Англосаксонська система права (система загального права)

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний  університет

Кафедра комерційного права

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Теорія держави і права»

на  тему:

«Англосаксонська  система права (система загального права)»

 

 

 

 

Студент 1 курсу 3 групи

Денної форми  навчання

Факультету  економіки менеджменту

і права

Слюсарева Івана  Олександрович

 

Науковий керівник:

старший викладач

Корольков Олексій  Валерійович 

 

 

 

 

Київ – 2012

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

 

Розділ 1. Історичні етапи становлення  англосаксонської системи права

1. Історія виникнення англосаксонської системи права……………………5
2. Сутність та поняття англосаксонської системи права………………….11

 

Розділ 2. Характеристика англосаксонської системи  права

1. Загальні ознаки англосаксонського типу правових систем……………15
2. Особливості правової системи Великої Британії, як фундаментальної країни англосаксонського права............................................................... 20

 

Розділ 3. Особливості правових систем країн англосаксонського типу

1. Правова система США……………………….…………………………...24
2. Правова система Канади………………………….………………………29
3. Правова система Австралії……………….………………………………34

 

Висновки………………………………………………………….……………..38

 

Список  використаних джерел.…………….………………………………….40

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Актуальність роботи обумовлюється тим, що у сучасному світі сформувалася велика кількість національних правових систем. Станом на 14 липня 2011 р., членами Організації об'єднаних націй є 193 країни, кожна з яких має власну національну правову систему. Крім того, існують так звані невизнані держави, які фактично також мають власні правові системи, і різноманітні наднаціональні правові системи — міжнародні та релігійні. Множинний, неоднорідний характер правових систем у сучасному світі значно ускладнює їх наукове дослідження, що викликало численні спроби класифікувати їх на певні групи, виходячи з тих чи інших критеріїв. Юридичні науки, що належать до загальнотеоретичних, досліджують переважно саме ці групи (правові сім'ї), а не окремі правові системи. Тому на мою думку, актуальним було б розглянути одну з найдавніших правових систем світу, тобто англосаксонську правову сім’ю. Зазирнувши до її минулого, розвиток та становлення даної системи, її роль у сьогоденні.

     Мета моєї роботи здійснити аналіз сутності англосаксонської правової системи, її функції і роль у суспільстві, а також визначити закономірності впливу на держави минулого та сьогодення і показати деякі особливості правових систем країн англосаксонського типу.

     Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

• проаналізувати сутність англосаксонської системи права;
• розкрити роль і функції  англосаксонської системи права;
• звернути увагу на історичне становлення англосаксонської системи;
• оцінити роль англосаксонської системи у деяких країнах певного типу.

     Предметом  дослідження є англосаксонська  правова система.

     Об’єктом  дослідження є особливості правових  систем країн англосаксонського  типу.

     У курсовій роботі використано загальнотеоретичні методи наукового пізнання, фундаментальні положення правознавства, історії та дослідження в галузі теорії держави і права. Також були застосовані наступні методи для вирішення поставлених завдань: монографічний (висвітлення поглядів вчених на досліджувані в роботі проблеми), абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків), порівняння (порівняння фактичних показників). Метод аналізу дозволив дослідити різноманітні підходи для визначення природи англосаксонської правової системи, її функцій, а також чинників її впливу на держави, що входять до даної правової сім’ї.

     Інформаційною базою дослідження послужила спеціальна та періодична література, що зазначена в списках використаних джерел. Також була залучена інформація взята з інтернет ресурсів, а саме електронна бібліотека, статті дослідників англосаксонської правової системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Історичні етапи становлення  англосаксонської системи права

1. Історія виникнення англосаксонської системи права

     На  мою думку, не можна розглядати англосаксонську систему права, не зазирнувши до її історії виникнення. Багато сучасних істориків, виділяють чотири періоди становлення даної правової сім’ї, а саме: 1) англосаксонський період (до 1066 року); 2) становлення загального права (1066-1485 роки);     3) суперництво із правом справедливості (1485-1832 роки); 4) сучасний період (з 1832 року). Тому доречним буде зупинитися на кожному із вищесказаних періодів.

     Перший період характеризується з 1066 року, коли Англія була завойована нормандцями, його називають періодом англосаксонського права. В період правління Генріха II сформувалася централізована судова система: королівські роз'їзні суди, що вирішували справи з виїздом на місце ім'ям Корони. Рішення, що виносилися суддями, бралися за основу іншими судовими інстанціями при розгляді аналогічних справ. Основна роль в здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, що знаходилися в Лондоні. Приватні особи, як правило, не могли звертатися безпосередньо до королівського суду. Вони повинні були просити у короля, а практично у канцлера, видачі наказу (Writ), що дозволяє перенести розгляд суперечки до королівського суду, спочатку такі накази видавалися у виняткових випадках. Але поступово список тяжб, по яких вони видавалися, розширювався. В ході діяльності королівський судів поступово склалася сума рішень, якими і керувалися в подальшому ці суди. Склалося правило прецеденту. Одного разу сформульоване судове рішення в подальшому ставало обов'язковим і для усіх інших суддів. Єдина система прецендентів, загальна для усієї Англії дістала назву "common law" або загальне право. У рішенні судових суперечок брали участь присяжні - вільні громадяни з числа місцевих жителів, що часто не знали прецедентів і актів короля, але відмінно знаючі свої звичаї і традиції. Дія на рішення цих норм і звичаїв, що приймались, була істотна, тому загальне право Англії називають звичайним або традиційним [22].

     Після  звернення до християнства закони  складалися так само, як і в  континентальній Європі, з тією  лише відмінністю, що писалися вони не на латині, а англосаксонською мовою. Як і інші варварські закони, вони регулювали тільки дуже обмежені аспекти тих суспільних відносин, на які поширюється сучасна концепція права. Тому використання терміна «англосаксонський» для позначення англійського або американського права зустрічає дорікання поза Європейським континентом і здається там абсурдним.

     Закони  Етельберта, складені близько 600 року, включають усього 90 коротких  фраз. Закони датського короля  Канута (1017-1035 роки), складені чотирма століттями пізніше, набагато більше розроблені й знаменують уже перехід від ери общинно-племінної до феодалізму. Персональний принцип поступається місцем, як і у Франції, територіальному, але діюче право залишається сугубо місцевим, хоча країна й була підлегла єдиному суверенові. До нормандського завоювання не було права, загального для всієї Англії.

     Другий період відомий тим, що до кінця XIII століття зростає роль і значення статутного права. У зв'язку з цим правотворча роль суддів деяким чином стримується принципом, згідно з яким зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля і парламенту. Проте одночасно встановлюються право суддів інтерпретувати статути [22].

     У рамках Курії в XІІІ столітті зложилися автономні утворення, у тому числі наділені судовою компетенцією комісії з постійним місцеперебуванням у Вестмінстері. Компетенція цих судів була обмежена, вони повинні були зважати на сеньйорів, які хотіли бути хазяями в своєму будинку й зовсім не виражали своєї згоди із судовими вердиктами. Втручання королівської влади в справи сеньйорів і їх підданих здавалося сеньйорам неможливим й суперечним природному порядку речей, подібно тому як у наш час власники вважають міри державного втручання або націоналізацію суперечними священному, на їхню думку, праву власності. Королівські суди, нарешті, не могли навіть здійснювати правосуддя як апеляційна інстанція по всіх спорах, що виникають в королівстві. Втручання цих судів обмежувалося головним чином трьома категоріями справ: справами, що зачіпають королівські фінанси, справами, що стосуються земельної власності й нерухомості, тяжкими кримінальними злочинами, що зачіпають мир у королівстві. У судових органах (Суді казначейства) спочатку розглядалися тільки певні справи із зазначених трьох категорій, але незабаром цей поділ компетенції відпав і кожний із трьох королівських судів Вестмінстера міг розглядати всі справи, що підпадають під королівську юрисдикцію. Суди, для яких існував єдиний інтерес - інтерес королівства й Корони, - одержали в Англії саму повну юрисдикцію. Суди, що розглядали суперечки приватного права, зникли, а разом з ними зникло в Англії й саме поняття приватного права. Всі позови, підсудні королівській юстиції, розглядалися в країні як своєрідні суперечки публічно-правового характеру.

     Умови, у яких формувалося загальне право, представляють не тільки чисто теоретичний інтерес. Щонайменше в чотирьох аспектах вони протягом тривалого часу позначалися на англійському праві, у якому ще й сьогодні можна виявити їхній вплив. Історичні фактори привели, по-перше, до того, що англійські юристи зосереджували свою увагу на процесі. По-друге, вони визначили багато категорій англійського права, вплинули на його понятійний фонд. По-третє, завдяки цим факторам англійське право не знає розподілу на публічне й приватне. І по-четверте, вони перешкодили рецепції категорій і понять римського права.

     Третій період обумовлений тим, що у XIV - XV віках, у зв'язку з великими соціальними змінами в житті суспільства, з'явилася необхідність вийти за жорсткі рамки системи прецедентів, що склалася. Ринкові стосунки, що народжуються, не знаходили відображення в старих правових формах і поступово став складатися особливий порядок апеляції до монарха, прохання розглянути справу "по справедливості", а не по прецеденту. Ця апеляція здійснювалася зазвичай через королівського канцлера, який вирішував питання про передачу скарги королеві. Незабаром і сама процедура розгляду справи по суті переходить до лорд-канцлера, і він стає самостійним суддею. Так поряд із загальним правом склалося "право справедливості" (Equity Law). Воно, як і загальне є прецедентним, але прецеденти створені іншим шляхом і охоплюють інші стосунки, чим загальне право. У Англії існували дві самостійні системи судочинства: загального права і права справедливості. Після 1875 року обидві ці системи злилися в одну, і право справедливості стало частиною англійського загального права [22].

     Найбільш примітні роботи цього періоду - це праця Литлтона про володіння, написана наприкінці XV століття, і праця Кока «Інститути англійського права», опублікована в 1628-1642 роках. Дуже цікаві також робота Фортеск’ю «У похвалу законам Англії» («De Laudіbus Legum Anglіae», 1470 рік) і діалоги між прихильником римського права й прихильником загального права, опубліковані в 1523-1532 роках Сен-Жерменом за назвою «Професор і студент».

     Крім того, дуже важливі для вивчення загального права збірники судових рішень (reports), що замінили стародавні щорічники судової практики, видання яких припинилося в 1535 році. Ці збірники, що викладали найважливіші вироки й рішення, і сьогодні ще становлять практичний інтерес; вони були перевидані із прекрасними таблицями в дуже солідній серії Englіsh Reports. У класичній праці Блекстона «Коментар до права Англії» описується англійське право другої половини XVІІІ століття, тобто тієї епохи, коли загальне право перебувало в апогеї. Коментар Блекстона (1765-1769 років), що неодноразово перевидавався, можна зрівняти із працями Пот’є у Франції. Вплив Коментарю був досить значним в Англії й у всіх країнах англійської мови, тому що він встановлював рамки англійського права й полегшував, наприклад для Сполучених Штатів Америки, поширення й рецепцію цього права.

     Четвертий період характеризується тим, що у XIX - XX віках англійська юриспруденція починає приділяти увагу матеріальному праву, на основі якого виносяться ухвали у сфері загального права [22].

     Основними тенденціями розвитку англійської правової системи в цей період можна назвати прагнення до систематизації законодавчої і нормативної бази і формування ефективнішої судової системи. Упродовж декількох десятиліть були видані законодавчі акти, консолідуючі правові норми по найбільш важливих інститутах цивільного і кримінального права. Ці акти вбирали в себе у впорядкованому виді, норми, раніше розсипані раніше виданих правових актах, а також деякі положення, сформульовані в нормах прецедентного права. Таким чином, з часом було консолідовано велику кількість актів, наприклад, закони про сімейні стосунки(1875 р.), про партнерство(1890 р.), про продаж товарів(1893 р. ) і інші.

     Упродовж XX століття серед джерел англійського права істотно зростає роль делегованого законодавства, особливо в таких областях, як охорону здоров'я, освіту, соціальне страхування, а також відносно деяких правил судочинства. Вищою формою делегованого законодавства є "наказ в Раді", що видається урядом від імені королеви і Таємної ради. Багато актів делегованого законодавства видаються міністерствами і іншими виконавчими органами по уповноваженню парламенту.