Характеристика влади в Україні. Її єтапи

Політична криза в Україні 2008 — стала наслідком розпаду  «демократичної коаліції» у Верховній  Раді України. Парламентський блок Наша Україна-Народна Самооборона заявив 4 вересня 2008 р. про вихід з коаліції з блоком Юлії Тимошенко, поставивши таким чином під загрозу існування  уряду Юлії Тимошенко. Офіційною  причиною виходу НУ-НС з коаліції стало  голосування в Раді депутатів  від БЮТ у блоці з Партією  Регіонів за низку законопроектів, які мали на меті обмежити владу  Президента України та внести інші зміни до законодавства України. Тривалі перемови між політичними  силами на дали результатів і була зроблена спроба розпустити Верховну Раду Шостого скликання, однак з  обранням спікером Володимира Литвина  була відновлена демократична коаліція в парламенті і політична криза  завершилася. Політична криза в  Українії була наслідком тривалої внутрішньої  боротьби та непорозумінь між основними  силами представленими в парламенті країни, зокрема між представниками БЮТ та НУ-НС. Розпад «демократичної коаліції» в парламенті був результатом суперечностей і внутрішньої боротьби між основними силами коаліції: Блоку Юлії Тимошенко та пропрезидентського блоку Наша Україна — Народна самооборона. Оглядачі також відмічали серйозні особисті та політичні розбіжності між президентом Ющенком та прем’єр-міністром Тимошенко як причину непорозумінь всередині коаліції. Майбутні президентські вибори у 2009 р. та підготовка до боротьби за посаду президента також стала однією з причин зіпсування відносин між колишніми союзниками по коаліції.

Влада на сучасному етапі(2010-2013)

За масштабністю політичних перетворень 2010 рік може змагатися  із 1991-м (створенням української держави), 1994-м (початок «ери Кучми»), 1996-м (ухвалення  нової Конституції) і 2004-м роками (Майдан та початок «помаранчевої  епохи»). Однак, на відміну від усіх названих вище періодів, коли перетворення, як правило, охоплювали одну (хоча і надзвичайно значиму) подію, то у випадку з 2010 роком перетворення тривали від січня і до останніх днів грудня, змінюючи державу зовні непомітно, але фундаментально.

Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною  Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком  у Конституційному Суді. Після  того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року. На виборах використовувалася система абсолютної більшості. За результатами обробки 100,00% протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 268 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45.47% (11 593 340 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі). 14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни.

Із перших днів свого президентства  Віктор Янукович розпочав послідовно та наполегливо перетворювати державно-політичну  модель України у напрямку посилення  повноважень глави держави. Фактично достатньо було переформатувати парламентську більшість та сформувати новий уряд, сконцентрувавши в одних руках виконавчу владу, як процес почав розвиватися у форматі "снігової кулі". Далі була здійснена трансформація судової системи, рішення Конституційного суду знову зробило з глави держави фактичного керівника виконавчої влади, адміністративна реформа поставила всіх чиновників у пряме підпорядкування Президенту. На даний момент Янукович реально керує державним апаратом, який підпорядковується йому особисто; спирається на повністю лояльну парламентську більшість (остання готова підтримати без обговорень будь-яке президентське рішення), на стовідсотково відданих голів місцевих адміністрацій і потужну "коаліцію регіоналів та позапартійних" в органах місцевого самоврядування. Причини цього процесу є досить прозорими. "Близькі" у соціально-економічному плані, побудовані виключно на засадах особистої відданості лідеру партії розпадаються тоді, коли лідер зазнає невдачі. Партійна система України набуває рис, споріднених із партійною системою сучасної Російської Федерації: одна домінуюча провладна партія, кілька дрібніших партій-сателітів, численні опозиційні партії, розділені серйозними суперечностями, радикальні та маргінальні опозиційні утворення та, нарешті, "віртуальні" та регіональні партії, створені для вирішення тактичних завдань. Крім того, протягом 2010 року Партія регіонів виконала важливу суспільну функцію "санітару політичного лісу", прибравши цілий ряд партій з минулого, вивільнивши місце для оновлених, якісно інших політичних проектів, що відкриває певні перспективи для подальшої трансформації партійної системи сучасної України.

2011 рік найбільше запам'ятається арештами представників помаранчевої влади і передусім Юлії Тимошенко, а також руйнуванням планів команди Віктора Януковича на більшу інтеграцію до Європи. Україна повернулася до змішаної системи виборів Верховної Ради України. Закон, за який у листопаді проголосували не лише фракції провладної більшості, але й більшість опозиції, передбачає обрання половини парламенту за партійними списками, половини - у мажоритарних округах. Цей закон пересварив опозицію, оскільки виявилося, що найбільші опозиційні сили – "Батьківщина" Юлії Тимошенко та "Фронт змін" Арсенія Яценюка - підтримавши підвищення прохідного бар'єра та змішану систему, фактично, позбавили менші партії шансу мати своїх представників у парламенті. Тепер опозиція намагається узгодити спільних кандидатів у мажоритарних округах.

Українська влада не домоглася  підписання угоди про асоціацію  із Європейським союзом та створення  зони вільної торгівлі. Ще від часу арешту Юлії Тимошенко урядовці запевняли, що ЄС розділяє два процеси - переслідування екс-прем'єра і переговори із Євросоюзом.

2012 рік запам’ятався виборчим процесом до парламенту, кадровими змінами в уряді, тупцюванням навколо угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, обростанням новими кримінальними справами екс-прем’єра Ю.Тимошенко та екс-міністра МВС Юрія Луценка, скандальними та менш гучними рішеннями Верховної Ради, з яких найрезонансніший закон про мову. У грудні Верховна Рада України ухвалила Закон "Про всеукраїнський референдум" та підтримала закон, згідно з яким спікера парламенту обиратимуть відкритим голосуванням на засіданні. У травні регіонал Вадим Колесніченко  заявив, що питання статусу російської мови залишається актуальним. 24 травня Верховні Раді не вдалося проголосувати за законопроект про мови через бійку в залі. Однак вже 5 червня 5 червня Верховна Рада України ухвалила у першому читанні законопроект про засади державної мовної політики, ініціатори якого – народні депутати від ПР Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов.

2013 рік не стане роком значних політичних потрясінь - такий висновок роблять політичні аналітики у своїх прогнозах. Проте у новому році експерти очікують завершення знакових процесів чи подій, які розпочалися у попередні роки. Передусім ідеться про більшу визначеність у відносинах України із Митним і Європейським союзами, а також у долі екс-прем'єра Юлії Тимошенко. У 2013 році слід очікувати більшої визначеності стосовно форм і глибини співпраці України і Митного союзу. Конституційна асаблея на чолі із Леонідом Кравчуком обіцяла наприкінці 2013 року завершити підготовку проекту нової Конституції України.

Радикалізація настроїв у  новій Верховній Раді напевне  стане ознакою роботи парламенту і у 2013 році. Парламент у 2013 році також може чекати перегрупування сил, оскільки, як вважають експерти, мажоритарники ще не сказали останнього слова про свою роль у Верховній Раді. 2013 рік має стати роком початку нового політичного циклу - підготовки до президентських виборів 2015 року.

Висновки

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси  національної меншовартості, нездатність  до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати  на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична  культура українського суспільства  стає національною та незалежницькою. За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а  багато з існуючих мають ще несформований  характер.

Зародження і розвиток політичної влади і відносин пройшов складний єтап.Вона формувалася на основі власних потреб політичних партії і її лідерів.І лише деякі політичні сили намагаються турбуються про життя власного народу і успішного розвитку крайни.На сьогодні політичні відносини політиків мають насторожений,суперечливий,ворожуючий характер,який в деяких випадках гальмує розвиток країни.

Список використаної літератури.

1. http://litmisto.org.ua/?p=7018- Політичний процес в Україні останнього десятиріччя.
2. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2012/12/121226_ukraine_politics_2013_forecasts_sd.shtml- Політичні прогнози на 2013: без потрясінь, але зі знаковими подіями
3. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2011/12/111215_results_year_2011_policy_sd.shtml- Політичні підсумки 2011 року: арешти, протести, провали.
4. http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?pidsumki2012_golovni_politichni_podiyi_roku_v_ukrayini&objectId=1274432- ПІДСУМКИ-2012: Головні політичні події року в Україні
5. http://www.info-works.com.ua/referats/politika/1962.html- Політична система сучасної України.
6. http://etofact.blogspot.com/2011/11/1991-2004.html- Особливості суспільно-політичного розвитку України у 1991 - 2004 роках. Розбудова держави.