Механизм государства

Оскільки в будь-якій правовій державі юридичні норми ґрунтуються в першу чергу на принципах моралі, то для цього суспільства вони є справедливими. Справедливі норми забезпечують правопорядок і можуть гарантувати можливості для реалізації своїх прав абсолютно всіма людьми.

Одним із основних принципів, що визначає поняття і зміст правової держави, є високий рівень правової культури громадян. Правова культура характеризує повагу до права, знання змісту його норм і вміння реалізовувати їх. Соціологічні дослідження, що проводяться в окремих регіонах України, свідчать, що рівень правової культури громадян нашої держави ще далекий від бажаного.

Низький рівень правової культури громадян нашої держави – це наслідок недоліків у системі правового виховання молоді. Побудова демократичної, правової держави без міцного теоретичного підґрунтя, без глибоких наукових розробок юристів – вчених і практиків – без врахування як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду неможлива.  Справа ця важка і складна, вона потребує різнобічного наукового аналізу як правової думки, так і практичних діянь по розбудові державного механізму.

Принцип ефективності діяльності органів влади характерний для правової держави. Особливо, це стосується законодавчої влади, оскільки від того, наскільки якісно розроблена законодавча база, залежить можливість подальшо-го ефективного функціонування держави. Звідси, ефективна законотворча діяльність парламенту – необхідна передумова правової держави. Труднощі розбудови правової держави в Україні полягають не лише у відсутності належної законодавчої бази, але й викликаються існуючим правовим нігілізмом, що дістався у спадок від старого устрою, не досить високим рівнем політичної і правової культури депутатського корпусу.

Зупинившись на складних завданнях, які має вирішувати Верховна Рада як законотворча гілка влади, важливою запорукою успішного виконання її діяльності має бути наукове забезпечення законотворчого процесу. Йдеться, насамперед, про більш широке залучення науковців з наукових закладів – Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, Академії правових наук, Інституту законодавства Верховної Ради України, правових кафедр та юридичних вищих учбових закладів до законотворчого процесу задля підготовки законопроектів.

Проблемним є й питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що негативно позначається на процесі формування правової держави. Для виправлення такого становища необхідним є посилення впливу виконавчої влади на процеси правозастосування, більш тісне співробітництво законодавчої і виконавчої гілок влади щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин. Нагальною є також потреба дійового судового контролю за реалізацією чинного законодавства.  

Треба наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство, тобто об’єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті. Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб’єктів громадянського суспільства. Якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає громадянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Отже, громадянське суспільство – це суспільство демократії, яке надає кожній людині можливість жити на гідному рівні; суспільство, де відсутнє відчуження людини від засобів виробництва і знарядь праці, насамперед – від приватної власності. Дане суспільство має пріоритет щодо держави, яка становить його складову частину. Складовими громадянського суспільства є: власність і підприємництво; національна та екологічна безпека; сім’я; наука і культура; об’єднання громадян; засоби масової інформації; пряме народовладдя (референдуми, вибори, місцеве самоврядування) та інші форми демократії. Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об’єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціональних (у нашій державі проживають 14 млн. громадян інших національностей) і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права [3, С. 32].

В даний час Україна продовжує перебувати в економічній та політичній кризах, які пов’язані, в тому числі, з низьким рівнем правосвідомості. Водночас, побудова правової держави передбачає, навпаки, наявність високого рівня правосвідомості населення. Тому основною передумовою для належної реалізації є саме високий рівень правосвідомості і громадян, і представників державної влади.

Принцип професіоналізму визначає необхідність реалізації владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб'єктів владних відносин та можливість їх оптимального застосування для досягнення поставленої мети. Добір та розстановка високопрофесійних службовців передбачає застосування у процесі відбору відповідних засобів і критеріїв. Серед них — анкетування, співбесіда, тестування, іспити. Від того, яким чином і відповідно до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність та коефіцієнт корисної дії апарату держави в цілому.

Визначені принципи зумовлюють і забезпечують функціонування апарату держави, забезпечують ефективне виконання її владних повноважень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Органи держави

Орган держави — це створений державою або безпосередньо народом колектив уповноважених осіб (депутатів або державних службовців) або одна особа, який має свою визначену структуру та наділений владними повноваженнями для здійснення певних державних завдань і функцій. Органи держави є важливими елементами державного апарату.

Наявність владних повноважень означає, що орган держави вправі встановлювати формально обов'язкові приписи, тобто норми права чи індивідуальні приписи, і домагатися, за допомогою встановлених законом засобів, їхнього здійснення. Від кожного державного органу залежить ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому одним з головних завдань держави з організації апарату є правильне, чітке і повне законодавче визначення компетенції, повноважень та місця того чи іншого органу в апараті держави.  Органи держави мають загальні і специфічні ознаки.

До загальних ознак можна віднести такі:

всі органи держави, що створюються, відповідно до закону, шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;

наділені державно-владними повноваженнями, які дозволяють йому здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти; здійснює контроль за точним та неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, у випадку необхідності - державного примусу;

функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керується принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

складається зі службовців, які перебувають в особливих відносинах між собою та органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом і отримують конкретизацію у посадових інструкціях, штатних розписах та ін.;

має необхідну матеріальну базу - державне майно, свій рахунок у банку, джерело фінансування - державний бюджет;

має організаційну структуру (будова за видами окремих служб і кількісним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну.

всі разом створюють єдину цілісну систему — апарат держави.

Специфічними ознаками, тобто такими, що відрізняють державні органи від недержавних та державних організацій, є:

формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

наявність у кожного державного органу законодавчо закріпленої організаційної структури, територіальних меж діяльності, а також порядку взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності.

Наявність владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, яка дає можливість достатньо чітко відокремити державні органи від державних організацій й установ та від недержавних утворень.

Практичне втілення державно-владних повноважень знаходить своє відображення у виданні державними органами від імені держави юридично обов'язкових нормативних й індивідуальних актів, а також у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами, у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень, шляхом застосування заходів виховання, переконання і стимулювання, а в необхідних випадках — заходів державного примусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують покладені на них керівні повноваження, крім того спеціалісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їхнього виконання, керівних управлінських функцій.

Класифікувати органи держави можливо за наступними критеріями.

1. За місцем у системі державного апарату:

а) первинні органи, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер (парламент, президент, що обираються);

б) вторинні, які мають похідний характер, формуються первинними і підзвітні їм (уряд).

2. За способом утворення державні органи поділяють на:

а) виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

б) призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами (уряд);

в) успадковані, які передаються у спадок (монарх).

3. За складом та способом прийняття рішень органи держави класифікують на:

а) колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (парламент, уряд);

б) одноособові, у яких рішення приймає керівник і несе за нього відповідальність (президент).

4. За часом дії органи функціонують як:

а) постійні, що виконують основні завдання держави і функціонують протягом значного етапу її історичного розвитку;

б)тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами.

5. За функціональним призначенням:

а) законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

б) виконавчі органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчі функції;

в) судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя.

6. За обсягом повноважень розрізняють:

а) органи загальної компетенції, які правомочні вирішувати широке коло питань (парламент, уряд);

б) органи спеціальної компетенції, що спеціалізуються на виконанні одного виду діяльності чи певної функції (міністерства, відомства).

 

Розділ 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ

 

Діяльність апарату держави засновується на принципі розподілу влади. Вказаний принцип визначає необхідність чіткого та повного визначення функцій органів держави, а також наявності системи стримувань та противаг, що забезпечують неможливість втручання однієї влади у діяльність іншої.

 
 2.1. З точки зору теорії держави, законодавчі органи будь-якої з держав характеризуються наступними загальними ознаками, які конкретизуються національним законодавством та відображають особливості певної держави.

По-перше, представницький характер органів законодавчої влади означає виборність останніх. На їх основі народ передає владу своїм представникам і уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу.

По-друге, первинний характер законодавчих органів зумовлюється їх важливістю у апараті держави як представника народу.

По-третє, верховенство — це забезпечення повновладдя народу та наявність сумісних і політико-юридичних обмежень законодавчої влади, викликаних залежністю від волі виборців.

В четвертих, це делегована колегіальна влада, якій народ передає частину повноважень, рішення у межах якої приймаються після обговорення відповідного питання шляхом голосування.

Характерними рисами також є:

— наявність спеціальних функцій, основними серед яких є фінансова, що реалізується у праві щорічного затвердження державного бюджету країни та контролю за його виконанням; розпорядчі, пов'язані з формуванням вищих виконавчих та судових органів; контрольні повноваження, які стосуються роботи уряду, посадових осіб виконавчої влади та можливості давати політичну оцінку діяльності політичних лідерів і структур;

— поєднання єдиноначальності та колегіальності означає можливість керівництва парламентом одноособово головою, який представляє парламент у взаємовідносинах з іншими органами, керує обговореннями, координує роботу внутрішньопарламентських органів.  Попередній розгляд питань здійснюється у комісіях, які можуть мати постійний або тимчасовий характер;