Джерела права в романо-германській сім'ї, їх види

Джерела права в романо-германській сім'ї, їх види

   У романо-германській правовій сім'ї не має єдиного уявлення про джерела права і про їхнє співвідношення між собою. Кожна з численних правових систем, які становлять цю сім'ю, має свої специфічні риси, обумовлені історичними і національними традиціями, особливостями правової культури й іншими факторами. Більш того, питання про поняття джерел права є досить складним і дискусійним навіть усередині кожної національної правової системи. Відповідь на нього змінюється час від часу і залежить від галузі права, щодо якої вона надається, так і від філософських та правових поглядів кожного автора.
   Поняття “джерело права” належить до групи правових понять, які, на думку О. О. Рубанова, є метафорами. Поняття-метафора “джерело права” походить з античного Риму. Автором цього поняття вважається Тит Лівій, який писав, що Закони XII таблиць є “джерелом усього публічного та приватного права” (sons omni publice privat juris). Таким чином, конкретна правова форма — Закони XII таблиць — була названа джерелом права. Можливо, таке порівняння породжене прикладом римських святих водних джерел, що живлять землю. Тит Лівій запропонував визнати нормативний акт джерелом, що “живить” правовідносини. Поступово такий метафоричний підхід трансформувався в юридичне поняття “джерело права”.
   У романо-германському праві термін “джерело права” є багатозначним. Так, наприклад, Ж.-Л. Бержель позначає цим терміном змістовні (сутнісні) та формальні джерела права. На думку французького вченого, змістовні (сутнісні) джерела права — це передусім творчі сили права, моральні, філософські, релігійні, політичні, соціальні та ідеологічні принципи, які покладені в основу правових норм і обумовлюють їх зміст. У свою чергу формальні джерела права — це способи формування правових норм, тобто прийоми та акти, за допомогою яких правила стають складовою частиною позитивного права і набувають статусу норм права.
   Джерела права в цій сім'ї традиційно розглядаються не в одному окремо узятому (історичному, соціологічному, філософському, формально-юридичному) аспекті, а в сукупності кількох сторін, що доповнюють одна одну. Якби при розгляді, наприклад, джерел німецького права автори обмежилися лише формально-юридичним підходом, згідно з яким визнаються тільки два види джерел права — закони і звичаєве право, то з поля зору зникли б такі неформальні джерела права, як правова історія, правова доктрина, загальні принципи права, судова практика, що протягом багатьох століть суттєво впливають на німецьке право. А це створило б якоюсь мірою перекручену картину сучасної правової системи Німеччини.
   Проте, незважаючи на різноманітність підходів до визначення поняття “джерело права”, в романо-германській правовій сім'ї традиційно домінує формально-юридичний підхід. Так, нідерландські юристи визначають джерела права як форми виразу позитивного права, які мають значення обов'язкових засобів ознайомлення з чинним правом.
   Слід звернути увагу на те, що серед джерел права у формально-юридичному значенні провідна роль незмінно належить законові. На думку Р. Давида, законодавство — це першорядне, майже єдине джерело права у країнах романо-германської правової сім'ї. Інші джерела права посідають підлегле та малозначне місце порівняно з класичним джерелом права — законом.
   Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права:
   1) нормативно-правові акти;
   2) правові звичаї;
   3) міжнародні договори;
   4) загальні принципи права;
   5) правова доктрина;
   6) судова практика (судові прецеденти).
   Вони можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:
   1. Залежно від формальної обов'язковості джерела права можна класифікувати на формально-обов'язкові (писані) та неформальні (неписані).
   До формально-обов'язкових джерел права належать, насамперед, нормативно-правові акти, міжнародні договори та правові звичаї. Вони відіграють визначальну роль у всій системі романо-германського права.
   Неформальні джерела (зокрема, правові доктрини, судова практика) в суто юридичному значенні не є обов'язковими, проте суттєво впливають на процес розвитку й удосконалення права.
   2. Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності вирізняють первинні та вторинні джерела права.
   Первинними джерелами в усіх країнах романо-германського права є нормативні акти і звичаї з безсумнівною перевагою перших. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, відіграють значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права.
   Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу лише тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є неповними чи неясними. їх використання не є юридично обов'язковим. До вторинних джерел романо-германського права належать судові прецеденти, наукові роботи відомих учених-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права.
   3. Залежно від способу формування всі джерела романо-германського права поділяються на дві групи:
   - джерела, що їх формують законодавчі і виконавчі органи держави (нормативно-правові акти);
   - джерела, що їх формує суспільство (наприклад, правові звичаї, правові доктрини).