Англосаксонська система права (система загального права)

Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Октября 2013 в 21:35, курсовая работа

Краткое описание

Мета моєї роботи здійснити аналіз сутності англосаксонської правової системи, її функції і роль у суспільстві, а також визначити закономірності впливу на держави минулого та сьогодення і показати деякі особливості правових систем країн англосаксонського типу.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
проаналізувати сутність англосаксонської системи права;
розкрити роль і функції англосаксонської системи права;
звернути увагу на історичне становлення англосаксонської системи;
оцінити роль англосаксонської системи у деяких країнах певного типу.

Оглавление

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Історичні етапи становлення англосаксонської системи права
Історія виникнення англосаксонської системи права……………………5
Сутність та поняття англосаксонської системи права………………….11

Розділ 2. Характеристика англосаксонської системи права
Загальні ознаки англосаксонського типу правових систем……………15
Особливості правової системи Великої Британії, як фундаментальної країни англосаксонського права............................................................... 20

Розділ 3. Особливості правових систем країн англосаксонського типу
Правова система США……………………….…………………………...24
Правова система Канади………………………….………………………29
Правова система Австралії……………….………………………………34

Висновки………………………………………………………….……………..38

Список використаних джерел.…………….……………

Файлы: 1 файл

Курсова робота ТДП.doc

— 237.00 Кб (Скачать)

     Розглядаючи саму систему англосаксонського права ми знаходимо розподіл на загальне право і право справедливості. Структура цієї системи права була визначена історією, право цієї системи складалося в рамках судової процедури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Особливості  правової системи Великої Британії, як фундаментальної країни англосаксонського права

     Правову  систему Великої Британії, можна  охарактеризувати наступним чином[1]:

  1. розвинулася протягом сторіч на основі принципу наступності і безперервності й у своїй еволюції усередині країни не знає серйозних потрясінь;
  2. розвивалася відносно незалежно від римського приватного права – цивільного права;
  3. пережила період феодального права, що дістало назву англосаксонського права;
  4. має однорівневу правову систему, зумовлену унітарним устроєм Великої Британії, а також загальну («унітарну») систему законодавства і систему прецедентного права;
  5. ґрунтується на некодифікованій конституції: не має ні статуту, ні судового рішення, що проголошувало б Велику Британію конституційною парламентською монархією;
  6. за відсутності спеціального Конституційного суду найважливішим компонентом англійської Конституції є конституційні угоди, що виступають формою вираження механізмів стримування і контролю галузей (гілок) влади;
  7. основними феноменальними джерелами права є судовий прецедент і статут (закон), проте ними джерела права не вичерпуються;
  8. вищі судові інстанції, як правило, пов’язані своїми колишніми рішеннями;
  9. інститут присяжних засідателів утратив своє колишнє значення.

     Щодо  судової системи Великої Британії, то можна сказати наступне: незважаючи на численні судові реформи, на сучасному етапі британська судова система і досі залишається складною та децентралізованою. У зв'язку з тим, що прецедентне право є суттєвою складовою частиною конституції, система вищих судових інстанцій дуже розгалужена. Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії (тільки з цивільних справ). Висновок Палати лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку [12].

     Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лордом-канцлером та складається з трьох самостійних судових установ - Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера з числа баристерів (юристів, що мають виступати виключно у вищих судових інстанціях).

     Апеляційний суд складається з цивільного та кримінального відділення та колегіально розглядає апеляції на постанови інших суддів. Високий суд має три відділення - королівська лава, канцлерське та сімейне відділення. Відділення королівської лави у першій інстанції розглядає найбільш складні цивільні справи та апеляції на вироки магістратських судів. Канцлерське відділення у першій інстанції заслуховує цивільні справи, які пов'язані з власністю, банкрутством тощо. Сімейне відділення розглядає скарги на рішення магістратських судів з усіх сімейних відносин. 
     У зв'язку із судовою реформою 1971 р. був утворений Суд Корони, який у першій інстанції за участю присяжних (в інших британських кримінальних судах присяжних немає) розглядає найбільш серйозні кримінальні злочини, а також апеляції на вироки та рішення магістратських судів. 
     До категорії нижчих судів британської судової системи належать суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх нараховується близько 350) є основними органами цивільного правосуддя, які у першій інстанції розглядають 90% усіх цивільних справ. Магістратські суди вирішують близько 98% кримінальних справ, але, якщо злочин особливо серйозний, то справа передається до Суду Корони.  

   Поряд зі судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди (трибунали), які утворюються за галузевим принципом. Наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали тощо [12].

Судова  система Північної Ірландії в  основному аналогічна англійській. До вищих судів належать: Верховний  суд, який включає Високий суд, Апеляційний  суд і Суд Корони. До нижчих судів належать суди графств і магістратські суди. Що стосується судової системи Шотландії, то порівняно з англійською судовою системою вона має значну самостійність. З кримінальних справ вищою судовою інстанцією є Високий суд юстиціаріїв, який розташований в Единбурзі. Сесійний суд, розташований також в Единбурзі, є вищою судовою інстанцією з цивільних справ. Важливу ланку у судовій системі Шотландії займають шерифські суди. Шерифи - це професійні судді, які очолюють кожне з шерифств і розглядають кримінальні та цивільні справи. Нижчою інстанцією з кримінальних справ є окружні суди, в яких магістрати або мирові розглядають малозначні правопорушення. Судді шотландських судів призначаються на посади британським Монархом за рекомендацією державного секретаря зі справ Шотландії.

     Палата лордів - це найвища судова інстанція, яка виступає як апеляційний суд, розглядає апеляції на рішення у цивільних справах усіх судів, а у кримінальних справах — судів Англії та Уельсу [12].  
     Поділ між цивільним і кримінальним правом наведений на цій схемі. Королівські суди розглядають виключно кримінальні справи, суди графств — цивільні справи. Проте суд королівської лави як відділ Високого суду правосуддя розглядає апеляції від Нижчих судів, предметом вирішення яких є кримінальні справи, а також цивільні спори. Високий суд правосуддя і Палата лордів розглядають усі справи, включаючи апеляції, що надходять із шотландських і північно-ірландських судів.

     У Англії кримінальний суд може примусити підсудного сплатити штраф як покарання за його злочин і, можливо, оплатити витрати судового процесу. На відміну від Франції, де жертві злочину відшкодовується збиток суддею кримінального суду, в Англії жертва злочину подає позов для компенсації в цивільному, а не в кримінальному процесі [12].

Стандарти, що висуваються до доказів (показань свідків) у кримінальному процесі, є вищими, ніж у цивільному. Той, хто програв справу, ризикує не тільки сплатити штраф, й опинитися  за ґратами. В англійському праві  обвинувачення має довести «незаперечну» вину підсудного, а від позивача в цивільному процесі вимагаються докази з «балансу можливостей».

Панування прецеденту обумовило підвищене  значення процедурно-процесуальних  правил. Водночас Англія відійшла від  багатовікової традиції змагального  процесу в його початковій формі і ввела інститут державного обвинувача, який за своїм розсудом може як підтримувати пред'явлене поліцією обвинувачення, так і відмовитися від нього [12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Особливості правових систем країн англосаксонського типу

3.1. Правова система США

За  своєю структурою сучасне право США не відрізняється від права Англії. Воно диференціюється на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту) [15].

     У порівнянні з Великою Британією, США має наступні риси системи права[1]:

  1. При визнанні прецеденту — судового і адміністративного — як основного джерела права законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Англії. Це деякою мірою є наслідком: а) наявності в США федеральної конституції і констит<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-family: 'Times New Roman', 'Arial'; font-size: 14pt; color:

Информация о работе Англосаксонська система права (система загального права)