Хімічна промисловість України

Зміст 

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

1. Характеристика галузевої структури хімічної промисловості………4

2. Сировинна база хімічної промисловості………………………………5

3.Особливості розміщення галузей хімічної промисловості……………6

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..14

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………15 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Хімічна промисловість забезпечує народне господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними продуктами, пластмасами, синтетичними волокнами та багатьма іншими видами сировини і матеріалів. Хімізація народного господарства України виявляється в широкому використанні мінеральних добрив у різних галузях та сферах народного господарства, у впровадженні хімічних технологій у промисловості й сільському господарстві, сприяє інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.

     Багатогалузева  хімічна промисловість України  випускає продукцію більш як 120 тис. найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств, таких галузей: гірничо-хімічної, коксохімії, основної хімії, хімічних волокон, синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників. Найбільш важливі галузі: гірничо-хімічна та основна хімія.

     Хімічний  комплекс  України  є  експортоорієнтованим  та імпортозалежним,  а  отже  він  перебуває  у  прямій  залежності  від трансформації конкурентного середовища у світовій хімічній промисловості та змін на світовому ринку хімічної та нафтохімічної продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Характеристика  галузевої структури хімічної промисловості

 

     Хімічний  комплекс має велике значення в народному  господарстві України. Він відіграє важливу роль у розширенні асортименту  виробництва товарів народного  споживання.

     Хімічний  комплекс має складну структуру, яка включає:

• хімічну промисловість, у тому числі:
• гірничо-хімічну (добування мінеральної сировини),
• основну хімію (одержання солей, кислот, мінеральних добрив),
• промисловість хімічних волокон і тканин,
• промисловість синтетичних смол і пластмас,
• лакофарбову промисловість,
• промисловість синтетичних барвників;
• нафтохімічну промисловість, у тому числі: виробництво продуктів

органічного синтезу, шинну промисловість, гумово-азбестову;

• хіміко-фармацевтичну промисловість.

     Основу  хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво  мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

     В Україні розвинута багатогалузева хімія і нафтохімія.

     У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%, нафтохімічну – 23,3%, хіміко-фармацевтичну  – 7,7%. Фактично в кожній області  розташовані підприємства хімічного  комплексу.

     За  обсягами виробництва продукції  провідне місце в Україні посідають  області: Дніпропетровська – 17,6%; Луганська  – 13,6%; Київська – 9,7%; Одеська – 9,2%; м. Київ – 6,8%; Донецька – 6,8%; Івано-Франківська  – 6,7%; Чернігівська – 5,9%.

     Фінансові результати роботи хімічного комплексу  України до 2006 року представлені на рис.1.

Рис.1 Фінансові результати роботи  хімічного комплексу України у 2000-

2006 рр. 
 

2. Сировинна база хімічної промисловості

     Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно  різноманітна і включає корисні  копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря  і воду.

     Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях  промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі продукує окрема галузь.

     До  органічної хімії входять виробництва  вуглеводневої сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.

     Гірничо-хімічна  промисловість утворює сировинну  базу передусім для неорганічної хімії. Функцією гірничо-хімічної промисловості  є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату.

     Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво  мінеральних добрив. Сірчанокислотна  промисловість виробляє продукт, що потрібний у багатьох галузях  – сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного  й залізного колчедану, нафти  й природного газу. Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива продукуються приблизно в однаковій кількості. Україна займає значне місце виробництві добрив. Виробництво кальцинованої соди зосереджено в районах залягання солей та вапняків; каустична сода ширше використовується, грунтуючись на виробництві хлору, що застосовується для випуску неорганічних продуктів, отрутохімікатів, полімерів.

     Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів.  

3. Особливості розміщення галузей хімічної промисловості

     Сучасне розміщення галузі сформувалося під  впливом географічних, економічних  і технічних факторів.

     Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови  залягання істотно впливають  на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у  нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного  синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

     Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

– сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту);

– енергетичний фактор (витрати палива в умовних  тоннах на одну тонну готового продукту);

– водний фактор (розміри водоспоживання і  кількості стічних вод, які потребують очищення);

– трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю  готової продукції);

– споживчий  фактор (наявність споживача готової  продукції).

У хімічній промисловості більше, ніж в інших  галузях, використовується вода. Для  виробництва 1 т хімічних волокон  потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м3 у виробництві хлору й соди – до 6000 м3 у виробництві синтетичних волокон. Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

     У багатьох галузях хімічної промисловості  спостерігається висока потреба  у паливі та енергії. Наприклад, для  виробництва синтетичного каучуку  на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору – до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Енергомісткість основних підгалузей хімічної промисловості, %

     Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво  мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії  органічного синтезу споживач має  важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили.

     На  форми розташування хімічної промисловості  також впливає технологічний  фактор. Якщо виробництво не схильне  до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємопов’язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

     Дуже  важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення  різноманітних твердих, рідких і  газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

     Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

     Ефективність  розміщення окремих підприємств  у хімічній промисловості прямо  залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її. Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так. підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т – тільки на 7 %.