Англосаксонська система права (система загального права)

     В ході історії англійське загальне право стало поширюватися на території держав, що перебували під впливом Британської імперії.

     Під час колонізації нових земель англійські переселенці приносили з собою систему правових норм, принципів, поглядів понять про справедливість, характерних для загального англійського права того часу.

     Надалі колонії набули політичної незалежності від метрополії і розвитку національного права пішло в них своїм шляхом, проте ядро правової системи залишилося тим же, характерним для англосаксонської правової системи. Це привело до утворення великої англосаксонської правової сім'ї.

     Нині англосаксонська правова сім'я включає правові системи усіх, за деяким винятком, англомовних країн : Англію і Уельс(на території Шотландії, островів Ла-Маншу, острова Мен і Північної Ірландії англійське загальне право не отримало поширення), США, Канаду, Нову Зеландію, Австралію і інші. Величезний вплив англійське загальне право зробило на сучасні національні правові системи Індії, Пакистану, деяких держав Африки.

     Необхідно відмітити, що у рамках країн англосаксонскої правової сім'ї здавна йде конструктивна співпраця, багато прецедентів, вироблених англійськими судами, стали надбанням інших держав або враховувалися їх суддями, і навпаки.

     У справжній період часу триває процес "суверенізації" держав з англосакською правовою системою, який почався ще в XVIII столітті(з часів боротьби за незалежність США). Сучасна система права США дуже істотно відрізняється від системи, характерної для Великобританії. Про свою правову автономію заявили Канада і Австралія. Проте це не означає, що ці держави "підуть", тому що формувалися під впливом особливої правової сім'ї, що склалася, оскільки вплив англійського права не обмежується тільки прецедентами, воно включає характер і особливості правової діяльності, тип юридичного мислення, використовувані категорії і поняття [23].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність та поняття англосаксонської системи права

     На даний час, у світі англосаксонська система права має досить багато назв, серед них можна навести: система загального права, англо-американський тип (сім’я) правових систем, система судейського права і т.д.

     У Європі утвердилася назва «англосаксонська сім’я правових систем», що є неточною і відкидається науковими колами в країнах, які належать до цієї сім’ї. Англосаксонським періодом в Англії вважається період до нормандського завоювання 1066 р., коли англійське загальне право ще не складалося. Відповідною до суті сучасного «загального права» є назва «англо-американська сім’я (тип) правових систем», якою охоплюються його основні групи (англійська й американська) [1].

     Англо-американський  тип (сім’я) – це сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового преценденту (що випробував незначний вплив римського і канонічного права, більшою мірою – місцевих звичаїв), що домінує серед інших юридичних джерел права [1].

     Англо-американський тип правової системи (Англія, Північна Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою — колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдружності) та ін.). Усередині англо-американського типу правової системи розрізняють два підтипи, або дві групи:

— англійське загальне право (Англія);

— американське право (США).

Крім того, поділ англо-американського типу правової системи можливий на дві групи:

— європейське загальне право (Англія, Ірландія);

— позаєвропейське загальне право (США, Канада).

     Право кожної країни поза Європи набуло широкої автономії в рамках англо-американського типу правової системи.

     Терміном “загальне право” (common law) може позначатися:  
   1) тип права, в розвитку якого основна роль належить судовій практиці з вирішення кримінальних і цивільних справ. У цьому аспекті загальне право протиставляється насамперед статутному праву. Використання терміна “загальне право” саме в цьому значенні є найбільш поширеним; 
   2) тип правових систем, що склався під впливом системи англійського права. Цей тип права діє в тих країнах, що належать до англо-американської правової сім'ї (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія тощо). У цьому разі загальне право протиставляється насамперед романо-германському праву;

   3) право, що виникло у XII столітті як право, загальне для всіх вільних жителів Англії, на яких тоді поширювалася юрисдикція (влада) королівського суду. Таке історичне розуміння загального права протиставляється місцевому праву окремих частин Англії; 
   4) система норм, створених королівськими судами. Вона протиставляється нормам права справедливості, що створені судами совісті на чолі з лорд-канцлером.

     Ця система безпосередньо охоплює майже всі англомовні країни, а також, хоч і опосередковано, всі держави Британської Співдружності. Таким чином, система загального права — пряме продовження англійського права; до сьогоднішнього дня багато країн розглядає англійське право, як модель, від якої якщо і можна відійти, то, у всякому випадку, на ній необхідно базуватися.

     Своєрідний процес розвитку і формування англійського права обумовив суттєву відмінність системи загального права і романо-германської системи. Це, перш за все, відмова від римського права. Далі, це особлива концепція права, яка розглядає юридичну норму не стільки, як загальне абстрактне правило поведінки, скільки, як засіб вирішення спору. Звідси — розвиток права з переважною роллю судової практики і неписаної норми, права, зосередженого, радше, на процедурі розгляду справи, судовому процесі, судовій процедурі подання доказів, ніж на логічному пошуку шляхів вирішення спору.

     Таким чином, система загального права включає ті комплекси, де головним юридичним джерелом є судова практика, яка спирається на юридичні прецеденти, тобто на раніше винесені судові рішення. На відміну від континентальної системи, система загального права має, переважно, процедурний і прагматичний, ніж законодавчо-систематичний, характер. Ця система права більш індуктивна, ніж дедуктивна, більш досвідна, ніж логічна.

     Англосаксонська система права, на думку юриста Е. Глассона, засновано насамперед переважно на звичаях і варварському праві.

     Англосаксонське загальне право, якщо розглядати його в чистому виді, - самобутня родина правових систем. Воно характеризується тим, що юридичне регулювання будується, узагальнено говорячи, на юридичній практиці, на «праві суддів», а точніше, на прецедентах – судових рішеннях, юридичну суть, логічно-юридичні принципи яких суди зобов’язані застосовувати при розгляді аналогічних життєвих проблем; підвищене значення додане процедурно-процесуальним правилам; правова система виражена не в абстрактно формульованих нормах – узагальненнях високого рівня, не в структурно-складному, логічно замкнутому побудові. Вона носить характер «відкритої» системи методів рішення юридично значимих проблем. Відповідно до цього правові системи даної групи мають вигляд нормативно-судових і в масовій правосвідомості сприймаються в якості таких, де в багатьох випадках на перше місце виступає « суб’єктивне право», що захищається судом.

     Розглядаючи саму систему англосаксонського права ми знаходимо розподіл на загальне право і право справедливості. Структура цієї системи права була визначена історією, право цієї системи складалося в рамках судової процедури.

     Джерелом права англосаксонської родини є судова практика, Суди не тільки застосовують, але й створюють правові норми.

     Однак останнім часом все більше значення стало мати й статутне право, тобто право, що втримується в нормативно-правових актах, видаваних законодавчим органом.

     За багатовікову діяльність законодавчого органа Англії – парламенту – загальне число прийнятих актів займає близько 50 важливих томів, що становить біля трьох тисяч актів. Закон формується під впливом вимог судової практика. Що диктують певну структуру, характер викладу норм. Звідси випливає й казуїстичний стиль законодавчої техніки.

     Ріст числа законів загострив проблему систематизації нормотворчості. Вона вирішується шляхом консолідації – з’єднання всіх законодавчих положень по тому самому питанню в єдиний акт. Необхідно також відзначити, що органи виконавчої влади країн англосаксонської системи позбавлені права займатися нормотворчістю. Це можливо лише на певних умовах – делегуванні права нормо творчості парламентом.

     Cукупність правових поглядів, подань, ідей, властивих даному суспільству, правова культура. І знову ж скажемо, що на групу цих ознак зробило вплив право прецеденту. Виходячи із цього правові погляди, властивому суспільству англосаксонської системи права формувалися під впливом особливого процесу нормо творчості. Тому що норми утворяться не законодавчим шляхом, а шляхом ухвалення конкретного рішення по конкретній справі однією людиною. Отже правова культура суспільства заснована не на повазі до закону, хоча це те ж є присутнім але не в такій мірі, як повага до людської справедливості, на якій засноване рішення справи. Всі ці міркування були побудовані на пріоритеті впливу права прецеденту, однак необхідно уточнити, що всі елементи правової системи, всі групи правових явищ тісно взаємозалежні й не можна ставити в основу приречення один єдиний фактор. Тільки взаємовплив всіх правових інститутів і явищ наклало відбиток на систему права в усіх її проявах [23].

Розділ 2. Характеристика англосаксонської правової сім’ї

2.1. Загальні ознаки англосаксонського типу правових систем

До загальних ознак  англосаксонської сім’ї можна віднести[1]:

1. виникла в Англії; незабаром поширився на колонії Великої Британії; нині існує, крім Англії, в країнах: Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.
2. право структурно поділяється на загальне право і право справедливості (виникли в ХІ і ХІІ ст.. відповідно і частково злилися у ХVІІІ ст.); статутне (парламентське, існує з кінця ХІІІ ст.);
3. основним джерелом (формою) права є судовий прецедент – ця ознака дає підставу називати означену сім’ю правових систем прецендентною. Тобто право твориться у процесі вирішення судових справ, а не шляхом формулювання норм законодавцем, хоча в державі існують інші форми права – статут (закон), конституційний звичай (конституційна угода), доктрина, міжнародний договір тощо;
4. обов’язкові судові прецеденти створюються вищими судовими інстанціями: в Англії – це Палата лордів, Апеляційний суд і Високий суд, а також Судовий комітет Таємної Ради (у справах держав-членів Співдружності). Нижчі суди не створюють прецедентів;
5. судові прецеденти мають казуїстичний характер, тоді як норми статутів (законів) – загальний. Якщо судові прецеденти застосовуються лише при вирішенні аналогічних казусів (випадків) і стосовно конкретних осіб, то норми статутів поширюються на всіх. Невипадково загальне право за своєю природою вважається казуїстичним, тобто таким, що складається з типізованих прецедентів;
6. статутам (законам – актам парламенту) за формально-юридичним змістом надана вища юридична сила. Проте на практиці існує таке: закон, перш ніж набути реальної сили, має обрости прецедентами, які формуються шляхом його інтерпретації;
7. використовуються конституційні звичаї (конституційні угоди) і правові доктрини як джерела права. Так звані «конституційні угоди» регулюють важливі питання державного життя і виступають своєрідним джерелом конституційного права. До правової доктрини звертаються суди Англії і США у разі прогалин і статуті (законі) судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Судові коментарі, узагальнення прецедентної практики є практичним керівництвом для суддів. Як правило, доктрина, що розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями, затверджує високу роль суду у здійсненні контролю за конституційністю законів при тлумаченні прецедентів. Юридична наука в цілому або теоретико-правові ідеї, концепції юристів різних шкіл мають додаткове значення;
8. відсутній поділ права на приватне і публічне та суворий поділ права за галузями, як це не спостерігається у правових системах романо-германського типу. Існує розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реальна власність, квазідоговір, застава, збиток (шкода), придбання, процедури цивільні, процедури кримінальні, процедури магістратських судів та ін. Основні категорії публічного права Великої Британії: злочин, конституційне право, адміністративне право, міжнародне право;
9. відсутній дуалізм права – поділ на цивільне і торговельне (комерційне);
10. процесуальне право домінує над матеріальним, що виражається в незалежності судових органів, суворому дотриманні процедури, престижі адвокатської професії та ін. Процесуальне право ініціювало розвиток матеріального, яке стало формуватися лише з другої половини ХІХ ст. Нині матеріальні галузі права набувають більшого розвитку;
11. проводиться консолідація судових прецедентів і законів, тоді як майже повністю відсутні кодифіковані галузі права. Через те, що кодифікувати прецеденти вкрай складно, у Великій Британії вдаються до створення консолідованих актів (з деякими елементами кодифікації). У 1965 р. у Великій Британії створено Правову комісію (таку засновано в Шотландії) з метою підготовки проектів великих консолідованих законодавчих актів у різних галузях права;
12. досконалою є процесуальна техніка (система доказів) та самобутньою, автохтонною – юридична термінологія. Остання іноді не збігається з нормативними поняттями і термінами континентального права. Специфічно англійськими є терміни «зобов’язальний прецедент», «незобов’язальна думка судді», «відхилення від прецеденту», «перспективне подолання прецеденту», «правила розрізнення» та ін. Англійському праву притаманна стабільність юридичної мови, основ юридичного мислення, власних юридичних понять (довірча власність, зустрічне задоволення та ін.), які або зовсім відсутні у праві країн континентальної Європи, або не можуть бути адекватно перекладені їхньою мовою. І навпаки, деякі типові поняття континентального права, що привнесені в нього римським правом (батьківська воля, підробка, нездоланна сила, узуфрукт, юридична особа та ін.), не представлені в англійському праві. Існує особлива процесуальна техніка створення і систематизації прецедентів: великою і ґрунтовно розробленою є система доказів як результату багатої судової практики. Ця техніка аж до початку ХІХ ст. майже цілком відгороджувала ці країни від впливу розвиненої законодавчої техніки континентальних країн Європи, де створені складні правові конструкції, ретельно розроблені законодавчі форми, чітко і продумано викладені юридичні норми.

     Дві англомовні  країни – США й Велика Британія  – мають різні правові системи:  їх навіть називають двома  країнами, «розділеними» загальним  правом. Відтворити усі відтінки  своєрідності правової системи  США неможливо. Шляхом порівняння  з правовою системою Великої Британії можна вказати лише на деякі з них.

     Як приклад  порівняння англосаксонської правової  системи з іншими, можна навести  наступну таблицю: 

Класифікатор	Романо-германська	Англо-американська	Релігійно-традиційна
Основне джерело права	НПА	Судовий прецедент	Релігійно-канонічний текст
Правотворчі органи	ОДВ, крім судів	Суди	Священнослужителі, мудреці
Розуміння норми  права	Загальнообов’язкове правило  поведінки	засіб вирішення спору	Відсутність розмежування правових та інших соціальних норм
Система права	Поділ на галузі та інститути, кодифікованість, ієрархічність	Принципова не кодифікованість, пріоритет думки судді над  велінням закону	Інтегрованість юридичних  та неюридичних приписів
Історичне походження	Рецепція римського  права	випливає з права, розробленого в Англії королівськими судовими інстанціями (1066)	Надприроднє походження

    

     Високий  суд (всього його відділення) зв’язаний прецедентами обох вищих інстанцій, його рішення обов’язкові для всіх вищестоящих інстанцій, а також не будучи строго обов’язкові, впливають на розгляд справ у відділеннях Високого суду.

     Окружні й магістратські суди зобов’язані додержуватися прецедентів всіх вищих інстанцій, а їхні власні рішення прецедентів не створюють. Не вважаються прецедентами й рішення Суду корони, створеного в 1971 році для розгляду особливо тяжких карних злочинів.

     Припущення про те, що правило прецеденту сковує суддю багато в чому обманливе. Оскільки повний збіг обставин різних справ буває не так аж часто, те по розсуду судді, по-перше, вирішується чи визнати обставини подібними чи ні, від чого залежить і застосування тої або іншої прецедентної норми. Суддя може знайти аналогію обставин тоді. Коли на перший погляд вони не збігаються. По-друге, він навпроти взагалі може не знайти ніякої подібності обставин. У цьому випадку, якщо питання не регламентоване нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, стає якби законодавцем.