Механизм государства

— наявність законодавчих повноважень, що здійснюються у процесі прийняття законів як актів вищої юридичної сили, внесення змін та доповнень до останніх і тлумачення їх положень;

— професійний характер визначається діяльністю парламентарів на постійній основі, що зумовлює значні вимоги до неї, звітуванням парламентарів перед виборцями та наявністю відповідальності за неналежне виконання покладених обов'язків;

— наявність спеціального статусу, який характеризується виключними повноваженнями, що закріплені конституційно та надають можливість вирішувати найважливіші для суспільства питання;

— наявність процедурного порядку роботи, що зумовлюється сесійною діяльністю парламенту відповідно до Регламенту, який закріплює особливості та стадії законодавчого процесу.

Найвищим представницьким і законодавчим органом державної влади в Україні є Верховна Рада України. Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, які вирішуються всеукраїнським референдумом або віднесені згідно законодавства до компетенції органів виконавчої і судової влади. 
 Верховна Рада складається з чотириста п'ятдесяти народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування і працює сесійно. Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань, а також засідань комітетів та тимчасових комісій. 
 Згідно зі ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить: 
1) внесення змін до Конституції України; 
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції; 
3) прийняття законів; 
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 
6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 
7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; 
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту); 
11) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; 
12) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції; 
13) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; 
14) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; 
15) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; 
16) обрання суддів безстрокове. 
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Таким чином, законодавча влада — це відокремлена гілка влади, що має представницький характер та виключні повноваження на прийняття законів.

 
 2.2. Органи виконавчої влади є самостійною частиною державного апарату. Вони характеризуються наступними загальними ознаками, що визначають не лише їх своєрідність, а й відносну самостійність.

Виконавча влада — це вторинна, підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Загальнотеоретична характеристика цих органів пов'язується з необхідністю визначення їх специфічних ознак:

— виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах має неоднакову назву (Рада міністрів у Італії, Адміністрація президента у США, Уряд в Росії, Кабінет Міністрів в Україні, Федеративна рада — у Швейцарії, Кабінет — у Японії);

— основною функцією виконавчої влади є виконання законів шляхом конкретизації їх положень у підзаконних актах та їх реалізації;

— органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів;

— органи виконавчої влади є підзвітними представницьким органам влади;

— вони є системою органів, які знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні (в Україні цю систему складають вищі, відомчі та місцеві органи виконавчої влади);

— виконавча влада передбачає чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість та відповідальність;

— важливим напрямом діяльності виконавчих органів є здійснення розпорядчих повноважень із визначення внутрішньої структури органів виконавчої влади;

— виконавчі органи функціонують за принципами подвійного підпорядкування — органу, що їх створив, та вищестоящому в порядку підлеглості органу і субординації, тобто чіткого підпорядкування;

— органи виконавчої влади приймають індивідуальні акти, що конкретизують загальні норми до певного випадку чи суб'єктів та поширюються на управлінську сферу;

— універсальний і предметний характер виконавчої влади забезпечує можливість безперервної діяльності цих органів на всій території держави та їх спирання на людські, матеріальні і фінансові ресурси та використання системи службових заохочень і просувань по службі;

— наявність у виконавчих органів права на видання актів делегованого законодавства та права законодавчої ініціативи;

— наявність у системі виконавчих структур місцевих органів влади, які формуються шляхом призначення центром або ж обираються органами місцевого самоврядування.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання її Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. 
 Перед вступом на вищу державну посаду Президент України складає присягу. 
 Відповідно до Конституції Президент України: 
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; 
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; 
4) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; 
5) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією; 
6) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; 
7) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади; 
8) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 
9) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; 
10) утворює суди у визначеному законом порядку; 
11) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; 
12) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; 
13) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; 
14) здійснює помилування; 
15) підписує закони, прийняті Верховною Радою України; 
16) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. 
 Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. 
 Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. 
 До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її" на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. 
 Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Конституцією чітко визначені відповідні повноваження Кабінету Міністрів. Крім того, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.  
 Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, відповідні міські, районні та обласні ради.

 
 2.3.Незалежною структурною частиною апарату держави є судові органи. Судова влада — одна з гілок державної влади, основною метою якої є здійснення правосуддя. Найважливіше завдання судової влади — розгляд та вирішення правових спорів, забезпечення балансу свободи у суспільстві та обов'язку виконання законів. Обов'язковою умовою функціонування судової влади є забезпечення незалежності її діяльності та самостійності у вирішенні питань внутрішньої організації адміністрування у судах.

Будучи самостійним елементом апарату держави, судові органи характеризуються головними особливостями, які полягають у наступному:

— основною функцією діяльності судової влади є здійснення правосуддя;

— виключність повноважень суду, що полягає у неможливості інших суб'єктів здійснювати правосуддя та делегування судових повноважень;

— незалежність органів судової влади від інших державних структур та їх підпорядкованість виключно закону;

— діяльність судових органів здійснюється у особливій формі розгляду і вирішення цивільних, адміністративних, господарських та кримінальних справ у судових засіданнях;

— діяльність судових органів здійснюється відповідно до вимог суворого дотримання визначеної процесуальним законодавством процедури розгляду справ та винесення рішень;

— основними принципами діяльності судової влади є рівність прав громадян на судовий захист; гласність, змагальність, обов'язковість рішень;

— результатом розгляду справ судовими органами є винесення індивідуального акта, що має форму рішення, вироку, постанови чи ухвали та вміщає індивідуально-владне обов'язкове веління;

— можливість оскарження прийнятих рішень зацікавленими особами;

— можливість здійснювати функцію захисту прав і свобод людини та громадянина шляхом їх гарантування та поновлення;

— акти, що є результатом розгляду справ, приймаються судовими органами від імені держави;

— повноваження у сфері правосуддя реалізуються одноособово суддею чи судовою комісією у межах судової процедури;

— у країнах загального права (Канада, Англія, США) суд здійснює не лише правосуддя, а й має правотворчі повноваження;

— наявність спеціального статусу суддів, що забезпечує їх незалежність та можливість прийняття рішень лише на основі закону;

— призначенням судової влади є стримання інших гілок влади у межах конституційної законності та права шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю;

— судові органи мають системний характер, тобто складаються з органів, що діють у сфері конституційної, загальної, господарської та адміністративної юстиції.

Відповідно до Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про судоустрій України» судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Систему судів загальної юрисдикції, що будується за принципами територіальності і спеціалізації, складають: місцеві суди; апеляційні суди відповідних областей, вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18).

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські, міськрайонні суди та військові суди гарнізонів (ст. 21). Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей; апеляційні суди міст Києва та Севастополя; апеляційний суд Автономної Республіки Крим; військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди (ст. 25). Вищим судовим органом спеціалізова-них судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ст. 38). Верховний суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Судова влада, таким чином, є специфічною незалежною гілкою державної влади, яка реалізує повноваження із здійснення правосуддя шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального розгляду та вирішення у судових засіданнях спорів про право.

Зазначені вище ознаки органів законодавчої, виконавчої та судової влади надають можливість сформулювати організаційно-правові начала принципу розподілу влади, які складають його зміст:

— належність суверенної влади народу, що зумовлює його конституційне визначення як єдиного джерела влади;

— відносність незалежності трьох гілок влади, оскільки у процесі здійснення владних повноважень вони взаємодіють;

— наявність системи стримань і противаг перешкоджає концентрації влади у межах одного органу держави, не допускає захоплення будь-ким влади чи присвоєння владних повноважень з метою встановлення диктатури;

— належність кожній з гілок влади характерних лише їй повноважень, їх конституційне закріплення та забезпечення можливостей впливу на інші державні структури.

Таким чином, загальнотеоретична характеристика органів законодавчої, виконавчої та судової влади надає можливість визначити не лише своєрідні ознаки, притаманні кожній з гілок влади, а й охарактеризувати зміст принципу розподілу влади, що покладається в основу функціонування апарату будь-якої держави.