей суспільного виробництва  та індивідуальними інтересами громадян. Це обумовлює необхідність організації  об'єднань державних службовців у  різноманітні державні органи – міністерства, комітети, відомства, місцеві органи управління тощо. Особливість державного забезпечення "загального" інтересу полягає у тому, що держава забезпечує домінування загальносуспільних потреб над певними особливими та індивідуальними  інтересами.

Державна влада  характеризується як вияв державної  організації суспільства, включає  в себе особливості держави і  характеризується поширеністю за територією, універсальністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді  ознаки державної влади виявляються  через її суверенність:

а) верховенство –  державна влада є вищою владою у суспільстві;

б) повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є її єдиним джерелом;

в) самостійність  – державна влада не залежить від  волі будь-яких інших організацій, окремих  осіб чи інших суспільств.

Суверенність державної  влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно  впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннями і засобами їх впливу (підприємствами, армією, судами, поліцією тощо). 

 

1.2. Причини та  передумови виникнення держави.

Держава є важливим, об’єктивно закономірним надбанням  людської цивілізації, творінням людської практики, розуму. Світова цивілізація  пройшла довгий шлях розвитку від  примітивних до високоорганізованих  форм співжиття. Тривалий час історія  не знала інституту держави. Основними  формами суспільної організації  були рід, община, плем’я, об’єднання (союз) племен. Тобто первісне стадо  змінювалось на досконаліше об’єднання людей – первісну родову общину (рід), що означає колектив людей, що походили від одного пращура і  вели спільне господарство.

Поступовий перехід  від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили  до активного спілкування між  окремими родами, внаслідок чого вони об’єднувались у фратрії та племена. Такі об’єднання здійснювались на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності [3].

Колективна власність  на засоби виробництва, соціальна єдність  членів роду (племені) визначили й  відповідні форми організації суспільної влади. Влада – це здатність владно можного суб’єкта визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки.

У родовій общині управління здійснювали всі дорослі  члени роду (чоловіки й жінки). Усі  важливі справи вони вирішували спільно  на зборах членів роду (племені). На таких  зборах обиралися старійшини, вожді, керівники та ловчі.

Отож, влада у  первісному суспільстві:

базувалася на родових  відносинах (рід об’єднував людей  за дійсною чи допустимою кровною  спорідненістю, був власником засобів  виробництва, об’єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для  виробництва матеріальних благ);

у соціальному розумінні  була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції  на засадах переконання, примус застосовувався дуже рідко);

здійснювалася рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків  роду чи племені, здатних носити зброю.

Для регулювання  суспільних відносин між людьми та їхніми об’єднаннями в суспільстві  формуються соціальні норми, що орієнтують людей на досягнення їхньої мети. Первісні люди виконували соціальні норми  добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального  життя в суспільстві, первісний  лад не був ідеальним. Необхідним був подальший розвиток суспільного  виробництва, пошук способів удосконалення  знаряддя виробництва, засобів праці.

Отже, первісні люди від привласню вального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалося  скотарство, обробіток землі, вирощування  злаків, ремесло й торгівля.

З розвитком знарядь  праці, тобто продуктивних сил (приблизно V тисячоліття до н.е.), виникли умови  для створення надлишкового продукту, його обміну, приватної власності. В  результаті з’явилися групи людей, наділених можливостями привласнювати  продукцію, створену іншими групами  людей. Між цими групами постійно виникали суперечності, конфлікти.

Загроза втратити не лише продукти своєї праці, а й  життя, змусила людей до такої  організації співжиття, яка б  не тільки захистила їх фізично, але  сприяла узгодженню, захисту різноманітних  їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися [8].

Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла  на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту  своїх громадян від зовнішніх  сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя.

Отже, загальними причинами  виникнення держави стали:

три великі поділи праці: відокремлення скотарства від  землеробства (вирізнення скотарських  племен); відокремлення ремесла від  землеробства (відокремлення ремесла  від рільництва); відокремлення торгівлі від виробництва (виникнення й розвиток торгівлі).

поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної  власності та майнової нерівності;

утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів;

неспроможність  суспільної влади первісного ладу врегулювати  класові суперечності та конфлікти  та виникнення публічної влади.   

Розкриваючи ці причини, треба наголосити, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу, то потрібно мати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появу купців, зайнятих обміном.                                                                                                 За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не лише забезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майнова міжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з’являється приватна власність, класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.

У цих умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний  був орган, здатний зберегти і  забезпечити функціонування суспільства  як цілісного організму. Новому органу потрібна була місцева влада з  певними установами, особливим загоном  людей, які б займалися лише управлінням  і володіли можливістю здійснювати  організаційний примус. Таким органом  і стала держава.

Держава  як нова організаційна форма життя суспільства виникає внаслідок неолітичної революції, переходу людства до відтворюючої економіки, тобто у процесі зміни матеріальних умов життя суспільств, становлення його нових організаційних форм. Первісна держава виникає, щоб організаційно забезпечити функціонування відтворюючої економіки, нових форм трудової діяльності.

Як правило, найдавніші держави виникають як міста-держави. Воно поступово стає адміністративним, господарським і релігійним центром. Це місто разом з прилеглою  до нього невеликою сільськогосподарською  місцевістю і стає містом-державою. У такому місті постійно проживають вожді і жерці, воно стає місцем, де відбуваються засідання рад і  зборів. Місто-держава знає чітку  соціальну диференціацію, майнове  розмежування, поділ праці.

З розвитком суспільства  поступово усвідомлювалися важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а  та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний  досвід, приводила до довічного виконання  громадських обов’язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, передача посад від батьків  до дітей і головним чином на цій  основі збагачення певних суспільних груп.

Класова природа  первісних держав чітко визначилася  лише з часом, коли розмежування суспільства, класоутворення привели до захоплення держави тим чи іншим класом і пристосування її до своїх інтересів та потреб. Процеси утворення класів і держави не можна розуміти спрощено, нібито спершу виникли класи, потім їхній антагонізм привів до появи держави. Ці процеси відбувалися паралельно, взаємодіючи один з одним. Ранньокласова держава не є результатом діяльності лише панівного класу. Вона – результат розвитку всього суспільства в цілому на етапі становлення відтворюючої економіки. Але, зрозуміло, той чи інший клас, захопивши державу, міг стати за допомогою держави і панівним класом.

При цьому поступово  зникає практика виборності, змінюваності вождів, воєначальників, членів міських  магістратів, рад. Їм на зміну прийшла  інша практика – присвоєння посад  і передача їх своїм нащадкам. У  ранньокласовій державі особлива роль належить жерцям, що забезпечують знання і дотримання релігійних норм. Крім того, правитель у ранньокласовому  суспільстві, як правило поєднує  світську і релігійну владу, вважається посередником між божествами і народом. Теократична державність була первинною  в багатьох регіонах.

Таким чином, на відміну  від соціальної організації первіснообщинного  ладу, держава являє собою нове політичне, структуроване і територіальне  утворення. Політичне, тому, що, на відміну  від родової общини(яка захищала загальні інтереси її членів), держава  стала виражати і захищати класові  інтереси. Держава є також і  структурованим утворенням, вона виділилася із суспільства як особлива група  людей, основним заняттям яких стало  державне управління, організаційна  діяльність. У ній з’явилися нові інструменти управління: суди, в’язниці, поліція, армія, інші органи, що можуть застосовувати примус.

На відміну від  первісного суспільства, держава стала  територіальним утворенням. Якщо первісна община мала у своїй основі засновану  на спорідненій організацію, то держава  поступово шляхом переростання цих  общин у сусідські переходить до осілого способу життя, якого  вимагало землеробство. Першим етапом територіальної організації стало  місто, що поєднувало вже не стільки  родичів, скільки населення, що проживало  на певній території. Відтепер і апарат держави орієнтувався на управління тими чи іншими групами, що проживало  на певній території в межах державних  кордонів [10].

Таким чином, з аналізу  нової, державної форми організації  суспільства можна зробити висновок, що ознаками держави є єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарська діяльність; наявність особливої  верстви людей – апарату управління і примусу; єдина система податків і фінансів. До цих ознак варто  додати і мову, єдину для спілкування  на території тієї чи іншої держави, єдину оборонну і зовнішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну  системи.

 

2. Основні теорії  походження держави і права.

2.1. Теологічна теорія.

Ця теорія бере свій початок ще з часів Стародавнього  Єгипту та країн Месопотамії. Згідно цієї теорії походження кожної держави  пов’язане з божественною волею. Це обґрунтовує її вічність, непорушність і святість. Найбільшого поширення  ця теорія набула у період становлення  феодалізму. Відомими представниками цієї теорії у середньовічній Європі були  богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський. Фома Аквінський стверджував, що процес створення держави є аналогічним процесу створення Землі Богом. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький професор і філософ Жак Мартен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж. Мартеном, - це духовний світ, а держава – це реальність другого порядку, підпорядкована духовному світові й залежна від нього.

Ця теорія багатоаспектна, сьогодні є поширеною в багатьох мусульманських країнах (Саудівська Аравія, ОАЕ та в інших).

Згідно з теологічною  теорією, існує вищий божественний закон, який має лежати в основі держави. Прихильники цієї теорії пов’язують розвиток держави з діяльністю релігійних діячів, дотриманням релігійних канонів  або орієнтацією держави на божественні  начала.

Існування антигуманних режимів, з погляду віри, не суперечить їй, бо релігія не заперечує існування  добра і зла на Землі [25]. 

 

2.2. Патріархальна  теорія

Ця теорія бере свій початок у Стародавній Греції. ЇЇ засновником вважається Аристотель. Представниками цієї теорії були Платон, Р. Філер та Н. К. Михайлівський, М. Н. Покровський. Сутність цієї теорії полягає  у твердженні, що держава походить від сім’ї, є результатом розростання  сім’ї. Сім’я, як початковий осередок суспільного життя, розростається  у плем’я, а плем’я – у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха  над своїми підданими. Піддані мають  підкорятися своєму монархові, а  монарх у свою чергу – проявляти  до них батьківську турботу. Розглядаючи  суспільні відносини у державі  як аналогію сімейних відносин, Платон виступав проти поділу суспільства  на бідних і багатих, проти права  приватної власності. Як має бути мудрим глава сім’ї, так мають  бути мудрими і правителі держави. Платон стверджував, що поки філософи не стануть царями або навпаки  царі – філософами, а саме не об’єднають політика та філософія, до тих пір  не буде кінця бідам держави. Прихильне  ставлення до цієї теорії на території  України було у історика, громадського діяча М. Драгоманова. В Росії  цієї теорії дотримувався відомий теоретик М. Михайловський.