Форми права

 Форми  права

 

Орієнтовний план

Вступ.

1. Поняття форм права.
2. Загальна характеристика основних форм права.
3. Форми права в правоохоронній системі.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ  

Реалізація конституційного принципу верховенства права в Україні, необхідність подальшої демократизації українського суспільства, формування правової державності  та розбудови громадянського суспільства, вимагають від національної науки  теорії права нового осмислення змісту та сутності ключових категорій .Сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, забезпечення та реалізацію невід’ємних прав і свобод людини і громадянина – головною метою діяльності державної влади, яка реалізує свою компетенцію тільки в межах Конституції та законів України.

До числа категорій, що вимагають  поглибленої розробки, відноситься  категорія "форми права". Тому тема курсової роботи звучить актуально  і має на увазі більш глибокий рівень дослідження.Однією з причин вибору даної теми є багатозначність і нечіткість самого поняття форми права.

Але такий аналіз не буде повноцінним  без дослідження джерел та форм права. Саме форми права і є центром уваги моєї курсової роботи. Поняття права, його джерела, класифікація форм права,  безперечно ,одні з найважливіших моментів у правовому світогляді, правовій культурі громадянина України, які обов’язково мусять бути охоплені даною роботою.

Попри те, що сьогодні стан захисту  прав і свобод потребує вдосконалення, саме їх офіційне визнання та законодавче забезпечення є суттєвим чинником формування української правової держави, розвитку громадського суспільства та його демократичних інститутів.

У зв'язку з цим нові, підвищені  вимоги висуваються до працівників  органів внутрішніх справ: забезпечення захисту громадян, підвищення ефективності боротьби зі злочинами та правопорушеннями, забезпечення прав і свобод у сфері  охорони громадського порядку та громадської безпеки тощо.

 

ТОму  важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права.

 Цим, насамперед, і пояснюється актуальність обраної теми.

Тематика  курсової роботи має актуальність і для розвитку теорії держави і права, зокрема, для повноти визначення форм права ,для реалізації суверенітету народу у законодавчому процесі.

Викликають актуальність теми також  відсутність і досі чіткого розмежування в юридичній літературі термінів “форми права” та “джерела права”,  неузгодженість у розумінні ієрархії нормативно-правових актів, відсутність  сучасного визначення терміну “правовий  закон”, розкриття його сутності, змісту та верховенства.

Об’єктом дослідження  є право.

 Предметом дослідження курсової роботи є з’ясування поняття форм права.

 Методологічною основою  дослідження форм права стало комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів. Проведено аналіз форм права, їх особливих ознак .Досліджена історія розвитку форм права та їх нинішній стан застосування і використання. Крім аналізу та синтезу, застосовані історичний та порівняльний методи дослідження.Застосування обраних методів при вирішенні досліджуваних задач дало змогу розкрити предмет дослідження та розв’язати поставлене наукове завдання.

 

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування поняття форм права необхідності забезпечення верховенства закону в системі нормативно-правових актів,.

  Для досягнення цієї мети були поставлені завдання:

1) розкриття особливостей змісту, сутності, юридичних ознак правового закону та його визначення на основі сучасного праворозуміння;

2) визначення місця правового закону  в системі інших нормативно-правових актів, розкриття юридичного змісту та значення верховенства правового закону, засобів його забезпечення;

3) визначення соціально-юридичного механізму становлення правового закону та впливу його верховенства на реалізацію принципу верховенства права у сучасному його розумінні;

4) аналізу процесу становлення  верховенства правового закону  в Україні, стану законодавчої  практики та виявлення засобів  реформування існуючої системи  законодавства України;

5) визначення пропозицій основних  форм та методів поглиблення  правового змісту і сутності  законодавства та процесу правотворчості, підвищення соціальної цінності прав і свобод людини і громадянина в законодавчій практиці України.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Найбільш важливі наукові результати роботи полягають в розкритті сутності, змісту та соціальної цінності форм права,  правильного використання для розбудови громадянського суспільства та демократичної, правової держави.

Наукові та практичні результати курсової роботи ґрунтуються на аналізі Конституції та законів України, враховують розвиток теорії та практики питання у сучасній Україні та в історичному аспекті, а тому уявляються достовірними. Безпосереднє використання результатів роботи можливе і доцільне не тільки у сучасних умовах, але і в майбутньому, оскільки сенсом демократичної та правової держави завжди буде верховенство правових законів, встановлених суверенною волею народу, та відповідність законів ідейним основам права, яке є толерантним виразом суспільних та особистих інтересів народу України.

Матеріали моєї курсової роботи можуть бути використані для написання наукових статей, підручників,семінарських занять з ТДП по ввдповідній темі.

1. Поняття форм права.

Традиційним при вивченні права є розгляд питання про  джерела права. В літературі звертається увага на багатозначність і нечіткість цього поняття, а також численність джерел права. Отож, у багатьох випадках джерела права ототожнюються з його формами.

Але в деяких видання поняття  „джерела права” і „форми права” не ототожнюються. Вони, за твердженням авторів, тісно взаємопов’ֹязані, але не збігаються. Якщо „форми права” показують, як зміст права організовано і виражено ззовні, то „джерела права” – це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження .

Як уже зазначалося, в  сучасній літературі представлені різні погляди щодо визначення понять „форма права” та „джерело права” і щодо їх співвідношення. На мою думку, кожен з поглядів має свої переваги й недоліки, тому я спробую їх об’єднати.

У правознавстві та юридичній  практиці термін „джерело права” розуміється, як правило, багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна „форма права”. Але важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права.

Багатогранність терміну  „джерело права” вимагає теорію права  замінити його іншим терміном –  „форми права”. Форми права –  це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права.

Отже, форма права – це:

• зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, що офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством – правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах ;
• вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення;
• спосіб зовнішнього оформлення правових норм, що засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це способи форми вираження і закріплення державної волі .

Як правило, українські правознавці (Копєйчиков, Кравчук, ) виділяють 4 види форм (джерел) права (нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент та нормативний договір). Нечитайленко А.А. виділяє 3 форми права: правовий звичай, юридичний нормативний акт та судовий чи адміністративний прецедент . Львівський правознавець Андрусяк виділяє 6 видів форм права: правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, релігійні канонічні тексти та міжнародно-правові акти . Кандидат юридичних наук І.І.Котюк виділяє 5 видів форм права:

 

1. Правовий звичай.
2. Нормативно-правовий акт.
3. Правовий прецедент.
4. Нормативно-правовий договір.
5. Індивідуальні правові акти.

2. Загальна характеристика основних форм права

Після розгляду термінологічного аспекту проблеми джерел (форм) права варто звернути увагу на їхню класифікацію і видову характеристику. Як уже зазначалось є внутрішні і зовнішні форми права.

До  зовнішніх форм права належать:

¨ правовий звичай – санкціоноване  державою звичаєве правило поведінки  загального характеру;

¨ правовий прецедент – виражене зовні  рішення органу держави в конкретній справі, якому надається формальна обов’язковість при розв’язанні наступних аналогічних справ;

¨ нормативно-правовий договір – об’єктивоване формально обов’язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;

¨ нормативно-правовий акт – письмовий  документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов’язкове правило поведінки загального характеру.

Охарактеризуємо детальніше основні форми права.

Правовий звичай історично був першим джерелом права, який регулював відносини в період становлення держави. Взагалі під звичаєм розуміється правило поведінки, що склалося на основі постійного й однакового повторення конкретних фактичних відносин .Правовим звичай стає після того, як одержує офіційне схвалення держави.

 Правовий звичай – це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов’язкові для всіх суб’єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Прикладом правового звичаю, тобто правилом поведінки, що спочатку склалося в суспільній практиці і лише потім держава визнала його і надала йому загальнообов’язковості, закріпивши в нормативно-правовому акті, є те, що перше засідання новообраної ради до обрання її голови відкриває і веде найстарший за віком депутат (ст.82 Конституції України). Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.

Значна роль належала правовим звичаям у рабовласницькому суспільстві, в умовах феодалізму. Правовий звичай передував закону й панував у середньовіччі, але й сьогодні він посідає важливе місце в правових системах країн Африки. Існуюча правова система африканських держав націлена на єдність та узгодженість взаємовідносин у групах, коли відсутня підтримка суб’єктивних прав та інтересів особи, а найбільш доцільними виступають норми загальної моралі та звичаї.

На нинішній день правовий звичай має досить обмежене коло застосування, що пояснюється двома причинами. По-перше, цілий ряд правових звичаїв  знаходять своє відображення у чинному  законодавстві і перестають відігравати  роль власне правового звичаю, перетворюючись у норми права, закріплені у нормативно-правових актах (тобто держава визнає звичаї, що мають найбільше значення для  суспільства та найбільше відповідають його інтересам, і ,звичайно, забезпечують інтереси самої держави). По-друге, при розвинутій законодавчій системі потреба правового регулювання реально існуючих правових відносин знаходить відповідну реакцію з боку законодавчої влади, не даючи можливості сформуватися правовому звичаю.

На сьогоднішній день правовий звичай в Україні, до певної міри, застосовується у цивільно-правових відносинах, в морському праві тощо.

Наступною формою права є  правоий прецедент.

Правовий прецедент - така форма права або система правових норм, які формуються судовими органами в процесі прийняття конкретних рішень по справі, на підставі попередніх рішень і звичаїв предків, виходячи з принципу справедливості, доцільності, правди і мудрості. Виник у Стародавньому Римі.  

Прецедентом є така поведінка влади, що мала місце хоча б один тільки раз, але може бути прикладом для такої поведінки цієї влади. Іншими словами, правовий прецедент - це рішення юрисдикційних і адміністративних органів по конкретній справі, що згодом приймається за загально обов'язкове правило. Правовий прецедент (від лат. praecedens — той, що попереду) — форма права, виражена в об'єктивованому рішенні органу держави, містить юридичне положення або надає тлумачення спірному питанню, або ж вирішує не передбачене у законі питання, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні всіх наступних аналогічних справ.

Зараз правовий прецедент  найрозповсюдженіший у країнах англосаксонської системи права (Британська співдружність, США). Тут поряд існує дві форми права: нормативно-правовий акт та правовий прецедент, причому правовий прецедент домінує. Закони та інші нормативні акти є лише основою для формування правового прецеденту і вирішення конкретних справ. Це дає можливість, опираючись на закони, шліфувати систему права, пристосовувати її до нових умов.